По-перше вибрано було невдале місце для побудови. Пам’ятник планували звести( і таки почали вкладати гроші в бетон та землю) на Набережній, між вулицями Карла Маркса та Острівською. Розташується він у центрі площі, якої практично ще немає. Її розмір складатиме двадцять метрів у діаметрі( от так площа), що виключає можливість великих зібрань, а можливо «передбачає « витоптування трави на прилеглих газонах. Архітектори планують опустити площу на шістдесят сантиметрів нижче землі( невже для підтоплення в час повені?). А для того, щоб на території не збиралася дощова вода, спланували зливову каналізацію. Відверто кажучи дивне місце для пам’ятника, що потребує додаткових затрат для встановлення. Наведені викладки пропонував архітектор проекту пан Віталій Кривенко.

Монумент планували зводити не лише на виділені 400 000 бюджетних грошей, але і за кошти спонсорів, які були майже засекречені, бо гроші за задумом спрямовуються в «певні руки», планують також здійснити благоустрій прилеглої до пам’ятника території.

 Враховуючи таку ситуації місцеві ЗМІ тоді  запрацювали «під замовлення» та стверджували, що архітектори чимало попрацювали над композицією постаменту, хоча за даними з достовірних джерел, над проектом не працював жоден професійний архітектор, а лише недипломовані аматори. Можливо ця обставина і спонукала проектантів обходити фахові конкурси та ухилятися від думки товариства репресованих, звинувачуючи їх в… фаховій некомпетентності. Після певних розбірок пам’ятник вирішили не опускати нижче рівня набережної та уникали проведення чергової містобудівної ради з цього питання. І це зрозуміло,бо створенно було багато питань на які дехто у місті, і їх числі автори проекту Віталій Кривенко та Григорій Савченко, не бажав відповідати.

  Але іншим питанням, що непокоїть громадськість є подальша доля освяченого меморіального хреста жертвам голодомору, на місці якого місцева влада відмовила у згоді на розбудову саме на тому місці у фортечних валах, навіть звинувативши мало не у всіх гріхах тих хто його встановлював, і це не зважаючи на дозвіл отриманий не з першої спроби у цьому місці. Тому була велика небезпека, що ця святиня може однієї ночі може таємничо зникнути.

 Тоді в Кіровограді ініціатором знесення освяченого меморіального хреста виступали антиукраїнські сили, що гуртуються навколо так званого Фонду Михайла Кутузова, що і облюбував саме це місце під пам’ятник своєму іноземному кумиру. Мотивація їх антиукраїнської ініціативи базується на тому, що цей загарбник і поневолювач українських козацьких земель певний час, ще до того, як отримав генеральські еполети, проходив службу та жив у місті.

За словами керівника обласного Товариства політв’язнів та репресованих Віктора Полтавця рішення про перенесення меморіального хреста прийняли келійно на містобудівній раді без участі Товариства, яке з великими труднощами встановлювало дерев'яну пам'ятку за власний кошт.

Але і вже два роки поспіль у листопаді вшановувати жертви Голодомору приходили до меморіального хреста на фортечних валах. Це трапилося тому, що ворушитися на місці майбутнього пам’ятника жертвам Голодомору почали менше ніж за місяць три-чотири робітники, означений мільйон коштів та музика супроводу перейшли в Кіровограді до розряду нових загадок буття. Яку музику «замовили» на мільйон? Що з бюджетною частиною коштів на частку яких зовсім не тягне бетонний обрубок на набережній, що є не пам’яттю про жертви голодомору, а виразом безгосподарності та безвідповідальності міської влади.  Поминальний скорботний трикутник , що мали утворити з обох берегів Інгулу три памятки – воїнам-афганцям, Чорнобильцям та жертвам голодомору не замкнувся.

 В Кіровограді чітко вималювалася проблема «голодомору совісті», бо жоден обласний центр не має такого меморіального хреста та такого «бетонованого обрубку», як Кіровоград. Що вже говорити про балачки «владних персон» …Попередній голова міста був комуністом і чисто по-партійному вирішував проблему вшанування жертв голодомору, збирав гроші на які завгодно пам’ятники, але не на цей. На встановлених при ньому «Стільці з Пашутіним» та «стрілі амура» викарбуване його прізвище! А під голодомором він від своєї партії виходить не бажав «підписуватися».

Анатолій Авдєєв