Єлисаветградське кавалерійське училище комплектували за освітнім рівнем випускники класичних гімназій (25,9 відсотка), реальних училищ (21,2 відсотка), кадетських корпусів (14 відсотків), військових прогімназій (13,7 відсотка), нижчих навчальних закладів (6,1 відсотка), духовних училищ і семінарій (0,3 відсотка), з домашньою освітою (13,8 відсотка). В закладі навчалися 200 юнкерів, у рік (1874) випуску Йосипа Шевченка – 300, яких поділили на два ескадрони, котрі готували кадри: 1-й – для драгунських та 2-й – для гусарських і уланських полків. Улітку майбутні юнкери направлялися на практику до кавалерійських полків. До послуг училища, яке діяло в корпусах по Кавалерійській (тепер – Орджонікідзе, напроти Ковалівського парку) вулиці, був сусідній плац для верхової їзди. На початку Палацової (Леніна) вулиці діяла військова прогімназія, де готувалися майбутні юнкери. 1874 року забрукували Театральний провулок позад училища, у 1874-1876 роках – тротуари на Палацовій.
Начальником училища на час вступу Йосипа служив підполковник Н.Третяков, 1873 року його змінив гвардії полковник А.Міллер, який, здається, був єдиним гвардійцем на цій посаді. 1874 року випускник академії Генштабу, викладач училища, капітан О.Неверовський видав посібник "Виховання і навчання кавалерії. Книга для кавалерійських офіцерів та юнкерів”. Однокурсником Шевченка став унтер-офіцер, єлисаветградець
Ф.Долинський. 1873 року сюди вступив майбутній автор найбільшої серії ілюстрацій до поштових листівок "Жертвуйте на пам’ятник Кобзареві” (1911 – 1912 рр.) А. Ждаха. Їм викладав історію та географію М.Федоровський, організатор безкоштовного ремісничо-грамотного училища, товариства поширення грамотності та ремесел, прем’єри "Вечорниць” П.Ніщинського 1875 року, в яких взяв участь і Й.Шевченко. Мемуаристка Н.Бра-
кер назвала М.Федоровського першим українським діячем Єлисавета. П.Саксаганський згадував про гурток літературно обдарованої молоді з випуском газети за участі Тобілевичів, Шевченка, Грабенка, Дяченка.
1875 року в нашому місті вийшла збірка племінника Кобзаря під псевдонімом І.Грінченка "Дещо із перекладів і самостійних творів”, де була й лірика кохання, можливо, його – до Марії Тобілевич, удома якої по Знаменській вулиці (тепер – музей І.Карпенка-Карого) він часто бував. А фах, отриманий в кавучилищі, Йосип Варфоломійович реалізовував у російсько-турецькій війні 1877-78 років, ставши капітаном, командувачем округу в Болгарії, колезьким секретарем удільної служби при виході у відставку.