Вівторок, 25.07.2017, 13:38
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Немає людини – нема проблеми, нема села – те ж саме…

Хмельове розташувалося на такому степовому безмежжі, що знайти його, добираючись путівцями дуже нелегко. У всякому разі, письменник Григорій Гусейнов каже, що йому ще ні разу не вдавалося дістатися села з першого заїзду.

Якщо пошастати, як тепер кажуть, по Інтернетах то чи багато ми знайдемо згадок про те, колись велике село в млоїстих степових просторах. Прочитаємо у поета Володимира Бровченка рядки:

Де Златопіль, і Виска, й Хмельове

Купають зорі в лугових криницях,

Моє дитинство вічно тут живе

Із чистим дивосвітом у зіницях.

Та ще 7 лютого 2010 року обласним виборчим штабом кандидата на посаду Президента України Юлії Тимошенко зроблено припущення, що в Хмельовому діє виборча «карусель».

Оце і всі згадки про колишній районний центр, що існував до хрущовських територіальних змін кінця 50-початку 60 років і де зосереджувалися активна праця та культурне життя. Тоді під «ножем» реформи поряд з Хмелівським впали Тишківський, Великовисківський, Червонокам'янський, Аджамський, Підвисоцький, Витязівський, Єлизаветградківський, Піщанобрідський, Рівненський та Новопразький райони.

Сьогодні вже йдеться про Вільшанку, Онуфріївку, Устинівку, Компаніївку.

Але всякий населений пункт – це насамперед люди. Отож, про отамана Залізняка із Хмельового, справжнє прізвище котрого – Юхим Іванович Коваленко.

Він народився 1894 року, закінчив церковно-приходську школу в Хмельовому і подався здобувати вчительську освіту, мріючи  про університетську. Світова війна та наступний період з безперервними змінами влади, сипняк порушили його плани. Здавалось, воєнна доба закінчилась, колишній офіцер мав намір стати на військовий облік, але хтось порадив не робити того в Єлисаветграді, бо заарештують. Там в радянських установах слова українського не почуєш, а заговори – одразу вішають ярлик петлюрівця, діловодство знову перевели на російську. Соціальна політика радвлади у земельному питанні опиралася виключно на бідняцтво, з чим не погоджувались середняки та заможні селяни. Місцевий люд не полюбляв більшовицьких порядків.

Під тими впливами у вересні 1920 року Коваленко на степових хуторах під Ерделівкою (нині с.Леніна Маловисківського району) організував невеликий загін, який дуже скоро виріс до полку і півроку боронив свою землю між Уманню та Єлисаветградом від засилля воєнного комунізму. Обрали отамана, начальником штабу став Петро Кульчицький. 50 повстанців виступити з Ерделівки і рушили на Хмельове: по дорозі загін збільшився у чотири рази. У Хмельовому прихильники вливалися до лав повстанців. Дорогою на Глодоси загін збільшився до 400 осіб. На ранок із села вибито більшовицьку владу. Приєднався із загоном начальник Глодоської міліції Головін. Далі шлях постелився на Новоукраїнку і Добровеличківку, щоб захопити червоні броньовики. «Я хотів підняти усіх невдоволених політикою і діями радянської влади та з їхньою допомогою повалити її, аби настановити такий державний устрій, який найбільшою мірою відповідав би побажанням і устремлінням повсталого народу» – напише Коваленко пізніше.

Під тиском червоних повстанці подалися на Водяне і далі на Веселий Кут (район Шполи), де зустрілися з отаманом Гризлом, який розпочинав створення Вільного Козацтва в Україні на початку 1917 року. Вирішили об’єднатися, але занепад дисципліни в Гризловому загоні поставив край спільним діям.

Повстанці повернулися до Ерделівки, але в ній уже зукріпився більшовицький продзагін. У бою під Шляховою в теперішньому Новоархангельському повстанців оточив потужний червоний загін і тоді загинуло три десятки отаманових друзів. А під Свинаркою, куди Залізняк пішов із рештками, більшовики їх наздогнали і розбили. Отаман зник. Якийсь час ховався по селах (Новоолександрівка, Хмельове, Ерделівка), та контактував з однодумцями.

«Ганна Гуржос пропонувала зустрітись із представником петлюрівського генштабу Нестеренком-Орлом, який тоді знаходився в Новоукраїнці; з ним я брав участь у поваленні гетьманської реакції у Єлисаветграді, бачився у 1920 році в Кам’янці-Подільському, коли петлюрівці відступали: за кордон я відмовився йти, бо визнаю лиш відкриту збройну боротьбу з радянською владою, не приймаю ніякого підпілля. Тому я не бачив сенсу у зустрічі» – зізнавався пізніше в буцегарні.

Розчарований, у березні 1921 року Юхим Коваленко покидає малу батьківщину і рушає до Жмеринки. Там мав знайому з 1918 року Клавдію Житкевич. Про це знала тільки мати Меланія Степанівна, яка мешкала у Хмельовому.

На Поділлі, змінивши прізвище на Юхименка Мефодія Гавриловича і, одружившись, включився в нове життя. Досягнув навіть певного становища в радянській системі координат. Але ні це, ні часті зміни місця проживання не вберегли його від всюдисущих тодішніх опричників. Репресивні органи розцінили його дії, як неприпустимі незалежницькі гріхи. 19 грудня 1928 року Юхименко Мефодій Гаврилович (він же Коваленко Юхим Іванович, він же отаман Залізняк) заарештований Могилів-Подільським райвідділом ДПУ і доставлений у Зінов’євськ (нині Кіровоград). Тут він за півроку пройшов усі сім кіл рукотворного пекла

Документація ДПУ рясніє його скаргами: «Північний вітер вільно гуляє по камері: від протягу гасне лампа, а парова пічка й сама не дума нагрітись, не те що нагріти камеру…», «Дві доби я з себе нічого не скидаю, а холод трусить мене, як лихоманка; постелі немає, кинуті дві дошки на ліжко для того, щоб тільки формально вважати, що це ліжко, користуватись яким – мука»,  «Я замерзаю. І вдень і вночі мене мучить холод і не дає спочинку. Невже для радянського слідства та законности тільки такими умовами можна досягнути бажаних результатів?», «Чого ж мені тут чекати? Смерти? Але ж ви запевняли словом комуніста, що моєму життю не загрожує небезпека – чи можна ж Вашому слову вірити?..»

І тут же викладає своє життєве кредо: «Я був принципово проти підпільної боротьби, особливо терористичних актів. За моїми переконаннями така боротьба не могла вплинути на зміну політичного устрою. Боротьба з-під поли, з закутків і наскоками мені здавалась жорстоким безглуздям. Я не бачив у такій боротьбі сенсу. Я не міг стати на такий шлях. Я визнавав боротьбу відкриту, не наскоками, а боротьбу загального повстання.

Тяжкий економічний стан, занепад сільського господарства, широке незадоволення селянства, масове дезертирство та взагалі ухилення від війська дали мені підставу зробити висновок, що радянська влада не зможе дати мирного й творчого життя для працюючих мас, що тільки може настати спокій і мирна творча праця тоді, коли повстануть усі й загальною своєю волею встановлять жаданий політико-державний устрій».

«Органи» Юхима Коваленка розстріляли.

Дружину отамана Залізняка Клавдію Житкевич-Юхименко «за приховуваня минулого свого чоловіка» було заарештовано у грудні 1928-го й засуджено до заслання в Сибір.

 

Леонід Багацький 

Категорія: Мої статті | Додав: graf (29.03.2011)
Переглядів: 179 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz