П`ятниця, 15.12.2017, 11:30
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

ФК «Ельворті» (Єлисаветград) – звучить амбітно!

Футбол только начинался. Считалось, что это детская забава. Взрослые не посещали футбольных матчей. Только изредка можно было увидеть какого-нибудь господина с зонтиком, и без того уже известного всему городу оригинала...

Юрий Олеша.

Дивовижний все-таки народ живе у Кіровограді! Втім, можливо, тому й дивовижний, що мешкає в місті під штучним псевдонімом – символом комуністичного минулого. Звідси цілком зрозуміле прагнення шукати дати заснування, виникнення чого-небудь у подіях радянської доби.
Досить часто відправною точкою для багатьох процесів, які відбувалися в нашому краї, вважають 1939 рік, коли була створена Кіровоградська область. У цьому ми наслідуємо більшовицьке уявлення про минуле: мовляв, справжня історія почалась після 1917 року, а все, що було раніше, – тільки передмова до неї. А тим часом нинішні Кіровоград та Кіровоградська область за своєю значимістю для країни важко навіть порівнювати з Єлисаветградом і Єлисаветградським повітом. От про що свідчить історія: «Елисаветградский уезд один из самых больших в Российской империи. Из 449 уездов, находящихся в 50 губерниях, только 48 больше Елисаветградского. Что касается центральных губерний Великороссии и Малороссии, то пространство Елисаветградского уезда могут составить лишь 5-6 тамошних уездов. Из губерний Польских только одна (Люблинская) больше Елисаветградского уезда. Остальные 9 меньше...».
Тому Єлисаветград і називали однією зі столиць провінційної Росії, «маленьким Парижем», «українськими Афінами» і т.п. Місто у соціально-культурній сфері мало незаперечні пріоритети, особливо це стосувалося освіти, медицини, благодійності, ще деяких галузей. Єлисаветград у цьому відношенні ні в чому не поступався губернським містам, а де в чому навіть випереджав їх. Дослідники вбачають феномен Єлисаветграда в тому, що жодне місто Російської імперії на рубежі XІX-XX ст. не подарувало людству стільки видатних особистостей, як наше.
І «його величність футбол» не є винятком. Через це вкрай прикро і несправедливо, на мій погляд, відзначати в 2012 році 90-річчя нашої головної футбольної команди «Зірка». Цей ювілей уявляється мені штучним, «винайденим» авторами-упорядниками журналу «Зірка. 1922-2002». Вони, готуючи 80-річний ювілей клубу, проробили величезну роботу, по крихтах збираючи історію нашої улюбленої футбольної команди, за що їм наша щира подяка. Єдине, з чим не можу погодитися, що «Зірці» наступного року виповниться всього лише 90. Тим паче, що й «Зіркою» команда стала коли? Правильно, в 1958 році! А до цього мала назви: «Червона зірка», «Металіст», «Сільмаш», «Трактор», «Торпедо» і навіть «Динамо».
Всі ці відомості я знайшов у згаданому ювілейному виданні. Його упорядники твердять, що футбольна команда «Зірка» народилася, коли «в нашому місті у 1922 році при центральному робітничому клубі організувались дві команди, до яких увійшли робітники заводів „Червона зірка” та „Червоний Профінтерн». От така дивна відправна точка обрана. Але ж упорядники ювілейного довідника чудово знають, що завод «Червона зірка» - це націоналізований більшовиками 15 січня 1919 року Єлисаветградський завод по виготовленню землеробських машин та знарядь АТ «Р. і Т. Ельворті». Це підприємство було створене англійцями – братами Робертом і Томасом Ельворті ще в 1874 році, а на початку ХХ століття вважалось одним з кращих в Європі.
«Винахідники штучного ювілею» собі же і суперечать, коли пишуть: «В Кіровограді футбол був відомий ще до революції. Напевне дату, коли вперше на кіровоградську землю впав футбольний м’яч, не знає ніхто. Достеменно можемо стверджувати лише, що в наше місто, яке тоді називалось Єлисаветград, футбол потрапив через англійців, працівників заводу Ельворті. Форму завозили з Англії, а управляючий заводом Юнгман був суддею всіх зустрічей. Стадіон, вірніше футбольне поле, англійці побудували собі біля міського саду. І було це, вірогідніше всього, в 1907-1910 роках. Цікаво, що деякі історики стверджують, що родовід „Зірки” можна сміливо вести ще з часів „Ельворті”, адже це нинішній завод „Червона зірка”. Можливо, це й так».
Тому й кажу – дивна якась логіка простежується в істориків кіровоградського футболу. Замість того, щоб посперечатися зі Львовом та Одесою за почесне право називатися містом, де народився український футбол, або хоча б гідно відзначити, принаймні, 110-річчя єлисаветградського футболу, вони свідомо уникають цього.
Посилання на те, що «майже не збереглися архівні документи», непереконливе. Їх можна знайти – було б бажання і кошти на відрядження до Москви! Погортайте хоча б чудово видану в 2004 році в столиці Росії книгу «Маленький Париж. Елисаветград в старой открытке» Віктора Петракова. На 29-й сторінці ви побачите фото початку ХХ століття, на якому зображена футбольна команда заводу Ельворті. Серед футболістів у білій і чорній формі (одні сидять, інші лежать) стоять троє чоловіків у капелюхах, очевидно англійці, наставники команди. Текст до знімку повідомляє: «Не случайно Кировоград претендует на звание одного из первых городов, куда из Англии был привнесен футбол».
Упевнений, що історію єлисаветградського футболу можна знайти в місцевій періодиці, починаючи з газети «Елисаветградский вестник» (редактор-видавець – Михайло Хороманський), яка виходила з 1876 до 1891 року. Це була перша в Росії газета, яка видавалась у повітовому місті. Друкувалися в Єлисаветграді й інші газети, зокрема з 1903 року „Елисаветградские новости” (редактор-видавець – Володимир Лапідус), а з 1905 по 1918 рік „Голос Юга” (редактор-видавець – Дмитро Горшков) – одна з кращих провінційних газет у Російській імперії.
На превеликий жаль, у державному архіві Кіровоградської області (ДАКО) у наявності лише окремі номери цих часописів. А повний комплект єлисаветградських газет можна знайти лише у підмосковних Хімках, де зберігається архів російської преси. Поки хтось із дослідників не ознайомиться з ними, ми приречені лише висловлювати гіпотези щодо дати народження футболу в Єлисаветграді.
Футбол наприкінці XІX - початку ХХ століть був екзотичним явищем, і журналісти охоче писали про нього. Той день, коли в Єлисаветграді відбувся перший футбольний матч працівників заводу Ельворті, і слід вважати днем народження команди «Зірка». Така подія не могла не потрапити на сторінки газети. Поки що з наявних в ДАКО єлисаветградських газет випливає, що вже в 1910 році футбол у місті був досить популярним.
Уродженець Єлисаветграда (хоча більша частина його дитинства пройшла в Одесі), знаменитий письменник Юрій Олеша (1899-1960), який мріяв стати футболістом, назвав цей час «зарей футбола». «Тем не менее, - відзначав він, - команды выступали в цветах своих клубов, тем не менее, разыгрывался календарь игр, тем не менее, выпускались иногда даже афиши». Все це, звісно, відбувалося не тільки в Одесі.
Спеціально я не займався дослідженням історії єлисаветградського футболу. Але, працюючи в місцевому архіві з дореволюційною пресою, іноді робив виписки, коли натрапляв на інформацію з футбольної тематики.
Ось, приміром, таке повідомлення в газеті за 16 жовтня 1915 року: «В воскресенье на ипподроме Елисаветградского скакового общества состоялось состязание команды футбольного кружка „Эльворти” с 1-й командой местной мужской гимназии. Победа на этот раз была на стороне кружка „Эльворти” (4 гола против 1), но все-таки следует заметить, что в команде гимназистов игра ведется очень умело и энергично».
Свою команду мало також Єлисаветградське кавалерійське училище. Як бачимо, в місті було декілька футбольних команд (тоді їх називали гуртками), які регулярно грали між собою задовго до 1922 року, коли буцімто була створена наша головна футбольна команда. Більше того, є інформація про те, що єлисаветградські команди зустрічалися з футболістами інших міст, зокрема Миколаєва і Кременчука.
Достеменно відомо, що „Єлисаветградський футбольний гурток” у 1914 році став членом Всеросійського футбольного союзу (заснований у 1912 році). Чомусь це сталося із запізненням: раніше Єлисаветграда до ВФС вступили футбольні гуртки Києва, Одеси, Миколаєва, Харкова та Юзівки. До речі, днем народження російського футболу вважається 12 жовтня 1897 року, коли відбувся перший зафіксований пресою матч футбольних команд «Санкт-Петербургского кружка любителей спорта» («Спорт») і «Василеостровского общества футболистов».
У серпні 1918 року єлисаветградці зіграли три матчі з командою Українських Січових стрільців. Прикметно, що у всіх трьох поєдинках перемогу святкували наші земляки. Оскільки українці-галичани на той час були підданими Австро-Угорської імперії, то ці матчі можна віднести до перших міжнародних зустрічей єлисаветградських команд.
Так навіщо тоді шукати й підкреслювати «пролетарське» походження нашого футболу; відхрещуватися від братів Ельворті, які прищепили мешканцям Єлисаветграда любов до цієї гри? Наша головна команда майже впродовж всієї своєї історії була пов’язана із заводом Ельворті (у радянські часи – „Червона зірка”). Залишилося тільки з’ясувати, як це зроблено в Росії, коли відбувся в Єлисаветграді перший футбольний матч, і ми отримаємо точну дату заснування улюбленої команди. І, здається, це буде унікальний на пострадянському просторі приклад. Адже сучасні українські та російські футбольні клуби дійсно були засновані у радянські часи.
Футбольне життя в Єлисаветграді не завмирало у найскладніші періоди нашої історії. Єлисаветградці грали у футбол і під час Першої світової та громадянської воєн, і навіть під час німецько-фашистської окупації. 26 квітня 1942 року збірна Кіровограда зіграла унічию (2:2) з німецькою командою військової частини. 20 травня 1942 року друга збірна міста з рахунком 1:3 поступилась німецькій команді «Опель». А наступного дня перша збірна Кіровограда взяла у німців реванш з рахунком 2:1.
Власне кажучи, коли неупереджено оцінювати досягнення місцевого футболу, то вони не такі вже й великі. Були й злети (тричі наша команда вигравала Кубок України), були й падіння (їх значно більше). Та попри все Кіровоград завжди вважався футбольним містом. Чи не парадокс?
Феномен нашого футбольного життя і полягає в тому, що місто володіє хистом виховувати юних обдарованих футболістів, які стають відомими майстрами в... командах інших міст, тобто виступає в ролі кадрового футбольного донора. Досить назвати лише декілька уже легендарних імен: Валерій Поркуян, Володимир Веремеєв, Вадим Євтушенко, Михайло Михайлов, Андрій Канчельськіс...
Навіть у новітні часи, коли головна команда міста то опинялась у вищій лізі українського футболу, то стрімко скочувалась до 2-ї ліги, то взагалі майже припиняла своє існування, троє вихованців кіровоградського футболу (Андрій П’ятов, Андрій Русол, Сергій Назаренко) стали гравцями національної збірної України, яка вперше і досить успішно зіграла у фінальній частині Чемпіонату світу з футболу 2006 року. А Андрій Русол назавжди увійшов в історію українського футболу як автор першого гола національної збірної на мундиалі у Німеччині. Двічі, у 2006 та 2007 роках, кращим футболістом України визнавався Сергія Назаренко. У 2010 році ним назвали іншого нашого земляка, володаря Кубка УЄФА Андрія П’ятова.
Але все це вже в минулому, яким ми можемо пишатися. Чи є майбутнє у кіровоградського футболу? Футбол у Кіровограді помре тоді, коли в нього припинять грати хлопчаки, коли зникнуть талановиті тренери-педагоги, які вміють знаходити здібних дітей і працювати з ними. Будемо сподіватися, що цього не станеться ніколи! Останній приклад – Євген Коноплянка, талант якого фахівці помітили, коли він грав у кіровоградському «Олімпіку». Юнак опинився у дніпропетровському «Дніпрі», де досить швидко став грацем основного складу, був запрошений до національної збірної України. За манерою гри нагадує кращого футболіста світу – аргентинця Мессі. Сьогодні Євгена Коноплянку називають одним з найперспективніших молодих футболістів Європи – „українським Мессі”.
У справі відродження в місті професійного футбольного клубу нехай нас надихають славні футбольні традиції нашого краю. Їх потрібно знати, шанувати та розвивати.
Викладене вище зовсім не означає, що автор цих рядків виступає проти відзначення 90-річчя ФК „Зірка”. Мова про інше. Чому б нам не повернутися до витоків, коли наша перша і головна футбольна команда мала назву "Футбольний гурток «Ельворті»? ФК „Ельворті” (Єлисаветград) звучить, по-моєму, здорово, оригінально (аналогів немає) та амбітно!

Володимир БОСЬКО.
http://www.n-slovo.com.ua/arhiv/15_03_2011_5.html
 

Категорія: Мої статті | Додав: graf (17.03.2011)
Переглядів: 206 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz