Нещодавно, гостюючи не малій батьківщині, вісімдесятичотирирічний  Василь Клюй сказав знаменні слова: - Земля – це наша остання надія, Ніде в світі немає нічого важливішого, ніж захист свою землю. Якщо ми гуртом не станемо за неї, то це буде злочином перед народом, державою і, зрештою, перед майбутніми поколіннями.

Цей чоловік з висоти власного досвіду вибрав рівень відповідальності перед селом. Академік Академії аграрних наук України, посилаючись на офіційні статистичні дані, авторитетно заявляє, що сьогодні на третині (11 мільйонів гектарів) всієї орної землі держави господарюють більше, ніж 3100 іноземних фірм і організацій з 21 країни світу. Та що говорити, коли з одномільйонним власним населенням Кіпр контролює понад 780 тисяч гектарів українських чорноземів. І, звісно, усі ті грошовиті бізнесмени сплять і бачать себе серед повноправних учасників земельного ринку.

Основною тезою наведеного виступу Василя Семеновича прозвучало: «Маючи землю, ми ще зможемо підняти Україну».

Мораторій на продаж землі уже поновлювався кілька разів, але 2 березня цього року Верховна Рада України відмовилася продовжити його до 1 січня 2015.

Як же реагує на урядові ініціативи щодо цього животрепетного питання люд Кіровоградщини? Відповідь прозвучала ще кілька місяців тому на обласній фермерській конференції, де гостро критикувалася президентсько-урядова діяльність. Представник Гайворонщини, наприклад, помітив, як під виглядом інвестицій протягується черговий переділ власності на землю.

Делегат від Бобринця розповів про недавній скандал зі спробами утвердження на їхньому терені кількох зальотних агрофірм і торгового дому, що відразу витіснили б із ринку місцевих фермерів. Пікантність, за словами промовця, полягала в тому, що організатором того процесу був тамтешній держслужбовець, котрий запевняв, що діє за урядовою вказівкою. І хоча герой епізоду й поплатився службовою посадою, але бобринчани вважають причетною до того скандалу всю владну вертикаль.

Виступи фермерів із Добровеличківського, Кіровоградського, Знам’янського та інших районів заряджені були такими ж побоюваннями й недовірою до дій урядовців. Деякі вголос говорили, що на зміну одній керівній банді прийшла інша, і якщо сьогодні будемо відсиджуватися з думкою «моя хата скраю», то завтра підемо з торбою. Лейтмотивом конференції стало: «У кого хочете забрати? Не віддамо!».

І ось 23 березня у Верховній Раді відбулися парламентські слухання на тему: «Земля в українській долі: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практика його реалізації». До слова там зголосився й Василь Клюй. Що про ті слухання сказати? Здається, там всі, хто хотів, «випустили пар», не дуже дослухаючись до аргументів інших зацікавлених речників. Гарні і правильні думки висловили і провладні політики, і опозиціонери, і, як завжди, Голова Верховної Ради Володимир Литвин. Так дохідливо розіклали все по поличках, що в слухачів несамохіть виникла підозра про пряму причетність ораторів до вітчизняного агроринку в усіх його іпостасях.

Зазначимо й таке. Українські селяни насамперед звернули увагу, що таке доленосне питання мав би представляти прем’єр-міністр або хоча б котрийсь із віце-прем’єрів. Але за поданням уряду доповідачами названо третьорозрядних чиновників. Уже це насторожує. Очевидно вища влада вже визначилась, як діятиме на ринку землі, а заява від Адміністрації Президента, що продаж землі за будь-яких обставин розпочнеться 1 січня 2012 року, є не випадковою. Тоді в такому разі не випадковими були й прискіпливі запитання бобринецьких фермерів на їхній конференції про своє місце та місце їхніх дітей у майбутній Україні. Чи почули їх під зеленим куполом Верховної Ради?

На місцевому рівні також проглядаються ознаки заданості в проходженні земельної реформи. Наприклад, Голова ОДА  Сергій Ларін ніколи не забуває запитати у голів РДА про невраховані у них земельні ресурси. Ясно ж, що не від легкого життя, бо вони є. Тоді, задля чого? Та й дрібніші керівники завжди нагадують, що хотіли б працювати з великими сільськогосподарськими виробниками. Навіть готові пробачити їм щорічні посіви соняшнику при умові, що земля не виснажиться. У чиновників, мовляв, одна мета – створення мотивацій, аби виробники давали якнайбільше продукції і вагоміше поповнювали бюджет. А майбутнє, – те не сьогодні, а аж завтра. Ми ж розуміємо, що у латифундистів, не виключено, іноземних мало голова болітиме про тутешніх мешканців.

Сьогодні один гектар орної землі коштує на Кіровоградщині приблизно 9,5 тисячі гривень, каже голова профільної профспілки Микола Чуйко. Для жируючої меншості – дрібниця, для доведеної до зубожіння більшості – величезний капітал. Можемо здогадуватися, куди попливе на створених законних підставах наша спільна власність. Бо маємо ж сумний досвід прихватизації промислової складової загального добра.

Микола Борисович переконаний у доцільності збереження державного підпорядкування земельних ресурсів, якщо держава дбає про своїх громадян. Розпайовану вже землю залишити пайовикам – вони не створюють загрози для існування України, а, навпаки, є кровно заінтересованими у її конституційному покровительстві. Можна створити умови, аби в одних руках не накопичувалося більше ста тисяч гектарів. Однак, вдосконалення шахрайських схем у вигляді безлічі дрібних, формально різних агрофірм вже сьогодні не гарантує від зосередження мільйонів гектарів в одних руках. Директор Кіровоградського відділення Українського державного фонду  підтримки фермерських господарств Михайло Яцканич запевняє, що на Кіровоградщині піддаються освоєнню фермерами і приватними власниками області тільки третина ріллі з усієї наявної. Як будуть «прилаштовані» ще дві третини першокласних чорноземів – загал не знає. Отже поки що можемо висловити тільки побажання щодо майбутнього нашого села. Ось вони. Необхідно, аби напрямок держави у власному сільському господарстві був визначений раз і на завжди. Ніякі зміни в тому курсі з приходом нових влад з кожними новими виборами недопустимі. Необхідно, щоб увесь земельний запас області був вивчений, описаний, облікований, оцінений, зареєстрований, виставлений для загального ознайомлення.

Передумовою успішної земельної реформи з наступним продажем землі є законодавчо і практично затверджений пріоритет виробників сільськогосподарської продукції, тих, хто сьогодні реально працює на ланах  або орендує конкретну земельну площу. Крім того, має бути чітко визначений пріоритет громадян України у приватизації землі або введена заборона приватизації землі іноземцями. Знайти спосіб недопущення «до пирога» підставних агроструктур.  

Ринок землі стане на ноги тільки після введення правових, економічних та інституційних підстав і факторів його існування.

Дуже бажано створити умови, щоб Чорний ліс, урочище Монастирище, скелі «Слони», Дніпровські заплави, «Зелена Брама» і десятки інших знакових угідь нашого краю під ніяким «соусом» не потрапили у приватні руки. Місця загального користування нехай залишаються у розпорядженні громад. 

 «Парламентські слухання повинні ще раз підкреслити виняткову важливість обговорюваної проблеми, допомогти вийти на оптимальні шляхи здійснення земельної реформи, застерегти від помилок та прорахунків. У цьому доленосному питанні ми не маємо права на помилку», – зазначав Володимир Литвин.

Самі ж слухання, при всій їх важливості, пройшли зовсім непомітно на телебаченні, радіо, в пресі. Ніби їх і не було.

Микола Лисогор