Після
Лютневої революції 1917 року влада в Україні з 4 (17)
березня 1917 року перейшла до Української
Центральної Ради, яка 7 (20) листопада 1917 року
проголосила створення з дев'яти українських
губерній Української Народної Республіки у
федеральному складі Росії. 6 (19) грудня 1917 року
з'їзд Рад Херсонської губернії визнав губернію
невід'ємною частиною Української Народної
Республіки. 22 січня 1918 року Центральна Рада
проголосила повну незалежність УНР.
2 березня 1918 року уряд УНР прийняв закон про
новий територіально-адміністративний поділ
держави на 30 земель, ухвалений Центральною Радою
6 березня 1918 року, але його не встигли
запровадити. 29 квітня 1918 року був проголошений
гетьманат П. Скоропадського, який відмінив
закони Центральної Ради, у тому числі й закон про
територіально-адміністративний устрій. Грамота
гетьмана П.Скоропадського від 29 квітня 1918 року
оголосила нову назву країни - Українська Держава.
Гетьманський уряд повернувся до старої
адміністративно-територіальної системи, тільки
замінив посади губернаторів та повітових
справників на губернських та повітових старост.
Внаслідок політичної кризи гетьманату 14
грудня 1918 року влада перейшла до Директорії, яка
відновила попередню назву держави (УНР) і
республіканську форму державного ладу.
Незважаючи на ухвалення закону про
територіально-адміністративний поділ,
запровадження нового устрою було відкладене.
Схема адміністративно-територіальних одиниць
гетьманату в основному збереглася, проте
губернські та повітові староства були
перетворені на губернські та повітові
комісаріати.
У ході запеклого внутрішнього та зовнішнього
протистояння керівництво УНР наприкінці 1920 року
втратило контроль над політичною ситуацією і
змушене було емігрувати.
Дуже складний період 1917-1920 років - Лютнева та
Жовтнева революції 1917 року, світова війна,
австро-німецка окупація 1918 року, інтервенція
Антанти 1918-1919 років, війна з Польщею 1920 року,
обтяжені жорстокою громадянською війною,
нав'язаною ззовні, не дав можливості створити в
Україні сталий адміністративно-територіальний
устрій.
Коли у ході громадянської війни більшовики
зайняли Єлисаветград, у ньому був створений
губревком Херсонщини. Хоча пізніше у Херсоні
організувався відповідний комітет,
Єлисаветградський губревком ще певний час
функціонував з ним паралельно. Вдруге в історії
Єлисаветград отримав губернський статус та
знову не надовго.
У травні 1919 року Херсонська губернія
розділилася на дві - Одеську та Херсонську. Цей
розподіл був підтверджений спеціальною
постановою Всеукрревкому від 28 січня 1920 року. 13
березня 1920 року Херсонську губернію було
перейменовано на Миколаївську з переведенням
адміністративного центру до міста Миколаєва.
Миколаївська губернія складалася з чотирьох
повітів: Дніпровського, Єлисаветградського,
Миколаївського та Херсонського. Одеська
губернія складалася з шести повітів: Одеського,
Тираспольського, Ананьївського, Балтського,
Первомайського та Вознесенського.
У травні 1920 року було створено Кременчуцьку
губернію, укази ВУЦВК від 18 і 30 липня та 15 серпня
1920 року остаточно закріпили за нею території, які
раніше входили до складу Київської, Полтавської
та Херсонської губерній. Кременчуцька губернія
складалася з шести повітів: Золотоніського,
Кременчуцького, Олександрійського,
Хорольського, Черкаського та Чигиринського.
Таким чином, у 1920 році основна частина
майбутньої Кіровоградської області знаходилася
в Єлисаветградському повіті Миколаївської
губернії, Олександрійському і Чигиринському
повітах Кременчуцької губернії та у
Первомайському (у липні 1919 року рішенням ВУЦВК м.
Ольвіополь Єлисаветградського повіту, с. Голта
Ананьївського повіту Херсонської губернії та м.
Богополь Балтського повіту Подільської губернії
були об'єднані в одне місто - Первомайськ) і
Балтському повітах Одеської губернії. Невеликі
частини Кіровоградщини перебували у
Гайсинському повіті Подільської губернії,
Уманському повіті Київської губернії та у
Верхньодніпровському повіті Катеринославської
губернії.
Адміністративно-територіальні зміни 1920 року
виявилися недовговічними. У жовтні 1922 року
Кременчуцька губернія була розформована, а
Миколаївська приєдналася до Одеської.
Наступні великомасштабні
адміністративно-територіальні перетворення
були покладені постановою ВУЦВК від 1 лютого 1922
року "Про впорядкування і прискорення робіт по
адміністративно-територіальному устрою УРСР".
25 жовтня 1922 року друга сесія ВУЦВК затвердила
основні принципи майбутньої грандіозної
реформи, яка передбачала створення замість
повітів округів з населенням від 400 до 600 тисяч
осіб. Сесія визнала за необхідне спочатку
передати частину повноважень губернських
органів окружним, а потім ліквідувати губернії,
переходячи на систему округ - район - сільрада.
Реформа здійснювалася згідно з постановою ВУЦВК
від 7 березня 1923 року, затвердженою другою сесією
ВУЦВК 12 квітня 1923 року. Згідно з цими документами
замість 102 повітів було утворено 53 округи, а
замість 1989 волостей - 706 районів.
У 1923 році були створені такі райони
майбутньої Кіровоградської області:
Бобринецький, Великовисківський,
Голованівський, Добровеличківський, Долинський,
Єлисаветградківський, Єлисаветградський,
Златопільський, Знам'янський, Кам'янський,
Компаніївський, Маловисківський,
Новгородківський, Новоархангельський,
Новомиргородський, Новопразький,
Новоукраїнський, Олександрівський,
Олександрійський, Онуфріївський, Петрівський,
Підвисоцький, Рівненський, Устинівський,
Хмелівський, Червонокам'янський та Чигиринский.
Вони входили до різних округів -
Єлисаветградського, Криворізького,
Олександрійського, Кременчуцького,
Первомайського, Уманського, Шевченківського (Черкаського).
Округи входили до різних губерній - Одеської,
Катеринославської, Київської.
Ще до районування 1923 року Єлисаветтрадський
повіт мав досвід створення районів. VI
Єлисаветградський повітовий з'їзд Рад прийняв
постанову про створення районів, для чого обрав
спеціальну адміністративно-територіальну
комісію. Постановою міжвідомчої губернської
територіальної комісії від 5 квітня 1921 року
Єлисаветградський повіт був поділений на дев'ять
районів - Бобринецький, Володимирівський,
Єлисаветградський, Злинський,
Новомиргородський, Новоукраїнський,
Плетено-Ташлицький, Устинівський та Федварський.
Постановою президії Єлисаветградського
повітового виконкому від 24 червня 1921 року
Володимирівський район ліквідовано, його
волості ввійшли до складу Єлисаветградського
району.
Постановою президії Єлисаветградського
повітового виконкому від 22 лютого 1922 року
Злинський, Плетено-Ташлицький та Устинівський
райони також були ліквідовані. Замість восьми
створено п'ять районів - Бобринецький,
Єлисаветградський, Новомиргородський,
Новоукраїнський та Федварський.
24 травня 1922 року розширений пленум
Єлисаветградського повітового виконкому
прийняв постанову про ліквідацію районів і
районних адміністративних установ.
У липні 1922 року з ліквідацією районів у
Єлисавєтградському повіті відбулося укрупнення
волостей - замість 40 стало 24. Такий
адміністративний поділ Єлисаветградського
повіту існував до березня 1923 року. Постановою
ВУЦВК від 7 березня 1923 року "Про
адміністративно-територіальний поділ
України" повіти і волості були ліквідовані.
Єлисаветградський повіт реорганізувався в
Єлисаветградський округ, до складу якого увійшли
1З районів: Бобринецький, Братський,
Великовисківський, Єлисаветградський,
Злинський, Компаніївський,
Єлисаветградківський, Маловисківський,
Новомиргородський, Новоукраїнський,
Рівненський, Устинівський та Xмелівський. Цією ж
постановою Олександрійський повіт був
реорганізований в Олександрійський округ у
складі чотирнадцяти районів: Аджамського,
Верблюзького, Глинського, Знам'янського,
Користівського, Червонокам'янського,
Лихівського, Новгородківського,
Новогеоргіївського, Новопразького,
Новостародубського, Онуфріївського, Троїцького
та Цибулівського.
У 1924 році рішенням ВУЦВК від 8 липня 1924 року
місто Єлисаветград перейменовано на Зінов'євськ.
У грудні 1924-го Аджамський район
Олександрійського округу перейшов до складу
Зінов'євського району.
На підставі рішення ІV Всеукраїнського з'їзду
Рад про перехід на триступеневу систему
управління та постанови ВУЦВК від 3 червня 1925
року був скасований губернський поділ. Крім того
здійснено укрупнення округів за рахунок восьми
(в тому числі Олександрійського) округів. До
Зінов'євського округу приєднано п'ять районів
Олександрійського округу - Верблюзький,
Знам'янський, Новгородківський, Новопразький та
Цибулівський. Решта увійшла до Кременчуцького та
Криворізького округів.
Постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 20 жовтня 1926
року був ліквідований Цибулівський район, його
сільради розподілилися між Знам'янським і
Єлисаветградківським районами.
9 грудня 1927 року рішенням Первомайського
окрвиконкому утворено Вільшанський район.
Восени 1928 року в Первомайському окрузі був
утворений Данилово-Балківський (з лютого 1932 року
- Грушківсьний) - майбутній Ульяновський район
Кіровоградської області.
У 1930 році постановами ВУЦВК та РНК УРСР від 13
червня 1930 року 13 округів та 12 вересня 1930 року
решта округів ліквідовано, замість них
встановлено двоступеневу систему управління
(район - центр).
У зв'язку з цим на території Зінов'євського
округу було створено чотирнадцять районів -
Бобринецький, Братський, Великовисківський,
Єлизаветградківський, 3нам'янський,
Компаніївський, Маловисківський,
Новгородківський, Новомиргородський,
Новопразький, Новоукраїнський, Рівненський,
Устинівський, Хмелівський. Зінов'євський район
увійшов до складу Зінов'євської міської Ради за
винятком кількох сільрад, які передли
Компаніївському району. Таким чином Зінов'євськ
виділився у самостійну
адміністративно-господарчу одиницю.
У лютому 1931 року шість районів - Братський,
Єлизаветградківський, Компаніївський,
Маловисківський, Новгородківський та
Рівненський ліквідовані шляхом приєднання:
Братського - до Бобринецького,
Єлизаветградківського - до Знам'янського,
Компаніївського - до Зінов'євської міської Ради,
Маловисківського - до Великовисківського,
Новгородківського - до Новопразького,
Рівненського - до Новоукраїнського.
ІV позачергова сесія ВУЦВК XII скликання 9
лютого 1932 року прийняла постанову про створення
в Україні перших п'яти областей - Вінницької,
Дніпропетровської, Київської, Одеської та
Харківської. Райони майбутньої Кіровоградської
області розподілилися між Дніпропетровською,
Київською, Одеською та Харківською областями. У
Дніпропетровській області опинилися
Новопразький район колишнього Зінов'євського
округу, райони колишнього Криворізького округу,
зокрема Долинський, Олександрійський та
Петрівський, у Київській області -
Златопільський, Кам'янський, Олександрівський,
Підвисоцький та Чигиринський райони
ліквідованих Уманського, Шевченківського (Черкаського)
округів, у Харківській області -
Новогеоргіївський та Онуфріївський райони
скасованого Кременчуцького округу, решта - в
Одеській області, в якій у тому ж році був
утворений Гайворонський район.
У липні 1933 року з частин територій, що
належали Зінов'євській міській Раді,
Новоукраїнському та Рівненському районам, був
створений Компаніївський район.
27 грудня 1934 року за політично інспірованим
клопотанням громадськості місто Зінов'євськ
перейменували на Кірово, про що у січні 1935 року
ВУЦВК і ВЦВК прийняли відповідні постанови.
У 1935 році за постановами ВУЦВК від 23 січня та
17 лютого у складі Одеської області були утворені
Витязівський, Єлизаветградківський,
Маловисківський, Піщанобрідський та Тишківський
райони.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22
вересня 1937 року була утворена Миколаївська
область, до складу якої ввійшли Бобринецький,
Витязівський, Єлизаветградківський,
Знам'янський, Кіровський, Компаніївський та
Устинівський райони з Одеської області і
Долинський, Новопразький, Олександрійський та
Петрівський райони - з Дніпропетровської
області. Тим же указом була утворена і Полтавська
область, до якої ввійшли Новогеоргіївський та
Онуфріївський райони, котрі до того були у складі
Харківської області.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10
січня 1939 року була утворена Кіровоградська
область, а місто Кірово перейменовано на
Кіровоград. До складу Кіровоградської області
увійшло 30 районів: 13 районів з Миколаївської
області - Аджамський (виділився з Кіровського),
Бобринецький, Витязівський, Долинський,
Єлизаветградківський, Знам'янський,
Кіровоградський, Компаніївський,
Новгородківський (виділився з Новопразького),
Новопразький, Олександрійський, Петрівський,
Устинівський, 10 районів з Одеської області -
Великовисківський, Добровеличківський,
Маловисківський, Новоархангельський,
Новомиргородський, Новоукраїнський,
Піщанобрідський, Рівненський (виділився з
Новоукраїнського), Тишківський, Хмелівський, 5
районів Київської області - Златопільський,
Кам'янський, Олександрівський, Підвисоцький,
Чигиринський, 2 райони Полтавської області -
Новогеоргіївський та Онуфріївський.
Під час німецької окупації 1941-1944 років
Кіровоградська область була розділена на гибіти
(округи), які ввійшли до складу Миколаївського
генерального округу (генералбецірку),
підпорядкованого Райхскомісаріату України з
центром у місті Рівне. Гебітскомісаріати
знаходилися у Бобринці, Гайвороні, Долинській,
Кіровограді, Новомиргороді, Олександрівці,
Олександрії, Гайвороні. Кожен гебіт складався з
чотирьох-п'яти районів: Бобринецький - з
Бобринецького, Рівненського, Устинівського та
Витязівського; Гайворонський - з Гайворонського,
Голованівського, Грушківського (Ульяновського),
Новоархангельського та Підвисоцького;
Долинський - з Долинського, Новопразького,
Новгородківського та Петрівського;
Кіровоградський - з Кіровоградського,
Аджамського, Великовисківського та
Компаніївського; Новомиргородський - з
Новомиргородського, Хмелівського,
Маловисківського, Новоукраїнського та
Златопільського; Олександрівський - з
Олександрівського, Єлизаветградківського,
Кам'янського та Чигиринського; Олександрійський
- з Олександрійського, Онуфріївського та
Знам'янського. Добровеличківський,
Піщано-Брідський та Тишківський райони входили
до Первомайського гебіту. Крім того, частина
Гайворонського району (правобережна відносно
Південного Бугу) перебувала у Трансністрії -
окупаційній території, підпорядкованій
румунському командуванню.
Червонокам'янський район виділився з
Олександрійського, імовірно після війни 1941-1945
років, у документах воєнного періоду він не
фігурує. Велика Радянська Енциклопедія у 1953 році
подає склад Кіровоградської області у кількості
З1-го району. Такий склад області зберігався до 1954
року.
У січні 1954 року, на підставі Указу Президії
Верховної Ради СРСР від 7 січня 1954 року про
створення Черкаської області, Златопільський та
Кам'янський райони відійшли до Черкаської
області. У лютому 1954 року, згідно з указом
Президії Верховної Ради СРСР від 12 лютого 1954
року, до Черкаської області відійшов
Чигиринський район, а Вільшанський,
Гайворонський, Голованівський та Ульяновський
(колишній Грушківський) райони Одеської області -
до Кіровоградської області.
За Указами Президії Верховної Ради УРСР
відбулося укрупнення районів області, зокрема:
ліквідовано Тишківський район, уся його
територія ввійшла до складу Добровеличківського
району; відбулося укрупнення Кіровоградського,
Маловисківського та Новомиргородського районів
за рахунок території сільрад ліквідованого
Великовисківського району; ліквідовано
Червонокам'янський район - увійшов до складу
Олександрійського району; Аджамський район -
увійшов до складу Кіровоградського, територія
Підвисоцького району була розподілена між
Голованівським і Новоархангельським районами;
ліквідовані Витязівський, Єлизаветградківський
і Піщанобрідський райони, території сільрад цих
районів, залежно від розташування, відійшли до
Бобринецького, Вільшанського, Знам'янського,
Кіровоградського, Новоукраїнського,
Олександрівського та Рівненського районів;
укрупнився Новомиргородський район за рахунок
міста Златополя і території дев'яти сільрад
колишнього Златопільського району Черкаської
області; до складу Новомиргородського району
була передана Пастерська сільрада Кам'янського
району Черкаської області; за рішенням № 238
Кіровоградського облвиконкому,
Іваноблагодатнівська сільрада Маловисківського
району передана до складу Кіровоградського
району, а Веселівська Новомиргородського - до
складу Маловисківського району.
Наприкінці 1962 року до складу Кіровоградської
області входило 24 райони.
Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР
від 30 грудня 1962 року відбулося подальше
укрупнення районів області, у результаті якого
було ліквідовано дванадцять районів:
Вільшанський, Гайворонський, Голованівський,
Компаніївський, Знам'янський, Новгородківський,
Новомиргородський, Новопразький, Онуфріївський,
Рівненський, Устинівський та Хмелівський, їхня
територія ввійшла до складу дванадцяти
укрупнених районів - Бобринецького,
Добровеличківського, Долинського,
Кіровоградського, Кремгесівського (колишнього
Новогеоргіївського), Маловисківського,
Новоархангельського, Новоукраїнського,
Олександрівського, Олександрійського,
Петрівського та Ульяновського.
Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР
від 4 січня 1965 року було проведено розукрупнення
районів Кіровоградської області - замість 12-ти
районів створено 18: Бобринецький, Гайворонський,
Голованівський, Добровеличківський, Долинський,
Знам'янський, Кіровоградський, Компаніївський,
Кремгесівський, Маловисківський,
Новгородківський, Новоархангельський,
Новомиргородський, Новоукраїнський,
Олександрівський, Олександрійський, Петрівський
та Ульяновський. А вже 1967 року були відновлені
Вільшанський, Онуфріївський та Устинівський
райони.
У 1969 році місто Кремгес (до 1832 року з перервою
у 1795-1806 роках - Крилов, після і до його перенесення
на нове місце - Новогеоргіївськ, з 1954 року - селище
гідробудівників, у 1955-1961 роках - селище Хрущов, у
1961-1962 роках - місто Хрущов, з 1962 року - Кремгес)
було перейменоване на Світловодськ,
Кремгесівський район відповідно - на
Світловодський.
Кордони Кіровоградської області остаточно
визначилися на 1960 рік, а
територіально-адміністративна структура - на 1968
рік. Подальші незначні земельні переділи
проходили тільки на рівні сільських рад.
Область організувалася у межиріччі середніх
течій Дніпра і Південного Бугу, на терені
священного центру Великої Скіфії та
географічного центру України, історично та
економічно вона тяжіє до Буго-Дніпровської
ділянки Чорноморського узбережжя, відвойованої
в турків 1774 року силою і кров'ю полків,
підготовлених у фортеці Святої Єлисавети та
Єлисаветградській провінції, а також
запорозьких козаків.
В історичному аспекті територія області
розвивалася від військово-політичного до
господарчо-економічного принципу
територіальної організації, які завжди включали
географічний та соціально-етнічний аспекти.
 |
| Герб
Капністів |
Реальне
адміністрування основної частини краю
розпочалося з підпорядкуванням її
Миргородському козацькому полку, який тоді
очолював полковник Василь Петрович Капніст.
Місто, що згодом стало обласним центром, було
засноване завдяки виникненню фортеці Святої
Єлисавети, побудованої для забезпечення
переселенського проекту Нової Сербії.
Козацького полковника В.П.Капніста, який
героїчно загинув у бою під Грос-Єгерсдорфом 1757
року, та гусарського генерала І.С.Хорвата, що
згинув у Вологодському засланні, можна без
сумніву вважати передвісниками майбутньої
Кіровоградщини.
Як бачимо, шлях до остаточного і органічного
об'єднання всіх земель сучасної Кіровоградщини в
єдине ціле був складним і довготривалим. Межі
різних географічних зон, історичних територій і
держав залишили тут свої вікопомні автографи.
Кіровоградська земля пережила три основні
історичні культуроформуючі етапи - додержавний,
позадержавний та державний. Останній ще можна
розділити на періоди у відповідності до часу і
держав, яким підпорядковувалися частини цього
надзвичайно привабливого для сусідніх і
перехожих світів краю. За складністю історичного
поступу, багатством природних ресурсів,
різноманітністю мальовничих ландшафтів,
мультикультурністю походження населення
Кіровоградська область становить собою
своєрідну мікромодель європейської держави.
Степовою Елладою назвав наш край Євген
Маланюк. Видатний поет і культуролог як ніхто
знав що вкладається в цей гучний епітет.
На сьогодні Кіровоградська область
становить єдиний гармонійно функціонуючий
організм, кожна ланка якого зберегла своє
історичне, економічне і соціальне значення, а
разом вони консолідуються під егідою спільної
державно-національної ідеї.
ЛІТЕРАТУРА ТА
ДЖЕРЕЛА
Агбунов М.В. Античная
география Северного Причерноморья. - М.: Наука, 1992.
Архиепископъ Гавріилъ (Розанов). Матеріалы для
исторіи Херсонской епархіи.
Хронологико-историческое описание церквей
губерніи Херсонской // Прибавленія къ
Херсонскимъ Епархіальнымъ Въдомостямъ. - 13. - 1878. -
1 Іюля. - Одесса, 1878.
Балабушевич Т. А. Територіальні межі
правобережних полків (Друга половина ХVI - початок
ХVIІІ ст.) // Проблеми історичної географії
України. - К.: Н.д., 1991.
Батюшковъ П.Н. Подолія. Историческое описаніе. -
СПб.: Общественная Польза, 1891.
Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України. -
Львів, 1992.
БСЗ. - Т. 21. - М.: БСЗ,1953.
Геродот. История. - Л.: Наука, 1972.
Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. - К.:
Н.д., 1992.
Денъ В.Э. Населеніе Россіи по Пятой ревизіи.
Подушная подать в XVIII в?к? и статистика населенія
въ конц? XVIII в?ка. - Томъ первый. - М.:
Университетская типографія, 1902.
Дмитрієнко М.Ф. Зміни в
адміністративно-територіальному устрої України
в 1919 - 1920 рр. // Український історичний журнал. - № 6
(453). - Листопад - грудень, 2003. - К.: Національна
академія наук України, Інститут історії України,
Інститут політичних і етнонаціональних
досліджень; 2003- С. 68-78.
Дмитрієнко М.Ф. Зміни в
адміністративно-територіальному устрої України
в 1919 - 1920 рр. // Український історичний журнал. - № 1
(454). - Січень - лютий, 2004. - К.: Національна академія
наук України, Інститут історії України, Інститут
політичних і етнонаціональних досліджень; 2004- С.
43-52.
Дмитрієнко М.Ф. Особливості картографування
даних про видання газет України (жовтень 1917 - 1920
рр.) // Проблеми історичної географії України. - К.:
Н.д., 1991.
Дмитрієнко М.Ф. Маркова О.Є.
Адміністративно-територіальний поділ
Української РСР з 1917 по 80-ті роки XX ст. //
Історико-географічні дослідження на Україні. - К.:
Н.д., 1992.
Днепропетровская область // Большая советская
энциклопедия. - Главный редактор О.Ю.Шмидт. - Том
двадцать второй. - ДЖУЦА - ДОГОВОР. - М.:
Государственный институт "СОВЕТСКАЯ
ЭНЦИКЛОПЕДИЯ", 1935. - С. 758-767. - Вклейка карты 760/761.
Дніпрянський М.С. Кордони України. - К.: Основи, 1994.
Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. -
М.: Наука 1959.
Егоров В. Л. Историческая география Золотой Орды
в ХІІІ-ХІV вв. - М.: Наука, 1985.
Заруба В.М. Адміністративно-територіальний
устрій та адміністрація Війська Запорозького у
1648-1782 рр. - Дніпропетровськ: Ліра, 2007.
Зміни адміністративно-територіального поділу
Кіровоградщини (1752-1965 рр.) // Кіровоградський
обласний державний архів. Путівник. - Упорядники:
Е.І.Горбунова, Т.В.Михайлова. - К.: Наукова думка,
1966. - С. 227-233.
Історія міст і сіл УРСР. Кіровоградська область. -
К.: УРЕ, 1972.
Миколаївська область. - К.: УРЕ, 1971.
Одеська область. - К.: УРЕ, 1969.
Черкаська область. - К.: УРЕ. - 1972.
История УССР. В 2-х томах. - К.: Н.д., 1969.
Кабузан В.М. Заселение Новороссии
(Екатеринославской и Херсонской губерний) в ХVIII -
первой половине XIX в. (1719-1858). - М.: Наука, 1976.
Кавалерія (кром? Гвардейскихъ и Казачьих частей).
Изданіе 2-е. Исправлено и дополнено подъ
редакціей В.К.Шенкъ. По 27-е Іюня 1909 года. -
Справочная книжка Императорской Главной
Квартиры. - СПб., 1910.
Карта Вознесенскаго Нам?стничест. Разд?ленная На
12 У?здовъ. - Фотокопия из личного архива
А.В.Пивовара (г. Киев).
Карта Округовъ 3-го Резервнаго Кавалерійскаго
Корпуса с означеніемъ селеній, въ которыхъ
расположены полковые Штабы. 1832. - Фотокопия. -
Новоукраинский районный краеведческий музей
(передано 04.02.1982 г. Н.Л.Рубаном-Задольским, г.
Николаев). - № 1779-1720.
Кіровоградська область.
Адміністративно-територіальний поділ на 1
березня 1966 року. - Кіровоград:
Організаційно-інструкторський відділ
Виконавчого комітету Кіровоградської обласної
ради депутатів трудящих, 1966.
Кіровоградська область.
Адміністративно-територіальний поділ на 1 липня
1977 року. - Дніпропетровськ: Промінь, 1977.
Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни.
1941-1945. Збірник документів і матеріалів. -
Дніпропетровськ: Промінь, 1965.
Крикун Н. Г. Административно-территориальное
устройство Правобережной Украины в ХV-ХVІІІ вв. -
К.: АН Украины, 1992.
Лыкошинъ А.С. Поселенія военныя //
Энциклопедическій Словарь. - Т. XXIVА (полутом 48). -
СПб. : И.А.Ефронъ, 1898. - С. 663-672.
Епископ Феодосій Макаревскій. Матеріалы для
историко-статистическаго описанія
Екатеринославской епархіи. Церкви и приходы
прошедшаго XVIII столетія. - Передрук видання -
Екатеринославъ: Типографія Я.М.Чаусскаго, 1880. -
Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2000.
Малий словник історії України. - К.: Либідь, 1997.
Мапа Зінов'євської округи. - 1927. - ДАКО. - ПФ. - Арх. №
66.
Новороссійскій календарь на 1855 годъ, издаваемый
отъ Ришильевскаго лицея. - Одесса: Городская
Типографія, 1854.
Новороссійскій календарь на 1858 годъ, издаваемый
отъ Ришильевскаго лицея. - Одесса: Городская
Типографія, 1857.
Новороссійское военное поселеніе. 1, 2, 3 и 4
Кавалерійскіе Округи за 1854 годъ къ 1му Октября 1854.
- Фотокопии карт, изъяснений и ведомостей из
архива Н.В.Ковтуна, г. Киев.
Одеська область. Економічно-адресний довідник.
Рік видання п'ятнадцятий. - Одеса: Чорноморська
комуна, 1937.
Памятная книжка для духовенства Херсонской
епархіи. Составилъ Священникъ Феодор
Миляковскій. - Одесса: Типографія Е.И.Фесенко, 1902. -
С. 59.
Пашутин А. Н. Исторический очерк г. Елисаветграда.
- Кировоград: ВУМС, 1992.
Петрук В.І. Екзампай. Сакральний центр Великої
Скіфії. - К.: Київський університет, 2006.
Підкова І.3., Шуст Р.М. Довідник з історїї України.
Видання в трьох томах. - Т. 1. - К.: Генеза, 1993. Т. 2. - К.:
Генеза, 1995.
Пивовар А.В. Поселення Задніпрських місць до
утворення Нової Сербії в документах середини XVIII
століття. - К.: Академперіодика, 2003.
Подробная милитерная карта по границ? Россіи съ
Турціей. - Депо картъ, 1800. - Фотокопия из личного
архива А.В.Пивовара (г. Киев).
Похилевичъ Л. Сказаніе о населенныхъ местностяхъ
Кіевской губерніи... - К., 1864.
Радянська енциклопедія історії України. В 4-х т. Т.
1. - К.: УРЕ, 1969. Т. 2. - К.: УРЕ, 1970. Т. 3. - К.: УРЕ, 1971. Т. 4. -
К.: УРЕ, 1972.
Скальковскій А.А. Исторія Новой Сечи или
последнего Коша Запорожскаго: На основаніи
подлинныхъ документовъ Запорожскаго Сечевого
архива. - 3-е изданіе. - Одесса, 1885-1886.
Сборник законов СССР и Указов Президиума
Верховного сонета СССР. 1938-1967. - Том 1. - М.:
Издательство "Известия Советов депутатов
трудящихся СССР", 1968.
Сведения о церквях по ведомости
Елисаветградской протопопии за 15 октября 1774
года. - ЦГИАК Украины. - Ф. 990
(Переяславско-Бориспольская епархия). - Д. 1008. - Л.
156-170. - Архивные выписки А.В.Пивовара, г. Киев.
СССР. Административно-территориальное деление
союзных республик на 1 января 1958 года. - М.:
Издательство "Известия Советов депутатов
трудящихся СССР", 1958.
СССР. Административно-территориальное деление
союзных республик на 1 января 1983 года. - М.:
Президиум ВС СССР, 1983.
Схема Єлисаветградського повіту. - 1922. - ДАКО. - ПФ.
- Арх. № 7.
Тимофеенко В. И. Города Северного Причерноморья
во второй половине ХVIII в. - К.: Н.д., 1992.
УРСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1
вересня 1946 року. - К.: Українське видавництво
політичної літератури, 1947.
УРСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1
січня 1962 року. - К.: Державне видавництво
політичної літератури, 1962.
УРСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1
липня 1965 року. - К.: Видавництво політичної
літератури, 1965.
УРСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1
січня 1972 року. - К.:Ввидавництво політичної
літератури, 1973.
УССР. Административно-территориальное деление
на 1 января 1979 года. - К.: Украинская советская
энциклопедия , 1979.
Українська радянська енциклопедія. - Т. 6. - К.: УРЕ,
1961.
Украинская советская энциклопедия. - Т. 5. - К.: УСЗ,
1981.
Хронологическое обозреніе Исторіи
Новороссійскаго края. 1731-1823. Часть І. Съ 1731го по
1796й годъ. Составлено Аполлоном Скальковскимъ,
Коллежскимъ Асессоромъ, Кандидатомъ Права,
Членомъ Общества Сельскаго Хозяйства Южной
Россіи - Одесса: Печатано въ Городской
Типографіи, 1836.
Шишмарев В.Ф. Романские поселення на юге России. -
Л.: Наука, 1975.
Шмит А. Краткій историческій взглядъ на
Херсонскую Губернію // Труды Херсонскаго
Губернскаго Статистическаго Комитета. Книга
первая. Часть І. Материалы для географіи и
статистики Херсонской губерніи. - Херсон:
Херсонская Губернская Типографія, 1863.
Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. - Т.
1. - К.: Н.д., 1990.
|
