Субота, 27.05.2017, 01:41
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Отаман Григор'єв, яким він був насправді

  Серед маловідомих сторінок історії України є і так званий період Отаманщини часів громадянської війни. А серед найбільш відомих в ті часи народних полководців можна назвати отамана Григор'єва.
   Народився він приблизно в 1885р., чи то в Херсонській, чи то в Подільській губернії. Справжнє прізвище Григор'єва Серветник. А от з іменами важко визначитись, існує 4 варіанти - Микола, Никифір, Ничепір, Матвій.
   Відомо, що майбутній отаман брав участь в російсько-японській війні, а під час першої світової війни завдяки своїй хоробрості став навіть Георгіївським кавалером і штабс-капітаном. В той же час він був владним, самовпевненим, дуже амбіційним чоловіком. Саме ці якості й визначили подальшу долю Григор'єва. Після жовтневих подій 1917 року він неодноразово переходить з одного політичного табору в інший, а в серпні 1918 року створює свій перший партизанський загін. Сталась ця подія в селі Верблюжка (зараз - Новгородківського району Кіровоградської області). З часом загін переріс у 15-тисячну армію.
   Тут Григор'єв вперше відчув смак безмежної влади. Загони Григор'єва звільнили південь України від гетьманських військ і німців. За це Директорія надала Григор'єву звання Верховного отамана Таврії і Херсонщини.
   Але 22 січня 1919 року Григор'єв оголосив війну вже Директорії, тож домовляється про спільні дії з більшовиками. Після визволення Миколаїва і Херсону від військ Антанти і білих, повстанці пішли в напрямку Одеси. Особливого супротиву ніхто не чинив. Французи залишили місто без бою, і 6 квітня в нього увійшли війська Верховного отамана Таврії і Херсонщини.
   Від вокзалу Григор'єв чинно їхав на трофейному англійському автомобілі по вулиці Пушкінській. Раптом з натовпу одеситів один чоловік підбіг до нього і поцілував руку. Після цього Григор'єв сам з насолодою підставляв для поцілунків вже обидві руки.
   Одесити ще не знали, що за армією отамана в місто потягнулись обози з родичами григор'євців. Розпочались погроми. З кожним днем грабежі ставали все масовішими, а "Центральный совет" міста посилав телеграми в Харків з проханням до В.Антонова-Овсієнка прибрати з Одеси Григор'єва та його армію. Діло закінчилось тим, що отаман погодився піти, але лише коли отримав солідну контрибуцію - три ешелони зі зброєю, пальним, мануфактурою, харчами.
   Після взяття та пограбування Одеси Верховний отаман Таврії і Херсонщини вивів своє воїнство в м.Олександрію. З цього моменту місто стало його резиденцією. І хоч Григор'єв продовжував підкорятись більшовикам, реальна влада й симпатії населення тут належали йому.
   Григор'єв знаходився в ці місяці на вершині своєї слави. Червоне командування ніби признало авторитет отамана. Йому навіть присвоїли звання комдива. Але в той же час більшовики не довіряли отаману і збирались його ліквідувати, але пізніше, поки що він більшовикам був потрібен. Червоні планували похід через Румунію на допомогу Угорській революції. А тому в Олександрію почали їхати делегації з Харкова. А сам отаман в цей період здійснив подорож у милу його серцю Верблюжку. Жителі села з радістю зустрічали улюбленого отамана. Він привіз їм у дарунок 50 підвід з трофейним добром. Награбоване в Одесі його бійці скидали прямо з возів в руки місцевих селян. Після цього біля старої козацької могили відбувся мітинг, гостями на якому були В.Антонов-Овсієнко і Шумський.
   Пізніше В.Антонов-Овсієнко напише: "Сільське населення і частини Григор'єва були вкрай незадоволені діями продовольчих загонів, а отаман завжди буде з селянами".
   Побоювання більшовиків підтвердились. В середині квітня поступово витіснили червоних з Олександрійського і Єлисаветградського повітів, тут почались єврейські погроми, розстріли комісарів і чекістів.
   7 травня отаман Григор'єв отримав від червоних ультиматум - навести порядок у військах або здати повноваження комдива. Тоді отаман видав універсал, головною тезою якого стало гасло "Геть комуну, владу радам, а не партіям, хай живе влада українського народу". Це означало вже відкриту війну з більшовиками. 10 травня вони оголосили отамана Григор'єва поза законом. На два тижні в травні 1919 року Григор'єву довелось стати однією з головних фігур української політики з потенційними можливостями, навіть стати головним отаманом.
   Першого травня, в День солідарності трудящих, григор'євці обстріляли Єлисаветград з гармат свого бронепоїзду. Через день почався перший з єврейських погромів. 4-6 травня хлопці отамана здійснили погроми в Єлисаветграді, Олександрії, на станції Долинська, під час нальотів вбивали комуністів, комісарів, міліціонерів. Влада та командуючий фронтом закривали очі на все, що діється в далекій провінції. Тільки 7 травня першим почав бити тривогу командуючий 3-ою армією червоних М.Худяков, він наказав Григор'єву припинити безчинства й грабежі. У випадку, якщо отаман не втихомирить своїх бешкетників, він має скласти з себе повноваження командира.
   Можливо, погроми початку травня були дійсно стихійними, і отаман не готував виступ заздалегідь. Але 7 травня він зрозумів, що не зможе оволодіти ситуацією. Йому лишилось або оголосити повстання, або лишитись посту командира, а може, й життя. Отримавши наказ М.Худякова, отаман вирішив оголосити повстання. В той же день, коли Григор'єв отримав наказ-ультиматум, його намагались затримати. Декілька чекістів з особливого відділу фронту заарештували отамана, але через декілька хвилин самі були заарештовані й розстріляні григор'ївцями. У отамана на цей час було 16 тисяч солдатів, 52 гармати, 7 бронепоїздів, 500 кулеметів.
   Тож з району Знам'янка-Олександрія насувались три колони повстанців. На Катеринослав йшла група під командуванням начальника штабу повстання Ю.Тютюнника. На Київ йшла група під командуванням Павлова, в перші ж 3 дні наступу ця група захопила Кременчук, Чигирин, Золотоношу. Місцеві гарнізони Червоної армії здались в полон і приєднались до повстання.
   Окремі загони Григор'єва вирушили на Одесу й Полтаву. На Черкаси повстання повів козацький отаман Уваров. Після захоплення міста 2-й радянський полк приєднався до григор'євців. Головна група повсталих - Верблюжський полк під командуванням Горбенко - захопила Єлисаветград ще 8 травня. В місті було розігнано ради, знищено близько тридцяти комуністів. 15 травня по Єлисаветграду пройшов погром, біля 3 тисяч євреїв було знищено. Хвиля погромів прокотилась по містах, які брали григор'ївці. В Кременчуку загинуло 150 євреїв, в Новому Бузі - 120 чоловік, в Черкасах - більше однієї тисячі. Пізніше радянська пропаганда приписала травневі погроми 1919 року петлюрівцям, а їх організацію С.Петлюрі.
   Особливі надії мав Григор'єв на об'єднанням з іншими отаманами - Зеленим, Ангелом, батьком Махном.
   10-14 травня григор'ївці захопили Умань, Помічну, Новомиргород, Таращу, Корсунь, Олександрію, Балту, Ананьїв, Кривий Ріг, Кобеляки, Яготин, П'ятихатки, Хрестинівку, Літин, Гребінку, Катеринослав. Панічний жах охопив більшовиків, вони стали готуватись до евакуації Києва, Полтави, Одеси. Серед тих хто підтримав Григор'єва, була команда бронепоїзду "Чорноморець", військові частини з Кременчуку та Черкас, моряки з Одеси, 2 полки Таращанської дивізії. 20 травня григор'ївці захопили Вінницю і Брацлав.
   В середині травня здавалось, що успіх на стороні повсталих, їх підтримує більшість селян центру України. Перед селянами Григор'єв виступав як захисник православної віри та українського народу.
   Більшовики на гаяли часу - провели мобілізацію комуністів, робітників, близько 10 тисяч бійців було направлено з Росії. Очолили групу військ по придушенню Григор'єва К.Ворошилов і О.Пархоменко. Григор'єв же хотів зберегти ініціативу і перейшов у наступ на Полтаву та Київ, але через неумілу організацію він провалився.
   Григор'єв намагався отримати підтримку від батька Махна, який був дуже популярний серед селянства і вояків української радянської армії. У Махна ж було багато причин виступити проти червоних. Він був вождем селян і захищав їх від насилля "воєнного комунізму". Але Запоріжжю, в якому перебував в цей час батько, загрожували білі, і Махно всі свої сили, близько 25 тисяч бійців, кинув проти білих. Приблизно 5-6 травня 1919 року Григор'єв вперше намагався зв'язатись з батьком і домовитись про спільні дії проти червоних. Більшовики ж вимагали від комбрига Махно терміново оголосити про неприйняття повстання отамана Григор'єва. В своїй телеграмі Н.Махно обізвав більшовиків "політичними шарлатанами" і наголосив, що сутички Григор'єва і більшовиків за владу не примусять його відкрити фронт для білогвардійців. Махно не підтримав повстання й зайняв вичікувальну позицію. Також відмовився приєднатись до повстання отаман Чигиринського повіту Коцюр.
   В другій половині травня більшовики розгромили повстанців Григор'єва і локалізували їх в степових районах Херсонщини. Багато частин, що підтримали Григор'єва ще тиждень тому, тепер знову повернулись під червоне командування.
   19 травня 1919 року група П.Єгорова звільнила від григор'ївців Кременчук. Також червоні зайняли Кривий Ріг і станцію Донцово. 21 травня загони Григор'єва були розбиті під Києвом. В кінці травня головні сили отамана, розбиті під Кам'янкою, переходять до тактики партизанської війни. Юрко Тютюнник з двома тисячами повстанців відірвались від головних сил Григор'єва і в районі м.Шпола об'єднались з силами С.Петлюри, увійшли в армію Української Народної Республіки.
   Більша частина військ Григор'єва була розбита й розбіглась по домівках, у отамана залишилось приблизно 2-3 тисяч чоловік, ще 2-3 тисячі приєднались до місцевих отаманів, які вважали Григор'єва своїм вождем. В Придніпров'ї зібрались колишні григор'ївські отамани Чайковський, Орлик, Сагайдачний, які, користуючись хаосом в тилу червоних, захоплювали і деякий час утримували міста Фастів, Сквира, Біла Церква.
   Головний загін Григор'єва постійно здійснював напади на Олександрію, в червні 1919 року отаман тимчасово ховався в Чигиринських лісах і в Холодному Яру, але головний отаман Холодного Яру Василь Чучупака виступив проти перебування Григор'єва в Холодному Ярі, його підтримав ще один місцевий отаман Коцюр.
   В липні 1919 року в район, який контролювали григор'ївські повстанці, прийшли загони батька Махна. Нестор Махно зустрівся з Григор'їєвим і запропонував йому військовий союз проти білих і червоних. Вони вирішили об'єднати свої сили в армію. Н.Махно став головою повстанської ради, Григор'єв - командуючий військами. В той же час отаман вів переговори з наступаючими білими. Ці таємні переговори дуже хвилювали Н.Махно, оскільки він був рішучим противником білогвардійців.
   16 липня Махно і Григор'єв направили листа С.Петлюрі, в якому вони пропонували йому умови, за яких можливі спільні дії. По-перше, самостійність України. По-друге, впровадження в дію принципу народоуправління. По-третє, Всеукраїнський з'їзд рад - найвища влада. Четверта умова - передача всієї влади на місцях вільним радам робітничих, селянських, козацьких депутатів. П'ятий пункт - ліквідація Директорії і створення Тимчасової Верховної Ради. Практично це була пропозиція зміни форми державного управління, на це С.Петлюра піти не міг. Більшість махновських командирів була проти спільних дій з Григор'євим, вони пропонували його розстріляти, звинувативши в погромах, але Н.Махно не поспішав це робити, намагаючись приєднати військову силу григор'ївців до своєї армії. Тож спільні дії Махно і Григор'єва якийсь час продовжувались.
   Одного разу в ставку Махно, переплутавши її зі штабом Григор'єва, прийшли 2 офіцери Добровольчої армії, які привезли Григор'єву гроші, 1,5 мільйона рублів, і лист, з якого стало зрозуміло, що Григор'єв вже декілька тижнів підтримує зв'язок з деникінцями. Цей лист коштував офіцерам життя, а махновці на своєму засіданні вирішили засудити та розстріляти Григор'єва за зраду. Деякий час після цієї пригоди махновці та григор'ївці діяли разом проти червоних. 13 липня дві тисячі григор'ївців пішли на Єлисаветград, вноч раптово захопили вокзал, в'язницю і військовий комісаріат міста, але в місті їм вдалось утриматись тільки декілька годин. Після цих подій К.Ворошилов видав наказ: хто доставить живим або мертвим Григор'єва, отримає винагороду - 100 тисяч рублів.
   26 липня махновці на своїй раді вирішили вбити Григор'єва. Можливість це зробити з'явилась вже наступного дня. В селі Сентово (нині с.Родниківка Олександрівського району григор'ївці пограбували селянський кооператив і повідомили, що це зробили махновці. На селянську раду в Сентово прибули махновці командири і Григор'єв. Центр села зайняли частини Махно, на околицях розташувались григор'ївці. Вузенькі сільські вулиці перекри ли махновці з тачанками та кулеметами.
   Командир одного з загонів Махна Чубенко виступив з викривальною заявою щодо Григор'єва. Григор'єв спочатку відхрещувався від звинувачень, але потім схопився за маузер, Чубенко його випередив і вистрелив в отамана. Більшість григор'ївців було роззброєно, штабні командири та охоронці отамана були вбиті. Дві третини григор'ївських повстанців перейшли до складу повстанське армії Махна. Тіло отамана кинули в рів за селом, оголосили, що забороняють тіло ховати. Тільки через декілька днів, коли махновці покинули село, дружина отамана поховала його останки на кладовищі в Олександрії.
   Загибель отамана Григор'єва не мала ніяких історичних наслідків. Повстання залишилось досить маловідомою сторінкою в українській історії. Пам'ятають тільки криваві єврейські погроми, зраду УНР своїх союзників - махновців. Протест селянства проти грабіжницької політики більшовиків був закономірний, але воно довірилось авантюристу, який рвався до влади. А ось сам факт повстання поставив хрест на деякий автономії українських військових частин. Л.Троцький вирішив прибрати будь-яку автономію Радянської України, щоб не було проблем з непокірним народом. Був ліквідований Український фронт, знятий з займаної посади командуючий фронтом В.Антонов-Овсієнко. Всі три радянські армії були переформовані в стрілецькі дивізії, більшість командирів-українців звільнили або репресували. Тоді ж був оголошений поза законом командир дивізії Н.Махно. Без суду був розстріляний комбриг Придніпровської бригади А.Богунський. При загадкових обставинах загинули такі видатні полководці громадянської війни, як М.Щорс, комбриги В.Боженко, Т.Черняк, командир бронепоїзду А.Железняков. Всі, хто проявляв будь-яку самостійність, мав свою думку і користувався любов'ю бійців і підтримкою населення, підлягали знищенню...



науковий співробітник Кіровоградського обласного краєзнавчого музею Микола Правда
"Молодіжне перехрестя", 23.10.2008


Категорія: Мої статті | Додав: graf (13.03.2011)
Переглядів: 1316 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz