 В Холодному Яру під Розумівкою українські патроти та влада Олександрівського
району урочисто вшановувала на місці встановлення пам'ятного хреста отамана
Холодного Яру Чорного Ворона. На місце загибелі трьохсот хоробрих
козаків-холодноярців приїхали Герой
України Левко Лук'яненко, голова
історичного клубу «Холодний Яр»
Роман Коваль, побратими по холодноярському перу Сергій Коваленко та Василь Шкляр, козаки Чорної сотні з
Перемишля, що є нащадками славних вояків УНР, козаки-бугогардівці з
Кіровограда, представники КУН та УНП, Товариства відродження української нації
та гості з Волині, Закарпаття, Києва, Херсона та інших міст України.
Сільський
голова розумівки Микола Христенко розповів
про історію хреста, який за радянських часів вночі періодично зникав, але раз за разом
теж вночі селяни
поновлювали його.
Скля́р
Ми́кола (псевдонім Чорний Ворон), (?, м. Жовті Води, Катеринославської губ. –
жовтень 1920, с. Розумівка Чигиринського пов. Київської губ., тепер
Олександрійський р-н Кіровоградської обл.). — військовий діяч часів УНР,
повстанський отаман (1919 – 1920), командир кавалерійського полку, другий
помічник командувача Кримського корпусу Повстанської армії Нестора Махна,
командир ударно-розвідувального загону Степової дивізії Костя Блакитного
(серпень – жовтень 1920).
У
травні-липні 1919 року взяв участь у повстанні отамана Матвія Григор'єва проти
"комуни і чрезвичайок".З серпня 1919 року – сотник Повстанської армії
Нестора Махна. Невдовзі Скляр стає другим помічником командувача Кримського
корпусу Повстанської армії, згодом – командиром кавалерійського полку.
"Называл себя анархистом, но в организации не состоял... Петлюровец",
– таку оцінку Чорному Ворону дав начальник штабу Повстанської армії (махнівців)
В. Бєлаш.
Від
середини 1920 року Чорний Ворон – командир ударно-розвідувального загону
Степової дивізії Костя Блакитного. Ударно-розвідувальний загін Степової дивізії
складався зі 150 – 250 кінних і 20 тачанок із кулеметами. Загін Чорного Ворона
складався переважно з колишніх махновців, які покинули чорні прапори і перейшли
під жовто-блакитні. Воронівці мали добрий досвід партизанської боротьби. Були
одним з кращіх підрозділів Степової дивізії. Разом з Степовою дивізією звільняв
південь та центр України від більшовиків.
Після
з'єднання Степової дивізії з загонами отаманів Холодного Яру, 24 вересня 1920
року в Медведівці, був присутній на раді отаманів, в ній узяли участь командири
Степової Дивізії, отамани Холодного Яру, Чорного Лісу, інших регіонів. На цій
нараді Костя Блакитного було обрано Головним отаманом усіх повстанських загонів
Холодного Яру і околиць.
Отамани,
зібравши понад тридцять тисяч козаків-повстанців почали обговорювати можливість
походу на Київ - щоб вибити більшовиків зі столиці УНР. Особливо наполягав на
цій ідеї Чорний Ворон. Та все ж більшість отаманів не хотіли відриватися далеко
від своїх околиць. Тому вирішено було залишатися в тилу Красної армії,
руйнувати її комунікації та нищити живу силу. На той час повстанці Поділля,
Холодного Яру, Херсонщини, Катеринославщини, Уманщини, Таращанщини повністю
нейтралізували на своїй території діяльність Красної армії.
Восени
1920-го року, після підписання мирного договору з Польщею у більшовиків
з'явилась можливість перегрупувати сили і спрямувати Кінну армію Будьоного на
південь України. Невдовзі до степовиків дійшли чутки, що будьонівці палять їхні
села, розстрілюють родини повстанців. Козаки почали вимагати від отамана вести
їх назад - виручати рідних.
В жовтні
1920 року Кость Блакитний склав із себе повноваження Головного отамана
Холодного Яру та вирушив в Катеринославську губернію на чолі Степової дивізії.В
середині жовтня - в районі с. Сентова маршрут Степової дивізії перетнувся з
маршрутом Кінної армії Будьонного, що із заходу йшла на південь України для
боротьби з Врангелем. Командир ударно-розвідувального загону Степової дивізії
Чорний Ворон, першим зустрів ворога. Вміло скерувавщи свій загін, відволікши
близько двох тисяч будьоновців, Чорний Ворон повів їх у протилежний від
Степової дивізії бік. В нерівному бою отаман Чорний Ворон та більшість бійців
його загону загинуло.
Але
тактичної мети було досягнуто: відволікши своїм нападом увагу, вони пали смертю
хоробрих на околиці лісу під ударами червоної
артилерії. 
Нині імена
героїв виринули і воскресли з забороненихраніше
архівів та вшановуються на землі яку вони боронили від
більшовицько-російської навали.
Але за нинішньої влади навала «відроджується», і зовсім не символічно. Варто
лише пригадани галас навколо присудження Шевченківської премії роману Василя
Шкляра «Чорний Ворон». А чого варті потуги з перенесення пам’ятника головному
отаману Холодного Яру Костю Блакитному в його рідній Ганнівці на
Кіровоградщині. Потомки окупантів повилазили з хащів, де вони до цього часу
тишком нишком сиділи, збагнувши, що ніби їх час настав. Але все стане знову на
свої місця, бо по-іншому в Україні і бути не може. Наступний виток історичної спіралі беззаперечно буде за
українцями, і тим хто знову займаєтьс русифікацією і совєтізацією України нині,
вже завтра за все відповідатиме сповна.
Анатолій Авдєєв
| 
