Нова Прага та навколишні хутори , що як кажуть нині на Олександрійщині, дала світові немало відомих людей. Серед  них не останнє місце займає розвідник  і  генерал –майор Степан Іванович Зайцев. За часів імперії Нова Прага іноді за чисельністю населення переважала  навіть сусідню  Олександрію . Нині ті 12-14 тисяч мешканців здаються мало не фантастикою. До приходу росіян та будівництва шанців Мурзинка та Бешка, від яких залишились лише спомини та уривчасті згадки в документах територія була заселенами  у вигляді  розрізнених  козацьких хуторів та зимівників та фактично була на межі земель Війська Запорозького Низового та так званної Гетьманщині. Тому не дивно, що майбутній розвідник і генерал Степан Зайцев обрав собі долю військового.

Народився  Степан Іванович 25 квітня 1908 року в містечку Нова Прага, що нині прозаїчно пишеться, як селище міського типу Олександрійського району Кіровоградської області України. З 1916 по 1920 роки навчався в земському училищі  Нової Праги. У 1923 році вступив до комсомолу. У травні 1925 року добровільно вступив у Червону Армію, в 13-у окрему кадрову транспортну роту Українського військового округу, яка в той час розташовувалася  саме у Новій Празі.  Але незабаром у вересні 1925 року був звільнений у зв'язку з неповноліттям. Обирався секретарем комсомольської організації і секретарем сільради села Петрівка Новопразького району. Потім проявив військову настирливість і у 1926 році добровільно вступив і в 1929 році закінчив 5-ту Українську імені Будьонного кавалерійську школу міста Кірово ( тобто  нині и Кіровограда). Служив командиром взводу, політруком кулеметного ескадрону, командиром ескадрону, помічником начальника штабу полку розвідки 9-ї кавалерійської дивізії  у місті Ізяслав. У 1931 році закінчив Курси начальників озброєння полків, а в 1933 році був призначений начальником 1-го відділення штабу 1-ї кавалерійської дивізії міста Проскурова.

У 1934 році Степан Зайцев   закінчив курси удосконалення  командного складу розвідслужби  при штабі РСЧА у Москві,  а потім служив начальником 4-ї частини штабу 1-ї кавалерійскої дивізії. У 1936 році  був призначений помічником начальника відділення розвідвідділу Київського особливого військового округу.

Учасник  бойових дій другої світової війни з 22 червня 1941 року по 5 лютого 1943 року. З 17 по 27 вересня 1941 року в складі штабу Південно-Західного фронту перебував в оточенні в районі Пирятина. З оточення вийшов у складі озброєного загону в кількості 45 чоловік у військовій формі з партквитком і зброєю, будучи командиром даного загону. При виході з оточення ніким не затримувався. У полоні не був. У жовтні 1941 року пройшов перевірку при особливому відділі Південно-Західного фронту у Харкові. За успішний вихід бійців і командирів Червоної армії з оточення був нагороджений першим орденом Бойового Червоного Прапора.

 Потім служив начальником 2-го відділу розвідвідділу штабу Південно-Західного, Сталінградського і Донського фронтів. Один місяць був начальником розвідвідділу штабу танкової армії,  займав  посаду заступника начальника розвідвідділу Донського фронту. Був важко поранений при виконанні завдання в серпні 1942 року під Сталінградом.

З 1943 року проходив військову службу у Генеральному штабі РСЧА старшим помічником начальника відділу Управління військової розвідки, заступником начальника відділу Розвідуправління Генштабу РСЧА, начальником відділу Головного управління Генштабу РСЧА.

У післявоєнні роки  наш земляк проходив службу в Середній Азії, Китайській Народній Республіці, Німецькій Демократичній Республіці. У середині 1960-х років працював начальником Цивільної оборони Дарницького шовкового комбінату в  Києві. Помер 28 травня 1975 року. Похований в Києві на Лук'янівському військовому кладовищі.

 Стапан Іванович був нагороджений орденом Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Богдана Хмельницького 2-го ступеня, медалями «Партизан Великої Вітчизняної війни» 1-го ступеня, «За оборону Сталінграда», «За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», трьома медалями «Китайсько-радянська дружба».

Зайцеву Степану Івановичу присвячена ціла експозиція в Центральному музеї Збройних сил України, де знаходяться його особисті речі і військова форма. На жаль, на його малій батьківщині його згадують не часто. Майже припинив своє існування краєзнавчий музей у Новій Празі, де повинно було б хоч якесь відзеркалення життєвого шляху славного земляка.

Анатолій Авдєєв