Перший заступник глави Адміністрації Президента України Ірина Акімова кілька днів тому заявила, що земельна реформа в Україні не мислиться без продажу землі сільськогосподарського призначення іноземним громадянам. Наводимо дослівно: «З 1 січня 2012 року ринок сільськогосподарських земель повинен бути відкритий. Не лише для громадян України, але й для іноземних громадян, які захочуть працювати в цій важливій сфері». Час  пролетить швидко, і що ж тоді чекає на нашу землю, якщо дивитися на питання не з вікон столичних кабінетів, а очима тих, хто на ній працює роками?

Звісно, подібні репризи не робляться без узгодження з вищими інстанціями. Отож вважатимемо це офіційною позицією Президента. А президентська команда впродовж першого півріччя 2011 року планує розробити й прийняти законодавчу базу, необхідну для здійснення земельної реформи.

Акімова додала: «Розвиток ринку землі передбачає обмеження її неефективного використання. Всі ці закони повинні бути прийняті в першій половині 2011 року, щоб із 2012 року ринок землі запрацював повністю», – і підкреслила, що в першу чергу йдеться про завершення створення земельного кадастру і ведення всіх необхідних реєстраційних документів.

Як повідомлялося, закон про ринок землі Верховна Рада України має намір прийняти в першому кварталі 2011 року. Проект про обіг земель сільськогосподарського призначення ніби запобігає спекуляціям грунтами, і одночасно, всупереч Акімовій, врегульовує право її купівлі (зокрема, іноземні громадяни не мають права придбання сільгоспземель), а також встановлює мінімальну вартість «основи основ». Хто ж каже правду?

Отож і зібралися зацікавлені люди Кіровоградщини на «круглий стіл» на тему: «Законопроекти щодо впровадження в Україні ринку землі» під патронатом заступника голови ОДА Богдана Андрющенка. У дебатах взяли участь заступник голови обласної ради Іван Владов, чиновники-аграрії Світлана Горбенко, Володимир Марченко, Олег Кучко, керівники фермерських та агропромислових підприємств області. Усього 20 осіб із 30 запрошених.

Відкриваючи зібрання, Богдан Андрющенко наголосив, що земельна реформа має для подальшого розвитку України визначальне значення. Від її реалізації, від того, якою мірою будуть враховані інтереси землекористувачів, залежатиме майбутнє українського села, вихід з кризи та подальшого відродження країни.

– Прийняття земельної реформи потребує широкого попереднього обговорення громадськістю, аби були враховані усі зауваження землекористувачів, – відзначив заступник голови ОДА.

Зі слів посадовця, Верховною Радою вже «курсує» оновлений проект земельного Закону, до якого внесено певні зміни. За ними іноземні громадяни не мають права купувати наші гектари. Допустима присутність лише 10 відсотків зарубіжного  інвестиційного капіталу в статутному фонді спільних сільськогосподарських підприємств. А ті сьогоднішні юридичні особи, що вже мають іноземну частку, більшу ніж 10 відсотків, підлягають відчуженню зайвини. Обмежено також площу користування до 1500 гектарів в одні руки. Правда, ніхто в Україні не знає, скільки таких суб’єктів господарювання господарюють на  наших теренах.

Повідомлення про такі зміни до закону викликало в аудиторії глухий гомін, висловлений однією фразою: «Дай їм сьогодні тільки мізинець, то завтра руки позбудешся. А потім і голови, якщо ще не втратив». Кіровоградські фермери продемонстрували неабияке знання глобальних тенденцій. Прямим текстом йшлося про небезпеку тотального потепління, коли цілі держави (Данія, Голландія, Британія, частина Франції і Німеччини) опиняться під водою розтоплених льодовиків. А Китай через перенаселеність вже сьогодні відриває від бюджету понад 500 мільярдів доларів для скуповування земельних ресурсів. Хтось навіть згадав глумливі запрошення потерпілим японцям спочатку від провокаційного Жириновського, а потім і від Директора тамтешнього цирку, заселити простори Верхоянська, Магадана, Колими. То невже багаті інвестори на цьому тлі не помітять ласого українського пирога? Ось тільки де місце українця в тому глобалізованому світі?

Прозвучали і більш-менш заспокійливі міркування про законне право викупу орендованої землі через двадцятирічний термін, і радикальніші пропозиції вдатися до силових дій. Навіть трохи почубилися. Словесно, звичайно. Хтось бачив порятунок у створенні державного Земельного банку, інші вимагали складання Кадастру земель. Але, на жаль, майже не мовилося про звичайних пайовиків. Про них згадали лише в тому контексті, що вони не проти задешево продавати свої паї кому завгодно. А це дуже й дуже небажано.  

Ще один жаль, на нашу думку, був і з такого приводу. Запрошення до розмови проігнорували кілька крупніших сільгоспвиробників. А було б цікаво почути і їхню, можливо, й відмінну від виказаних думку. Якою вони бачать долю «ланів широкополих» та в чиїх руках?

Зійшлися на такій позиції: нехай би земля залишалася у державному підпорядкуванні, а зведені до купи вимоги сільських виробників направити на розгляд обласної ради.