Однак досить пародіювати пані редакторку. Дешевше вийде подати її опус у дуже скороченому переказі. Далі вона сумує з приводу трагедії в Японії, коли десятки тисяч незнайдених після землетрусу та цунамі людей, на жаль, так і не повернуться додому. Втішена, що тепер, на відміну від радянських часів, ніхто не радіє з чужого горя, бо «ми тепер ближче до всіх людей, які живуть на планеті, не ховаємося за залізною завісою й відчуваємо себе людьми світу». Полемічний кут згладжено, все о’кей.

  Аж ні! Потрібно ще козирнути власною ерудицією та енциклопедичними знаннями, розповідаючи про різні рівні небезпеки при аваріях на АЕС. Авторку особливо бентежить, що на японській станції небезпека ще не ліквідована. Ну, і як тут не згадати про знайдені у вічних льодовиків Антарктиди чорнобильські ізотопи? Між іншим, на кожному даху в Європі лежить як мінімум одна піщинка із Сахари, додає авторка.  

  Раптом – пасаж: «Тож радіти з того, що Україна розташована на протилежній від Японії півкулі, – значить не розуміти самої суті справи». Залишимо поза увагою те, що Україна і Японія знаходяться в одній півкулі і в меридіональному, і в паралельному вимірах. Пробачимо ерудитці, – пані Бажан не географ. Важко втямити інше. За її логікою виходить, що нам, українцям, слід горювати з того, що катастрофа трапилася не поряд з нами? Ну, ніби все, зблиснула інтелектом!

  Потім ми прочитали трагічну історію нашої найкрасивішої землячки, котру скосила підступна хвороба в благополучній Європі. Але ні слова не знайшли про долі інших землячок, може й не таких помітних, які у наших загублених селах мруть частіше, ніж у чеському Брно. Це при тому, що чужого горя не буває, як переконує авторка. Не знайшлося в «гуманістки» слів і про гуманітарний Чорнобиль, уособлений Табачником. Порадьте, пані, як нам, знову ж таки, українцям, яким саркофагом нейтралізувати це вбивче випромінювання?         

  Та не дочекаємося, бо наостанок пані Бажан не втрималася, аби не повторити ще совковий, придуманий «одеськими джентльменами» анекдот про українця, котрий понадкушував усі яблука, аби не поділитися з іншими. В її виконанні анекдот звучить так:  «Неправі ті люди, які з посмішкою сприймають нашу гуманітарну допомогу Японії, мовляв, чому і так бідна Україна повинна допомагати одній з найбагатших країн планети?»

  Аж тепер можна випрямити втомлені звивини, головне сказано!

Ось де вона знайшла тих «неправих людей» – невідомо, але дзявкнула суголосно з не менш одіозною дамою, своєю покровителькою.

Ярема Різниченко