Вівторок, 23.05.2017, 22:00
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Попельнасте: самі творимо свою історію

У 1752-1764 село Попільнасте входило до складу Новослобідського козачого полку (у складі шостої роти).

Уже в 1886 році в поселенні мешкало 3672 осіб, налічувалось 612 дворів, функціонували православна церква та школа.

Ось які згадки про село подає священик Феодосій Макаревський:  

«Село Попельнасте при річці Омельнику багатолюдне, при двохштатному церковному причті знаходиться нині при Верхньодніпровському повіті в І-му Благочинному окрузі. Балка Глиняна на Омельнику - в нинішньому приході - поселення Попельнасте, давно вже відоме багатьом людям малоросійської нації. Захоплюючись вигодами и зручностями розкішної, багатої и щасливої місцевості в мирний и спокійний час багато малоросів ранньою весною приходили сюди із рубежів Київської та нинішньої Полтавської губерній и с більшою вигодою для себе займались тут землеробством і тваринництвом. Із закінченням літних робіт деякі із тимчасових поселенців Глиняної Балки поверталися в свою Україну, а інші залишалися тут на зиму у землянках й куренях. З відкриттям і  утвердженням Новоросійської губернії в межах Західного Запoріжжя, Балка Глиняна являла собою уже досить заселену місцевість. Біля 1765 року за розпорядженням Новоросійської губернської канцелярії в Балці Глиняній заснована й відкрита державна воїнська слобода Попельнасте спочатку під назвою 13-ї роти поступила у відання Єлисаветградського пікінерського полку».

Ось тут дозволимо собі невеличку ремарку. З наведеного епізоду складається враження, що життя в цьому краї почалося лише з приходом російських цивілізаторів у лиці Новоросійської губернії. Через що, мабуть, у нашому сучасному лексиконі так часто недоречно вживається термін «губернатор», коли губерніями зараз тут і не тхне. 

А між тим, території ці жили своїм життям задовго до Єлизавети Петрівни і її кровожерливого батька, не кажучи вже про вінценосних Катерин, Олександрів та Микол. 

Вночі 15 травня 1647 року польське військо вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки в умовах козацького оточення не «табором» з возовою рухомою обороною, а в інший похідно-бойовий порядок — так званого «старого польського шикування». Це шикування мало вигляд великого, порожнього всередині кінного чотирикутника, готового з кожного боку до негайної кавалерійської атаки. Стефан  Потоцький просунувся на 8-12 км уздовж урочища Княжі Байраки.

Тут на світанку була введена у бій Богданом Хмельницьким козацька піхота, яка застосувала проти рухомого польського табору польову артилерію, маневруючи гарматами за допомогою верхових коней. Втрати польського війська від цих атак були настільки великі, що це викликало занепокоєння у татар-союзників, які були зацікавлені захопити якнайбільшу кількість полонених.

Біля завчасно зробленого перекопу шляху польське військо було зупинено козацькою піхотою. Жовтоводську битву у результаті оточення та знищення противника піхотою і артилерією Богдана Хмельницького та кіннотою Тугай-Бея було закінчено у першій половині дня 16 травня 1648 р. у районі в межах села (назва сучасна) Попельнасте. Перші поселення по річці Жовта з'явилися в середині XVII століття, спочатку хутір запорізьких козаків, а потім і село. До кінця XVIII століття тут проживало вже більше 200 чоловік, основні заняття — хліборобство і скотарство.
Наприкінці XIX ст. у басейні річки Жовта були виявлені багаті поклади залізних руд.
1895 рік вважається датою заснування селища Жовта Ріка (пізніше – Жовті Води). З 1895 року починається, а з 1901 року ведеться активна їхня розробка.

 

Леонід Багацький

Категорія: Мої статті | Додав: graf (22.04.2011)
Переглядів: 262 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz