Успішне господарство «Омельяненко» в Новоукраїнському районі – одне з найбільших в області. Але не тільки гектарами вимірюється достаток, а передусім ясною головою керівника.

…У старі радянські часи ходив анекдот: дві матері розхвалюють своїх дітей. Одна й каже, що її син закінчив два інститути. А друга й запитує: «Це як? Він такий недолугий, що одного виявилося мало?»

Наголошуємо: так було завжди. Сьогодні також є неоперені ще пташенята, котрі, крім «Лексусів», осідлали ще й по кілька вищих освіт. Однак, мова не про таких «заслужених» і  «народних». А про тих, кому освіта – на користь, а не задля «корочки».

Організатором агроуспіху в Іванівці є… історик за фахом Сергій Борисович Омельяненко. З відзнакою закінчивши Одеський державний університет імені Мечникова, через десять-п’ятнадцять років, у найтяжчий для рідного села час осів там, забувши про першу освіту. Таку вимогу диктувала доба. Завдяки синівській любові до землі та невтомній праці організованих колишнім істориком односельців, Іванівка почала відроджуватися.

Сьогодні створено матеріально-технічну базу: закуплена сучасна ґрунтообробна та посівна техніка, автомобілі, трактори, комбайни. На позитивні результати діяльності добре впливають використані передові технології, якісні посівні матеріали та підбір  сортів. Тому на тутешніх полях урожайність пшениці, кукурудзи, соняшнику – одна з найвищих в області, а працівники отримують пристойну заробітну плату. У господарстві розвивається тваринництво (свинарство, відгодівля молодняку ВРХ, зовсім новий прибутковий напрямок – розведення страусів), створено комплекс з виробництва борошна, хліба, печива, макаронних виробів, збудовано магазин продтоварів, введено в дію АЗС.

Окремої похвали заслуговує сучасний елеватор, зданий в експлуатацію минулого року і здатний зберегти 21 тисячу тонн урожаю. І ось, відчуваючи, що знань у нових умовах, якщо й вистачає, але ти не знаєш, як їх використати, Омельяненко ризикнув у зрілому віці ще раз стати студентом. У 2008 році він закінчив Національну академію державного управління при Президентові України. Як бачимо, – не марно, судячи з того, що господарство продовжує успішно розвиватися.   

Сергій Борисович турбується про своє село, про людей, які живуть і працюють у ньому, про школу, яку й сам колись закінчив із золотою медаллю (закуповує підручники, допомагає продуктами для харчування дітей).
Глибока пошана до чесних трудівників спонукає Сергія Борисовича робити для них якнайбільше добрих справ, аби доля їхня була достойною і щасливою. Земляки відповідають Омельяненку взаємністю.

Микола Лисогор