Субота, 18.11.2017, 17:08
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Потомки козацького роду

Зовсім нещодавно пішов із життя нащадок славного шевченківського роду  В’ячеслав Євгенович Шкода, котрий зробив надзвичайно багато для збереження й увіковічнення пам’яті духовного вчителя українського народу – Тараса Шевченка.

Сусідній з Черкащиною Кіровоградщині випало бути місцем помешкання багатьок нащадків великого Кобзаря, які і нині мешкають в Кіровограді Світловодську та Знам’янці.

  Першим нащадком Тарасового роду, з яким мені випало познайомитися був  двоюрідний брат В’ячеслава Євгеновича Анатолій Костянинович Шкода. Про нього, як і про других родичів він згадував рідко. На відміну від брата краєзнавця Анатолій Костянинович був керівником обласного ДАЇ, а потім заступником начальника  УМВС області. Є  воїном-афганцем. А ще кажуть, що його кар’єру зупиномо ДКНС (ГКЧП), бо нібито через це  не відбулося його призначення на найвищу міліцейську посаду в області та неотримав генеральські погони. Пішовши з органів, після поновлення діяльності КПУ залишився комуністом, керував міськомом партії та був кандидатом у народні депутати України під час виборів у 1994 році. Не зважаючи на приналежність до лівої партії та ретропереконання допомогав не лише своїм. Якось моїй родині довелося сутужно, дружина потрапила у лікарню, а у вчителів тоді була заборгованість у заробітній платі була майже за півроку. Пригадавши, що освітою у місті керує комуніст, я за старим звичаєм пішов на прийом до першого секретаря міському КПУ. І трапилося диво, яке створив саме цей нащадок великого Тараса. При  зустрічі «перший» сказав, що пообіцяти мені нічого твердо не може, але прикладе всі зусилля щоб мені допомогти, і таки допоміг.

 З Шкодою-краєзнавцем я познайомився пізнише, коли той вступив в Українське козацтво. Потім через півроку завітав знову до Знам'янки з цілим десантом журналістів з Києва та Донбасу. Він нас радо зустрів і замість запланованої години приділив  уваги на цілих чотирі. Перебуваючи у «Кобзаревій світлиці», ми були просто зачаровані його розповіддю та побаченим. Показував нам  В’ячеслав Євгенович «родове дерово Тараса»,  розповідав про нащадків, які мешкають по всьому світу та говорив, що під час громадянської війни серед них були і чекісти, і білогвардійські генерали. А я цікавився у нього нащадками близького друга Тараса Григоровича Григорія Чистахівського. який був родом з Нової Праги, що неподалік. Він розповів, що до революції якийсь Чистахівський був начальником станції Долинська. А та моя цікавість була непростою, бо до середини 60-х років родина мого діда , по іронії долі на вулиці імені Шевченка у Новій Празі  дружила та мешкала по сусідству з родиною Чистахівських. Вячеславу Євгеновичу про це було цікаво почути.

  Народився В’ячеслав Євгенович 1 травня 1929 рокув Знам’янці. За свої непрості роки встиг зробити чимало великих прекрасних справ: як для свого краю, так і для України в цілому. Його  трудова біографія це шлях на педагогічній ниві, в галузі культури та краєзнавства. Закінчив Кіровоградський педінститут ім. О. Пушкіна і Одеський педінститут ім. К. Ушинського. В різні роки викладач школи дитячої трудової колонії УМВС Одеської області, вчитель української і російської мови Знам'янської СШ №3, директор Знам’янської середньої школи робітничої молоді, викладач Знам’янської музичної школи. 

 В’ячеслав Євгенович все життя працював, як краєзнавець, дослідник і популяризатор рідного краю. Йому належить капітальне дослідження «Чорний ліс», нарис-есе «Чорне озеро. Реалії і легенди у контексті історії», дослідження «Брат композитора» та «В’ятський засланець», присвячені першопрохідцю відділкової залізничної лікарні А. В. Лисенку, путівник Знам`янки, створений у співавторстві з В. А. Проценком, нарис про Знам'янку в перлині радянської історіографії «Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область», близько сотні статей у наукових, популярних, громадсько-періодичних виданнях країни, області, міста, України. Участь у роботі Кіровоградської і Знам'янської телерадіокомпаній, у створенні відеофільмів, присвячених Шевченку і братам Тобілевичам, А. В. і М. В.Лисенко, природі і минулому Знам'янщини, участь у виданні Кіровоградського краєзнавчого вісника, безпосередня участь у відкритті Чорноліського городища у 1949 році та козацьких зимівників у Чорному Лісі  були гранями дослідницької роботи В’ячесла Шкоди. В’ячеслав Євгенович був удостоєний Державної краєзнавчої премії ім. академіка Дмитра Яворницького, обласної краєзнавчої премії ім. В. Ястребова у 2008 році, обласної премії ім. В. Винниченка, звання Почесний громадянин м.  Знам'янки у 2002 році.

  Саме Шкода ще у далекому 1989 році виступив з ініціативою встановлення у Знам'янці пам’ятник Т. Г. Шевченка та брав участь у затвердженні проектів обох монументів 1994 та 2008 років. Шкода виступив ініціатором присвоєння Знам'янській залізничній лікарні ім'я А. В. Лисенка  в 1983 році. Завдяки його громадянському неспокою були встановлені у місті та селищах району меморіальні дошки на честь А. В. Лисенка, М. В. Лисенка, М. П. Старицького, К. Шимановського.

В’ячеслав Євгенович Шкода виступав ініціатором і постійним учасником,  навіть в останні роки, під час хвороби, щорічної акції пам'яті героїв Холодноярської республіки та на батьківщину Тараса  Шевченка. В’ячеслав Євгенович  був постійним членом і учасником кількох громадських організацій, серед яких Асоціація дослідників голодоморів в Україні, Науково-просвітний фонд Т. Г. Шевченка, історичний клуб «Холодний Яр».      

  Але, як саме його родовід  В’ячеслава Шкоди поєднується з витоками великого українського пророка?

У 1823 році старша сестра Тараса Шевченка Катерина вийшла заміж за Антона Красицького, переїхавши до свого чоловіка в сусіднє з Кирилівкою село Зелена Діброва. Від цього шлюбу народилося дванадцятеро дітей, четверо з яких дали потужні родові гілки. Син Катерини й Антона Красицьких Степан у 90-х роках ХІХ століття з Зеленої Діброви прибуває зі своїм сином Єгором до Знам’янки, щоб працювати на залізниці. Єгор Степанович Красицький мав шестеро дітей. Двоє з них – Володимир і Олімпіада жили в Знам’янці. Саме Олімпіада Красицька, поєднавши своє життя з Петром Шкодою, стала бабусею В’ячеслава Євгеновича Шкоди.

  Після другої світової війни в Знам’янку переїзджає Катерина Максимівна Красицька (онука Тарасової сестри) з донькою Антоніною. Вже тоді, в складну радянську добу з нагоди 100-річчя з дня смерті Кобзаря вони зуміли реалізувати ідею створення громадського музею «Кобзарева світлиця». Ця невеличка кімната стала в 60-80-х роках справжнім осередком українського життя у місті: при ній було створено і гурток бандуристів, і гурток української пісні, українського слова тощо. Поступово цей оберіг пам’яті Тараса Шевченка ставав знаним не тільки в області, а й далеко за її межами, адже в ньому зібрано унікальні фонди історичного та літературознавчого характеру, а також ґрунтовні дослідження генеалогії Красицьких, невтомним пошуковцем і дослідником якої був краєзнавець, нащадок шевченківського роду В’ячеслав Шкода. Рік за роком він збагачував уявлення про Великого Кобзаря новими раритетними знахідками, збирав та систематизував матеріали, що стосуються пам’яті майстра слова і сповідника дії, особистість котрого й дотепер належно не усвідомлено.

 В’ячеслав Євгенович  останній раз завітав в «Український клуб» в Кіровограді минулого року, привізши у простенькій сумочці світові раритети з свого родиного зібрання та до пізнього вечора спілкувався у суідньому місті з  тими хто завітав у клуб. Розповідав про міфи радянської доби, які спотворювали історичну правду про Кобзаря. Розповів про «радянську реконструкцію» подвір’я Шевченків, яке отримало «колгоспну норму площі», а за справжню хату, де народився та мешкав Тарас видавався маленький флігельок, де окремо мешкала його сліпенька старша сестричка. Було дуже цікаво. Багато хто з ним фотографувався разом на пам’ять, не здогадуючись, що то було останнє побачення.

  І ще один штрих нашої гіркої  спотвореної сучасності.  На жаль, поховання нащадків Шевченка досі лишаються в неналежному стані, потребуючи подальшого впорядкування. Відтак «Український клуб» в Кіровограді створює оргкомітет зі збору коштів для встановлення меморіальної дошки на місці колишнього будинку Красицьких, упорядкування їх могил на міському цвинтарі та для збереження фондів «Кобзаревої світлиці». Адже підтримка пам’ятної спадщини – це частка того, що може зробити кожен українець на знак пошани до Тараса Шевченка, В’ячеслава Шкоди та до себе як представника нації, котрій присвятив життя геніальний творець України.

Анатолій Авдєєв

Категорія: Мої статті | Додав: graf (15.03.2011)
Переглядів: 426 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz