Середа, 18.10.2017, 10:27
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Про єлисаветградських ковалів, герби і архітекторів


 

Вадим Смотренко    Добірка статей про Кіровоград, об'єднаних згадкою про краєзнавця Вадима Васильовича Смотренка.

Під гербом невідомого




«У зеленому полі ліва золота перев'язь» – мало, хто про це знає, що саме такий герб прикрашає унікальні еклектичні фасади та інтер'єр понад сторічного будинку на інтернаціональному розі вулиць Леніна та Декабристів (екс-Двірцевої та екс-Інгульської), там, де нині вигідно розташувалася обласна бібліотека для юнацтва імені нічим особливо не прикметного радукрлітівського письменника Олександра Бойченка. Кому міг належати згаданий геральдичний екзерсис - залишається відкритим питанням для усіх краєзнавців, вигодуваних на скупих згадках про минувшину Кіровограда.

У приватних розмовах бібліотекарі переповідають, що знаний на теренах нашого міста краєзнавець і співавтор унікального поліграфічного видання «Маленький Париж: Єлизаветград у старій листівці» Вадим Смотренко висловлював навіть версію, що такими гербовими перев'язями традиційно прикрашали геральдичні розпізнавальні знаки незаконнонароджених осіб – бастардів. Звісно, що така родзинка могла б додати певного шарму нинішній бібліотеці, однак ми поквапимося розчарувати шановну аудиторію. Жодна з гербових фігур безбатченківського спрямування не є тим, що прикрашає споруду ззовні та зсередини.

Бібліотека Бойченка

Більше того, мистецтвознавці регіонального відділення служби охорони пам'яток архітектури переконані, що на стінах бібліотеки зображені взагалі не герби, а картуші – декоративні прикраси, стилізовані під щити, але не обов'язково реальні геральдичні знаки. Щоб переконатися у цьому, пропонують піти поглянути на споруду нинішнього «музпеду», музичного факультету Кіровоградського педагогічного університету: його фасади оздоблені схожими картушами, хоча перев'язі, чесно кажучи (принаймні, неозброєним оком), ми на них не побачили.

Можливо, було б простіше знайти відповідь на поставлене питання, якби ми знали бодай ім'я архітектора, чиє творіння прикрасило терени колишньої 2-ої поліцейської дільниці Єлизаветграда. Однак ім'я нам невідоме. Гірше того, жоден з документів не містить навіть дати його зведення, яку в офіційних паперах умовно підвели під 1890 рік. На цей герб не схожий розпізнавальний знак нетитулованих дворян Долинських, які, найімовірніше, були замовниками будинку. І тим більш на нього не може скидатися герб братів Марущаків, земських гласних (по-сучасному, міських депутатів) котрим він належав приблизно у 1908-1910 рр. – бо в них його взагалі не було. Усі працівники цілого ряду бібліотек, які пізніше знаходили прихисток у стінах «особняка Марущака», як ця споруда іменуватиметься на вже виготовленій, однак не встановленій дошці пам'ятки містобудування і архітектури, на жаль, так і не змогли встановити приналежність загадкового герба, - скрушно нарікає старший бібліограф-«бойченківець» Наталя Товстоп'ят, одна з найобізнаніших людей у питаннях історії цієї конкретної будівлі.

Нині ж пересічний перехожий та й відвідувач бібліотеки може спостерігати, як закрита від неозброєного ока частина споруди, прихована немаскувальними засобами та риштуванням, поступово позбувається неперевершеної (не тільки на кіровоградські стандарти) ліпнини. Що ж це? Невже ганебна наруга над спадщиною наших «земель»? Аж ніяк, поквапилися нас переконати у регіональному відділенні служби охорони пам'яток архітектури. Насправді саме так, згідно будівельних норм, виглядає процес реставрації значно пошкоджених пластичних елементів; і всі ці капітелі, фронтончики, акротерії, картуші, волюти та маскарони будуть відновлені по заздалегідь виготовлених матрицях.

Одна халепа: як відомо, гроші люблять тишу, а реставраційні гроші – не стільки тишу, скільки безперебійність. «Якщо ми не відчуватимемо проблем з фінансуванням, то за два роки бібліотека Бойченка перетвориться на справжню перлину», – це слова Едуарда Ярушка, інженера-реставратора. І чомусь у них дуже кортить повірити...

Богдан Стасюк, "Ланруж", 18 грудня 2007 року

Джерело: весь Кіровоград


 

А це чиє? Достоєвського

Андрія Достоєвського, брата російського письменника, 150 років вважали архітектором Сімферополя, і лише відносно нещодавно стало відомо, що чимало будинків Кіровограда — тоді Єлисаветграда, теж були зроблені за його проектами. Тут Андрій ніби тренувався, а набивши руку, переніс проекти з міста своєї молодості — Кіровограда — у Сімферополь.

«Прибулому в повітове містечко архітектору було від чого розгубитися: вважалось, що в Єлисаветграді жили дуже гарні дівчата...» — так починає свою єдину книгу «Спогади» один із трьох братів письменника Федора Достоєвського Андрій. У 1849 році молодий архітектор Достоєвський приїхав у Єлисаветград і дійсно був здивований «ярмарком наречених», яким на той час славилося місто. Адже дівчата з усієї України приїздили в Єлисаветград, щоб знаходити тут кавалерів — у місті стояв великий офіцерський гарнізон. Андрій Достоєвський і сам тут одружився.

До міста Андрія запросили як військового архітектора — фортеця святої Єлизавети і численні гарнізони потребували добудови. За час перебування в Єлисаветграді архітектор відпрацював власний стиль і випробував його на муніципальних, господарчих і житлових будинках. Молодий Достоєвський швидко потоваришував з міським головою Олександром Пашутіним, який мріяв перетворити Єлисаветград на європейське місто. Разом вони спроектували і провели водопровід, електричне освітлення вулиць. Уже ставши батьком трьох доньок, у 1858 році, Андрій Достоєвський виїхав разом з родиною до Сімферополя, де йому запропонували стати головним міським архітектором.

До останнього часу про проекти Андрія Достоєвського в Кіровограді було відомо небагато. Наприклад, що архітектор Достоєвський будував у грецькому стилі  з елементами готики, про що згадує у своїх листах до брата і Федір Достоєвський. У них є малюночок храму з підписом: «У готичному, улюбленому тобою стилі». Але міський архів тих часів не зберігся, а у спогадах Достоєвського про «єлисаветградський період» згадується мало. Точно було відомо лише про одне з господарчих приміщень у районі фортеці, яке сьогодні є корпусом лікарні. Та саме за допомогою сімферопольських будинків кіровоградський дослідник Вадим Смотренко виявив архітектурну спадщину Достоєвського у Кіровограді. Пройшовши вулицями кримської столиці, дослідник побачив чимало споруд, які є точною копією будинків на центральних вулицях Кіровограда. Дізнавшись, що ці  будинки у Сімферополі проектував Андрій Достоєвський, Вадим Смотренко зробив висновок, що архітектор активно використовував попередньо напрацьовані проекти. Тобто будинки в Кіровограді стали прототипами будинків у Сімферополі.

Авторство ще одного будинку, чи не найкращого в сучасному Кіровограді, вдалося встановити тим самим методом аналогії. Побачивши фотокартку школи в селі Красновершка Компаніївського району Кіровоградської області, Вадим Смотренко зрозумів, що десь він цей будинок уже бачив. Але зовсім не в Красновершці... Уважніше вивчивши фото, дослідник виявив дивовижну схожість будівлі з приміщенням мистецького факультету Кіровоградського педагогічного університету. Тільки школа удвічи більша за факультет. Фактично в Кіровограді розміщена одна половинка школи в Красновершці. І автором проекту школи, яка будувалась як маєток відомого на Єлисаветградщині мецената Соколова-Бородкіна, був Андрій Достоєвський.

Отже, знову-таки  — один проект для двох будинків. Тим більше, що навпроти мистецького факультету розташований колишній будинок міської управи, у якому Андрій працював мировим суддею і який збудований за його ж проектом. А у XIX сторіччі проектування поряд розташованих будівель намагалися замовляти одному  і тому ж архітектору.

Будинки авторства Андрія Достоєвського сьогодні прикрашають історичний центр Кіровограда. Але в екскурсійній програмі по Кіровограду авторство Достоєвського поки що не згадується.

Зоя Лебідь, "Україна Молода", №148 за 16.08.2007

(Той же Вадим Смотренко висловлював припущення про причетність Андрія Достоєвського і до проектування колишньої будівлі магазина "Дзеркальний", суч. "Ельдорадо", а також окремих корпусів кіровоградської в'язниці на вул. Яновського. Ну, я загалом не спец, тому не буду тут наводити свої сумніви стосовно достовірність методу аналогій... Обмежуся наведенням думок "окремих краєзнавців" :)

 

История в заборах и консолях

То, что Кировоград - город очень красивый, ни для кого не новость. Но, проходя в тысячный раз мимо какого-нибудь дома или ворот, трудно заметить и оценить эту красоту, а тем более рассмотреть ее под слоями облупившейся краски.

Умение видеть красоту в привычном, обыденном - редкий дар, которому вряд ли можно научиться. Но, пообщавшись с краеведом Вадимом Васильевичем Смотренко, я все-таки стала чуть-чуть внимательнее смотреть на кировоградские дома и чуть-чуть больше видеть.

- Первую «краеведческую» историю я записал после войны, - рассказывает Вадим Васильевич. - Мама дружила с Еленой Васильевной Розовой - свекровью кировоградской подпольщицы Елены Бурьяновой, и мы часто у нее бывали. Елена Васильевна много рассказывала о своей невестке, о том, скольких людей она спасла. Мама тогда сказала: «Пока Розова жива, ты обязательно должен записать ее рассказ», и я записал, позже он не раз публиковался в местных газетах. А историей города, архитектурой я интересовался, сколько себя помню, - много, конечно, рассказывала мама, она родилась в Елисаветграде и очень любила свой город...

 Слушать рассказы Вадима Васильевича об истории и архитектуре Кировограда можно часами. К сожалению, пересказать их все в рамках одной статьи просто невозможно. Поэтому ограничусь очень узкой, на первый взгляд, темой - художественной ковкой. Оказывается, ворота, парапеты, кронштейны и флагштоки знающему человеку могут рассказать многое.

Утраченное искусство

Первый реставрационный рисунок елисаветградской ковки Вадим Васильевич сделал ровно 20 лет назад.

- Возле моего дома были удивительно красивые железные ворота. Я узнал, что их собираются сдать на металлолом, ну и ...обманул ЖЭК - повесил табличку: «Музейная ценность», вышел к рабочим и сказал, что приезжали работники музея, осмотрели ворота и сказали, что они их вечером заберут. Потом сам снял ворота и отвез в музей. А когда поинтересовался там, куда их дели, мне сказали, что за ненадобностью их передали в пионерский лагерь в Подлесное. Я - на велосипед, и в Подлесное. Ворота там распилили и сделали из них загородку вокруг колодца. Дикость! Произведение искусства, тончайшая ручная работа, причем стоящая огромных денег, а мы этого не понимаем!

Действительно не понимаем. Вадим Васильевич показал мне фотографию балкона на одном из домов по ул.Тимирязева - точная копия петербургской ковки Растрелли! Нет, хозяева квартиры балкон не уничтожили - просто обшили сверху алюминием. Старые, ручной ковки ворота часто сдают на металлолом - выглядят они в большинстве случаев действительно не ахти. Но если такие старые ворота почистить и покрасить (не говоря уже о серьезной реставрации), то это уже будет вовсе не кусок железа, а произведение искусства, за которое ценители готовы заплатить сотни, а то и тысячи долларов. Примеры в Кировограде были. 

Кировоградский коллегиум

- Конечно, жаль, что кто-то просто выменивает у хозяина ворота на сетку-рабицу и увозит их к себе на дачу, - говорит Вадим Смотренко. - Их должны видеть все. Но с другой - лучше уж так, чем на металлолом.

В 1994 году я был в Англии на празднике Кing smith, - продолжает Вадим Васильевич. - Раз в четыре года английские кузнецы выбирают своего короля. Все претендующие на это звание съезжаются на праздник со своими горнами, привозят свой уголь (хороший кузнец использует только древесный уголь, каменный - портит металл) и демонстрируют свое мастерство.

У нас же об этом искусстве просто забыли. А ведь в Елисаветграде кузнечное дело было очень развито. Только на одной Ярмарочной площади находились 32 кузницы! Обычно это были совсем низенькие сарайчики (большая часть помещения находилась под землей) с одним окном, выходящим на юг. Перед каждой кузницей стоял каменный жернов с осью - этот инструмент использовали, чтобы натягивать на колеса железные шины. Были здесь кузнецы, которые специализировались на колесах. Были коноковы - это особое искусство, ведь, чтобы металл не перегорел, нужно успеть сделать подкову за два нагрева. А были - художники, которые украшали ковкой палисадники, беседки, подъезды... 

Техникум машиностроения

По словам Вадима Васильевича, почти все художественные кованые изделия в Елисаветграде изготавливались из одного и того же металла. Инженер завода Эльворти Коль специально выписывал этот сплав из Америки. Еще одна общая особенность всех кованых изделий - четкое соблюдение пропорций:

- Этим и отличается художественная ковка от кича, - объясняет Вадим Смотренко. - Толщина и ширина каждой детали должна рассчитываться в строгом соответствии с числом Фибоначчи. Скажем, можно 1:1 (это получится квадратный профиль), можно 1:2, следующее возможное соотношение 2:3 (1+2), потом 3:5, 5:8, 8:13 и т.п. А посмотрите на те решетки, которыми «украшают» лестницы и балконы сейчас: толщина профиля 5 мм, а ширина 5 см - что с этим профилем ни делай, красиво и гармонично это выглядеть не будет!

Что в заборе твоем?

Оказывается, большинство кованых изделий на старых домах служат не только украшением, но и являются своеобразной визитной карточкой хозяина. Чаще всего встречаются христианские символы (четыре лилии, «Х» - Христос), иногда - инициалы владельцев или фигуры, указывающие на их увлечения, род занятий.

- Вот посмотрите, - показывает мне зарисовку Вадим Васильевич. - Это калитка дома Вайсенберга. Внизу инициалы - ДВ (Доротея Вайсенберг), вверху - СВ (Самуил Вайсенберг). И Доротея, и Самуил были врачами-гинекологами. Самуил очень прославился в свое время тем, что первым придумал подключать роженицу к донору напрямую. Но он был еще и шахматистом - видите, по углам калитки четыре туры.

Явно любил кованые изделия бухгалтер завода Эльворти Александр Тарановский. На калитке его дома (ул.Вокзальная - теперь Октябрьской революции) - инициалы «АТ», возле дверей карниз - круг, как будто проткнутый стрелой.

- Есть такое выражение «пробил монету» - разбогател, заработал, - объясняет Вадим Смотренко. - Видимо, таким образом Тарановский хотел сообщить, что заработал свое состояние сам. Знаете, это был удивительный человек! Каждую пятницу он с утра приходил в цех и выдавал рабочим конверты с зарплатой, никогда при них ничего не пересчитывал. В конвертах были не только деньги, но и ведомость, сколько с кого высчитано за опоздание, сколько за то, что ругался в цеху, и т.п. Думаете, братья Эльворти экономили таким образом? Нет, «штрафные деньги» шли на то, чтобы те, кто не имел замечаний от начальства, могли с утра выпить в цирке Эльворти бесплатный чай, а вечером, после работы, и 50 граммов. 

Больница Св. Анны

А вот другой разбогатевший елисаветградец на всякий случай украсил крыльцо своего дома
(ул.Пашутинская) раскрученными пружинками. Как объяснил мне Вадим Васильевич, это «разрыв-трава», которая, по легенде, может разорвать тюремные кандалы и решетки.

Часто встречается в Елисаветграде ковка, которую называют «Верность» (Кировоградский коллегиум). Орнамент ковки состоит из двенадцати колец и стрел, пролетающих мимо. Узнали? Когда к Пенелопе сватались женихи, то она пообещала, что выйдет за того, кто сможет натянуть лук Одиссея и выстрелить так, чтобы стрела пролетела через двенадцать колец. Еще один популярный мотив - вселенная (машиностроительный техникум).

В большинстве случаев знающему человеку несложно определить, молоту какого мастера принадлежит та или иная кованая деталь.

- Я поехал учиться в Харьковское авиационно-техническое училище, - рассказывает Вадим Смотренко. - И вдруг на одной из харьковских улочек вижу родной елисаветградский балкон с улицы Тимирязева. Хожу вокруг него, рассматриваю - точно он! Как такое возможно? А потом читаю о немецких кузнецах Шатце и Наймане. В Елисаветграде у них была мастерская, а в Харькове, оказывается, - филиал... Они делали очень характерные балкончики в немецком стиле - в виде корзинки, украшенной цветочками.

- А вот посмотрите, - показывает Вадим Васильевич свои рисунки. - Здесь посередине четыре буквы «С», и здесь, и здесь... Это знак кузнеца Самуила Владимирского. Что бы ему ни заказывали, он всегда находил способ вставить в середине эти фирменные «эски». Кстати, Владимирские, которые сейчас живут в Кировограде, - потомки кузнеца Самуила.

Можно отличить работы Якова Паученко - они очень тонкие, воздушные: например, ограда больницы Св. Анны. Удивительным художником был Николай Петренко. Сохранилась выкованная им калитка дома священника ул.Пушкина) с изображением райского дерева. Но самая интересная, наверное, его работа - миниатюрная копия решетки из парка Тюильри работы самого Людовика XIII в соавторстве с кузнецом Шарлем Пюрри (король каждое утро вместо зарядки несколько часов самолично стучал молотом по наковальне, выковывая будущий шедевр). Эта решетка украшала дом Гунькиных (угол Ленина и Декабристов). К сожалению, она не сохранилась, ее сочли недостаточно прочной и заменили на современную - «тюремную». А вот другая решеточка - на круглом окне в том же доме - интересна своей многозначностью. Смотрите: с одной стороны, это четыре лилии - символ христианства, но с другой - четыре сердца (видимо, в семье было четыре человека). Кроме того, это крест, вписанный в круг - скорее всего, в роду Гунькиных были масоны.

Урок архитектурного такта

Кованые кронштейны, флагштоки, балконы можно увидеть на многих старых домах. Но есть у нас и совершенно уникальная ковка. Скажем, ноу-хау архитектора Андрея Достоевского - так называемые снеговые парапеты - металлические барьерчики вокруг крыш (такой можно увидеть на здании, в котором сейчас находится магазин «Эльдорадо»). Кстати, по словам Вадима Васильевича, под «Эльдорадо», как и под Центральным сквером, был подвал-ледник для хранения продуктов. Причем «эльдорадовский» холодильник был еще и освещен - окошки, в которые были вставлены не обычные стекла, а призматические линзы, отражающие свет под углом, выходили прямо на тротуар. Но потом подземелье забетонировали.

Остается только посокрушаться вместе с Вадимом Васильевичем над тем, как не любим мы свою историю, как всеми силами пытаемся избавиться от того, во что наши предки вкладывали душу. Действительно, разрушить «до основанья, а затем...» зачастую проще, чем реставрировать. Многие ли из нас станут копаться в истории, пытаясь понять, что именно хотел сказать архитектор, кузнец, скульптор? Да и, положа руку на сердце, хранить ведра и швабры гораздо удобнее на пластиковом, застекленном балконе, а бетонный «еврозабор» гораздо надежней защищает от воров, чем ажурный парапет. И только спустя многие годы становится заметно, что вместе с балконами-корзинками, снеговыми парапетами и ажурными калитками исчезает душа города.

 
- Рядом со старыми домами всегда строят новые, - говорит Вадим Смотренко. - Что-то перестраивают, переделывают. От этого никуда не денешься. Но архитектор должен сначала десять раз подумать, как ему сделать, чтобы новое не изуродовало того, что есть, а напротив, оттенило, подчеркнуло его красоту. Мэр Елисаветграда Александр Пашутин преподал нам замечательный урок архитектурного такта. Он разрешал строить дома всем, кто хотел и где хотел. Условий было только два. Во-первых, дом должен был быть ниже трех этажей, поскольку трехэтажным был дворец (посмотрите: самые высокие здания той поры - художественный музей, здание «Эльдорадо» - 2,5 этажа, третий этаж низкий, рукой можно до потолка достать). Второе условие: те, кто строился на центральных улицах, должны были в первом этаже сделать помещение для магазина или чайной. Причем оговаривалось, что, когда доход от помещения полностью покроет расходы хозяина на строительство (через 5-7 лет), первый этаж должен быть передан в собственность города, чтобы арендная плата поступала в городскую казну.

Просто и со вкусом. В выигрыше и город, и домовладелец, а центральные улицы выглядят единым архитектурным ансамблем.

Не могу не процитировать еще одно высказывание Вадима Васильевича, хоть к художественной ковке оно отношения и не имеет:

- Моя мама родилась в Елисаветграде, окончила школу в Зиновьевске, институт - в Кирово, а на работу устроилась в Кировограде. Сейчас вместо того, чтобы просто вернуть городу исконное название, придумывают новое. Зачем? Мы хотим войти в Книгу рекордов Гиннесса по количеству переименований?..

Ольга Степанова, фото Владимира Решетникова, «УЦ»



Металеві химери

Ковальство ніколи не було легкою справою. І хоча сучасні технології полегшили роботу майстрів, та легкі, красиві, ажурні вироби з металу зустрічаються не так часто. Таємниці ковальської справи, які зазвичай передавалися з рук в руки, від батька до сина, частково втрачені. І відновлювати їх зовсім не просто. Для такої роботи потрібні не лише знання, а ще й велика любов до своєї справи.

Краєзнавець, поет і педагог Вадим Смотренко своє місто поважає, любить і знає. Саме він дослідив, що у XIX столітті місто Єлисаветград, тепер Кіровоград, було не лише мистецьким і освітнім центром. Тут існувала одна з найпотужніших на території України шкіл художньої ковки. Тепер, всебічно дослідивши явище, краєзнавець ділиться секретами з сучасними ковалями. І рятує мистецький спадок.

Ескізи для Кіровограда малював Достоєвський

Десятки робіт позаминулого століття, кожна з яких є якщо не шедевром, то прикладом майстерності і вишуканості, прикрашають вулиці Кіровограда. Правда, увагу перехожого вони привертають не відразу. Лише з допомогою Вадима Смотренка журналісту «УМ» вдалося побачити унікальні металеві вироби: приховані за надбудовами, часто погнуті й пошкоджені, вони вражають якоюсь надзвичайною природністю.

Річ у тім, що раніше всі малюнки ковальських робіт були узгоджені з архітекторами міста та власниками будинків. І коли приміщення будувалося в стилі рококо, то балкончик і паркан замовляли в тому ж стилі. А з господарем узгоджували герб чи символіку, які мали прикрашати будівлю. У візерунках ковки на будинку хіміка - символ філософського каменя, картяра - символ черви і бубни. Сьогодні Вадим Смотренко сміється з тих підприємців, які прикрашають свої офіси завитками з колом і двоголовим орлом, пронизаним списом. Цей символ багатства дозволяли собі лише найбагатші люди країни. А тепер можна побачити офіс дрібного підприємця, прикрашений десятками таких символів.

Архітекторами Єлисаветграда XIX століття були знаменитий Яків Паученко і Андрій Достоєвський, брат російського письменника. Саме за їхніми малюнками працювали ковалі. Пізніше Андрій Достоєвський став головним архітектором міста Сімферополя. Тому старовинні будинки цього міста так нагадують старий Єлисаветград.

Один у нас, інший - у Парижі

Кожен майстер ковальської справи мав свій стиль, почерк. Вадим Смотренко вирізняє цілі вулиці, які, схоже, були закріплені за тим чи іншим ковалем. У Кіровограді з XIX ст. діяло одночасно до 32 ковальських майстерень. Прізвища Коваленко, Ковальчук, Коваль, Ковач і дотепер широко поширені в місті. Є мікрорайон - Ковалівка. Визнаними майстрами були сім'ї Володимирських, Шаца і Наймана, Миколи Петренка. Роботи цих майстрів або їхніх учнів можна знайти по всій колишній Російській імперії. Микола Петренко працював в унікальній на той час методиці: на цільний лист металу накладалися деталі, малюнок.

20 років Вадим Смотренко збирає матеріали про ковальство Центральної України. Ним написана ціла книга про роботи, символіку, майстрiв XIX ст. У ній наведено і такі приклади: одна ковальська робота збереглася в Санкт-Петербурзі на Сенатській площі, інша - у Кіровограді; одна в Парижі, інша - знову-таки - у Кіровограді; одна в Одесі , інша - у Кіровограді. І це лише кілька прикладів з унікальних зразків ковальської майстерності, які збереглися в центральноукраїнському місті.

Бетонують і здають на брухт

Але чимало робіт зникло на очах сучасників. Вадим Смотренко розповів, що за останні 20 років було знищено їх стільки ж, скільки, мабуть, і за попередні 70 років радянської влади (з війною). Нові власники будинків не бачать у старих ковальських роботах жодної цінності. Центр міста попав під хвилю євроремонтів і неграмотних реставрацій. Чимало ґрат і балконів просто здали на металобрухт. Деякі - забетонували.

Кілька робіт краєзнавець урятував.  Хлопець тягнув на брухт ґрати. Бабуся допомагала - важкі. Вадим Смотренко якраз виносив сміття. Як побачив - обімлів. Умовив поміняти на старе залізо з власного двору. Ґрати тепер прикрашають Кіровоградський краєзнавчий музей...

З іншою роботою пощастило менше. Побачив, що збираються кудись вивозити цілу ковану браму. На папірці написав: «Музейний експонат». Прикріпив. Приїхала машина з КРЕПу - пан Вадим умовив відвезти до музею. Пізніше дізнався, що музей передав браму піонерському табору. Там, бачите, не було чим відгородити колодязь. Поїхав подивитися: порізали на шматки, вкопали в землю, заливають водою. Зате музей замовив собі сучасну решітку, яка вишуканістю не вирізняється...

Обкомівські дачі - непочатий край роботи

Таких й інших історій у Вадима Смотренка - безліч. Музей під відкритим небом, як називають дослідники Кіровоград, втрачає свої експонати. Єдине, що Вадим Васильович може зробити, - замалювати вироби, часто - реставрувати малюнок по окремих збережених елементах. Добре, що знає краєзнавець і почерк майстрів, і самі ковальські стилі. Навчає своїх друзів-ковалів. Деякі з них могли б повторити роботи XIX століття. Але тільки кому це потрібно? Платять же не за майстерність, а за вагу обробленого металу. Тому й роблять ковалі - побільше, потовстіше. Наприклад, випуклі, вигнуті балконні ґрати. Раніше такими робили балкони, щоб дами не м'яли криноліни. Тепер враховують лише вагу. На стиль будинку, звісно ж, не звертають уваги.

Тому знайомити з давніми роботами сучасників просто необхідно, упевнений Вадим Смотренко. От тільки не кожному це зрозуміло... І книга, у якій пан Вадим дослідив і перемалював усе те, що лишилося, і багато з того, що зникло з ковальської спадщини Центральної України - все затримується. Тим часом автор мріє побувати на колишніх обкомівських дачах - туди вивозили і вивозять брами, паркани і ґрати старого міста. От тільки і сьогодні туди не проїдеш, не пройдеш...

Зоя Лебідь, "Україна Молода", №47 за 12.03.2008

Категорія: Мої статті | Додав: graf (18.03.2011)
Переглядів: 489 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz