Понеділок, 25.09.2017, 12:52
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Степовий Джеймс Бонд


 

У 1933 році Ян Флемінг приїхав у відрядження до Москви для висвітлення процесу над шістьма англійськими спеціалістами, звинуваченими в шпигунстві. В 1939-му він знову в Москві у складі торгової делегації. Багато вражень від тих поїздок відбилося в романах письменника, починаючи з першого «Казіно «Рояль». Джеймс Бонд, наприклад, напрочуд нагадує своїми «козирями» одного радянського розвідника…

 

Хто ж він, той розвідник Сергій Даниленко? Народився 1896 року в багатодітній (15 дітей, з яких семеро від першого шлюбу) селянській родині. Середню освіту одержав тільки найменший Сергій. Батько Тарас Олександрович із кріпаків, учасник російсько-турецької війни 1877-78 років, солдат лейб-гвардії Фанагорійського полку. Мати Мар’яна Давидівна з бідняцької сім’ї.

У 1912 році Сергій, серед сімох інших школярів, закінчив Високобайрацьку земську початкову школу. Пішов до Єлисаветградського комерційного училища, яке мало гарну репутацію, особливо серед селянства, бо семирічний термін навчання давав добру комерційну підготовку. І хоч воно було платним та в півтора рази перевищувало сумою гімназійне навчання, заможні селяни залюбки посилали туди своїх дітей. Хто за гроші, а хто за безплатною квотою для деяких категорій. Під керівництвом подвижника освіти директора Василя Харцієва викладацький колектив дав хлопцеві ґрунтовну фахову і загальну освіту. Там же прилучився до театрального дійства, а під впливом викладача Павла Молокова-Журського вступив до партії лівих українських есерів. По закінченню училища в травні 1919 року потрапив з однолітками-односельцями Іваном Зайцем, Олександром Фабрикою та іншими на лівоесерівський григор’євський бронепотяг «Смерть білим». Став з часом сотником і командиром Третього полку в 5-ій Селянській дивізії, виведеної під орудою Юрка Тютюнника після поразки григор’євського виступу. Познайомився з багатьма рядовими учасниками визвольних змагань, з командирською ланкою.

Тоді в Україні лютувала епідемія тифу. Молодий командир захворів і повернувся в рідне село лікуватися. А коли діло пішло на поправку, почав відвідувати самодіяльні театральні вистави в недалеких Єлизаветградківці й Михайлівці, де були сильні есерівські осередки. Закохався у фатальну жінку, актрису Алісу Вербицьку (йому завжди подобалися красиві жінки), і створив з нею драматичний гурток у Високих Байраках.

Та швидко любов пішла в нікуди, бо потім потрапив під злу руку білих українофобів-денікінців, котрі, погромлені, відступали на південь. Вони лютували, зганяючи злобу невдач на мирному населенні. Навідалися й до батьківської оселі Даниленка з наміром арештувати парубка, на якого хтось доніс, що той – ярий «мазепинець».

Утікав вночі від арешту босоніж по снігу, відстрілюючись та відбиваючись гранатами. Екстрим був повний. З тих пір Даниленко дуже незлюбив «білу ідею».

А тут і Армія Першого зимового походу наспіла, що пробивалася між червоними й біляками у більшовицьке запілля. Даниленко пристав до її лав у складі Київської дивізії, під рукою того ж таки отамана Юрка Тютюнника, яка 18-25 лютого 1920 року порядкувала у межах Єлизаветградківки, Михайлівки, Високих Байраків.

У середині 1920 року Армія УНР потрапила у безвихідь. Сергій Даниленко втратив надію зажити у вільній державі. А між тим йому минуло всього 25 літ, а попереду було ціле життя. Що робити? – цим питанням у скруту переймався багато хто, особливо з молоді. Земляк подався «на ясні зорі, на тихі води, у край веселий та мир хрещений». Знову зійшовся дома з Алісою Вербицькою. Знову потрапив «під мікроскоп». Цього разу під чекістський, бо «червоні слідопити» вже приглядалися до пасії поверненця. Та поки що підозрюваному тільки «м’яко» запропонували співпрацювати, інакше візьмуться за Вербицьку куди серйозніше.

З початком радянсько-польської війни михайлівська молодь під началом Дмитра Компанійця формує повстанський загін, який з’єднується з іншими подібними. Сергій включається в бойові дії, які вели проти червоних місцеві отамани знаменитий Микола Скляр (Чорний Ворон), Пилип Хмара, Ларіон Завгородній, Мефодій Голик (Залізняк), Микола і Архип Бондаренки, Кость Пестушко (Блакитний).

То був зоряний час! Однак швидкоплинна війна наприкінці того ж року закінчилася. Зима поставила крапку в активних діях. А наприкінці лютого 1921-го присутній в Холодному Яру на штабній нараді Даниленко був прикро вражений незгодами, що виникли між командирами. До того ж, підступна зміна політично-економічного курсу більшовиків щодо селянства – опори українського повстанського руху – укріпила його в рішенні шукати мирні шляхи виходу з надзвичайно складної ситуації. У травні 1921 він зникає з партизанського загону Архипа Бондаренка, аби випірнути в Єлисаветграді.

Випадкова зустріч у місті школярської юності з однокашником по комерційному училищу Терешком Шостаком з Плетеного Ташлика породила Іудин комплекс. Терешко довірливо розповів, що служить в Київській школі червоних старшин. Запропонував приєднатися до антибільшовицької змови, що зріла серед викладачів і курсантів проти московської окупації. Домовилися невдовзі зустрітись у Києві, куди Шостак супроводжував навербованих курсантів.

Розійшлися. Терешко – на залізничний двірець, Даниленко, пам’ятаючи про погрози щодо Вербицької, – до Єлисаветградського ЧК здавати товариша. Не посоромився стати перед ясні очі Хоми Леонюка, котрий очолював тутешню «контору». Із Миколаєва, де знаходився губернський центр, терміново прибув член губернської колегії Валерій Горожанін – куратор повіту – планувати операцію. ЧК почуло ласу здобич. Даниленка вмить під прізвищем «Карін» роблять студентом Київського університету, аби він знаходився поряд з підозрілою школою.

Змовники прийняли Сергія без застережень – багато хто знав його як діяльного націоналіста-самостійника. Новоспечений сексот, швидко дотямкувавши, що до чого, посприяв ліквідації Центрального українського повстанського комітету (ЦУПКому) та Військової організації січових стрільців (ВОСС). Якраз тоді почався його заочний поєдинок з майбутнім суперагентом Осипом Думиним («Крезуб»), що тривав ціле десятиліття. Каріну персонально доручалося знешкодити керівника розвідки Української військової організації (УВО), очоленої Євгеном Коновальцем, що згодом переоформилася в ОУН. У київській операції Думин уник арешту, від’їхавши на Катеринославщину. Даниленко втратив слід і подався на пошуки до Умані.

Сам Думин особа дуже загадкова, і не один Карін опікся на ньому. Він встиг написати кілька мемуарних та історичних праць – «Нарис історії українсько-польської війни 1918-19 р.р.», «Історія легіону УСС», «Партизани» тощо. У світлі останніх публікацій про переговорні контакти Каріна-Даниленка з оунівським підпіллям наприкінці Другої світової війни видається, що шляхи обох асів розвідки перетиналися ще не раз, і діяли вони часом навіть пліч-о-пліч.

Однак у далекому 1921-му Карін не знайшов Думина, але спровокував загибель уманської резидентури УНР на чолі з командиром 402 полку Червоної армії Саврасієм.

У червні, коли Даниленко розривався між Києвом і Уманню, на Єлисаветградщині розгромлено загін місцевого отамана Залізняка (Коваленка) з Хмельового. Один з повстанців, Пилип Харченко, зголосився співробітничати з ЧК, яка готувала в Новоархангельську пастку на уродженця того міста генерал-хорунжого Армії УНР Андрія Гулого-Гуленка. Харченко увійшов у довіру до петлюрівського емісара Миколи Новицького, направленого для організації повстанських сил у Єлисаветградському повіті. Йому хоча і вдалося згуртувати невеликий контингент, але ні він, ні його соратники не мали конспіративного досвіду. Тому й Харченко і,  по прибуттю зі Львова, його протеже Даниленко без труднощів утвердилися в групі «Народна помста». Мало того, тямущий Даниленко став правою рукою Новицького, котрому бракувало військово-оперативного хисту.

Для узгодження дій партизанів з Армією УНР, Новицький в останній декаді серпня посилає Даниленка до Повстансько-партизанського штабу (ППШ) у Львові. Той, перейшовши радянсько-польський кордон, «намалювався» на прийомі у Юрка Тютюнника. Генерал-хорунжий уважно прислухався до балачок давнього знайомого. Гонець правдиво характеризував обстановку в Єлисаветградській окрузі, що збільшило довіру до нього. Метою замаскованого чекіста був збір стратегічної упереджувальної інформації. Себто, ЧК виходила на новий рівень, засвоюючи практику не тільки контр-розвідувальної, а й розвідувальної діяльності.

Пробувши в Тютюнниковому штабі два тижні, Карін познайомився з багатьма новими людьми, достатньо почув і побачив. Встиг навіть завести «амури» із землячкою-зв’язковою Ганною Гуржос, учителькою з Глодосів, яка прибула до Львова від отамана Герасима Нестеренка-Орла.

Щоб зібрати якнайбільше відомостей, вдався до традиційного шпигунського засобу – довірливих розмов у теплій компанії за доброю чаркою. Але вніс і своє ноу-хау. Будучи першокласним картярем, організував у старшинському гуртожитку таке собі «казино». Увесь свій виграш віддавав на випивку.

Однак левову пайку інформації Карін зібрав не персонально, а привіз все-таки від цілої шпигунської мережі, що зусібіч обплутала ППШ.

Близький до Тютюнника олександрієць, сотник Заярний, він же замаскований чекіст, рекомендував генералу прислухатися до гінця, що прибув до закордонного центру. Для себе Заярний міркував так: якщо Даниленко, ним же, Заярним, був зданий ще в Першому зимовому поході більшовицькій спецслужбі, то сюди він прибув уже ретельно обробленим нею. До того ж Даниленко мав візуальний пароль, скажімо, латку чи шов на умовленому місці в одязі. У такому випадку Заярному не було потреби контактувати з посланцем безпосередньо. Більшовицький резидент знайшов можливість передати гінцю зібраний матеріал, залишаючись і надалі в тіні.

Після повернення до Єлисаветграда Карін піддався детальній перевірці. Йому влаштували екзамен по вищому розряду. Зокрема, змусили зробити детальний опис зовнішності та характерів старшинського складу ППШ. Організація, крім збору даних, перевіряла ще й достовірність зустрічі агента з резидентурою. Адже такі описи у порівнянні з тим, що ЧК вже мала, підтверджували або заперечували правдивість показань. А Даниленко був майстром словесного портрета. Ось як він між іншими змалював Заярного: «Зросту низького, обличчя надуте, незадоволене, очі сірі, бігаючі, повний, кульгає на праву ногу, голений, років 25». Перевірка показала, що розвіддані надійшли саме від того, від кого треба.

Принагідно завалена Даниленком «Народна помста» Новицького не дуже цінувалася, скажімо, тим же керівником холодноярського повстанкому Нестеренком-Орлом. Але, коли розкрилася провокаційна роль Даниленка, отаман зобов’язав своїх «спецназівців» знешкодити чекіста. Його шукали на Мотузянці в Єлисаветграді. Операцією керувала Ганна Гуржос, оскільки знала агента в лице. Однак в’юн вислизнув із рук, аби випірнути у Миколаєві, а потім і в Харкові. На цей час припали дії з прилучення Юрка Тютюнника до роботи «на материку» та «тісні» контакти з церковними колами різних конфесій. Ось там-то Сергій Олександрович пройшов добру філософську школу, що не поступалася університетам.

Після операцій в Україні з участю Каріна, він відпрацював, як тепер кажуть, в «далекому зарубіжжі». Дворічний арешт дома закінчився з початком Другої світової війни в 1939 році. А далі був німецький напад 22 червня з усіма побіжними наслідками і викладацька робота Даниленка в диверсійно-розвідувальній школі. То був період створення підпільної мережі в Краснодоні та наведення контактів з підпіллям ОУН. А вже ті контакти привели чекіста до санкціонованих Москвою переговорів з командуванням УПА наприкінці сорокових років.

Додамо, що кожна проведена операція, крім прямих результатів, обростала ще й любовними пригодами. Сергій Олександрович з одного із відряджень привіз свою дружину, котра вірно пронесла подружню ношу. Просто-таки «Із Росії – з любов’ю».

 

Леонід БАГАЦЬКИЙ,

Категорія: Мої статті | Додав: graf (05.04.2011)
Переглядів: 166 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz