Звершилося! Таємниця вже не є інтригою – будівництво заводу з виробництва ядерного палива розпочнеться біля селища Смоліне наприкінці 2011 року. Проектної потужності (400 тонн урану щорічно) він досягне у 2015-му, коли наша Новокостянтинівська шахта, що будується, також вийде на свій запланований показник.  Про це повідомлено на засіданні обласного комітету з економічних реформ устами голови ОДА Сергія Ларіна й Тетяни Амосової – генерального директора державного концерну «Ядерне паливо» і повторено на скликаній заради цієї події прес-конференції.

Як стверджувалося, цим ми задовольнимо потребу українського атомно-енергетичного комплексу в паливі для АЕС, а створивши більше 300 нових робочих місць, поліпшимо соціально-економічну ситуацію в області. Розвиток інфраструктури збільшить додатково  зайнятість населення. Вважається, що дане будівництво суттєво підніме рівень енергетичної безпеки держави. Слід врахувати при цьому і зниження собівартості електроенергії, виробленої в Україні.

На користь вибору Смоліного прислужилися кілька моментів. Маємо і недалеку, через кілька років, повну виробітку тамтешньої шахти, і розвинуту біля нею енергетичну та транспортну мережу, і кадри, які вивільняться після закриття шахти.

Так виглядала ситуація на папері та на демонстраційному екрані в сесійній залі ОДА.

Однак, проголошене там породило і певні сумніви у присутніх, що виразилися в заданих запитаннях. Те ж саме продемонструвала і прес-конференція.

Уже те, що майбутній успіх заводу пов’язується з успіхом Новокостянтинівської шахти викликає певний неспокій. Тривожить відсутність між членами ДП «Ядерне паливо» кількох профільних підприємств, пов’язаних із видобуванням цирконію та його переробкою, також тих, що спеціалізуються в графітовій складовій ядерного циклу тощо. Без них кашу не зварити. Серед асоційованих членів найсолідніший імідж має Схід ГЗК. Але він один не осилить заявлену програму. Тому й закрадається думка про інвестування проекту в умовах, коли держава необхідних коштів не має. Брати кредити? Але тоді потрібно обов’язково подумати про відсотки до них.

Тепер щодо енергобезпеки країни. У запропонованій російською фірмою ВАТ «ТВЕЛ» і прийнятій нами технології є ланка збагачення добутої у нас сировини на російських підприємствах. Аж потім збагачений на стороні уран повернеться до нашого новозбудованого заводу. Додамо, що ця ж фірма володіє 49 відсотками акцій новоствореного разом з «Ядерним паливом» спільного підприємства, що спеціалізуватиметься на виробництві ядерного палива з нашої сировини.

Дуже насторожує жорстка прив’язка палива, що виготовлятиметься, до реакторів типу ВВЕР-1000 російського виробництва. Отже Південно-Українська АЕС, де використовуються засоби і ядерне паливо західного зразка, не зможе нашого використати, а ми забезпечуватимемо російський, а не свій або альтернативний машинобудівний комплекс. Так що залежатимемо і від Заходу, і від Сходу.     

Щодо створення нових робочих місць. Як сказано, нове підприємство ніби просто перепрофілює зайнятих сьогодні рудокопів на нове для них поле діяльності. Але, як би ми того не хотіли, на кількамісячних курсах з гірника, ну ніяк не викувати кваліфікованого машинобудівника. Тим більш, машинобудівника – фахівця в галузі високих технологій. А щоб заповнити кадровий голод, необхідно буде запросити спеціалістів зі сторони. З тієї ж Росії, бо в нас таких поки що немає. Наші ж перепрофільовані стануть водіями, кранівниками, вантажниками, різноробочими тощо. То для кого створюються нові робочі місця і, ясна річ, підганяється інфраструктура?  

І ще. Чи відіб’ється зниження собівартості електроенергії, про яке говориться, на гаманцях хоча б тих самих мешканців Смоліного?

Головніших питань більше, ніж відповідей. А скільки ще таких, що виникнуть в процесі?

Тому почуте у коридорах влади дуже схоже на черговий привід з’явитися на публіці.

Микола Лисогор