Вівторок, 12.12.2017, 03:43
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Арсенівка. Екскурсія у заповідні бур’яни?


Обласна влада погодилася сприяти відродженню музейно­природного заповідника «Тобілевичі». Перший заступник голови облдержадміністрації Андрій Ніколаєнко, який відвідав цей об’єкт, визнав його потенційно привабливим для туристів, але вимагає надати чіткий план розвитку цієї території. Яким бачиться весь процес перетворення хоч і мальовничого, але занедбаного кутка Арсенівки на туристичну мекку? Що стане туристичною родзинкою цього місця – історико­культурна складова чи можливість смажити шашлики на фоні мальовничого пейзажу? Та й, врешті­решт, скільки коштуватиме такий проект та наскільки він буде рентабельним в якості туристичного об’єкта? Обласна влада ініціювала нараду, присвячену туристичному майбутньому Арсенівського заповідника, під час якої зацікавлені сторони повинні будуть шукати відповіді на ряд принципових запитань. У ході зустрічі на заповідній землі чітких відповідей на них не прозвучало, натомість, якщо випадковий турист раптово загляне в заповідне місце, в нього запитань може виникнути теж чимало.
Музейно-природний заповідник «Тобілевичі» площею у п’ять гектарів розташований на виїзді з села Арсенівки Новомиргородського району і є частиною ландшафтного заказника місцевого значення «Карпенків край». Від центральної траси, що проходить через Велику Виску, заповідна зона віддалена на п’ятнадцять кілометрів, що має певний позитив. Відсутність насиченого автомобільного руху в напрямку Арсенівки дозволила зберегтись асфальтовому покриттю місцевої дороги у відносно нормальному стані. Як для туристичного об’єкта – деталь важлива, адже ні дощ, ні ями потенційних відвідувачів не налякають. Щоб дістатися до Арсенівки, звернувши з головної дороги, можна керуватися лише одним орієнтиром – чим мальовничішою стає природа, тим ближче ви до історичного місця. Природа не пошкодувала фарб на цей куточок: під голосистий спів птахів серед буйної зелені виринає плесо води такого синього кольору, ніби її штучно підфарбували, готуючись до вашого приїзду. Тут і розкинувся музейно-природний заповідник «Тобілевичі». Але фактично на цьому підстави для поетичних настроїв вичерпані. Реалії такі, що привабливою для туристів ця територія є лише потенційно.
Сьогодні питанням відродження та розвитку заповідника опікується облуправління культури та туризму і обласний краєзнавчий музей, чиєю філією віднедавна є музейно-природний куточок Арсенівки. Розвиток території, вважають вони, мав би включати повну реконструкцію всіх будівель, що є на території заповідника (всього їх три), та благоустрій території, що передбачає чималий фронт робіт.
На сьогодні стан об’єкта такий, що марна справа не те що розраховувати на приємний відпочинок у цьому місці, а й шукати привід для іменування його «музейно-природним заповідником». Навкруги – чагарники колишнього панського саду та високі бур’яни, що обступають історичні будівлі з усіх боків. Споглядати воду можна лише з кам’яного горба, адже вихід до неї заблоковано віковими заростями. Можна пройтися іншою доріжкою повз рукотворні смітники, але й там – крихітний, незручний, захаращений гіллям схід до річки. Що ж до музейності об’єкта – вона, принаймні на сьогодні, зводиться до меморіальної дошки, на якій вказано, що ця будівля 19 століття має відношення до цілої плеяди представників драматургічно-акторської родини Тобілевичів. Правда, вивіска дещо лукавить. Ніхто з родини Тобілевичів саме у цьому будинку не народжувався й не ріс, історичними доріжками до річки не бігав. У цьому будинку свого часу працював управителем Карпо Тобілевич – батько драматурга. Не більше й не менше. Але то деталі. Так само, як і те, що в багатьох селах області є схожі будинки тієї ж епохи, виконані в такому ж невибагливому архітектурному стилі, які вже давно перекваліфіковані з панських маєтків на сільради, контори чи ФАПи. Можна, звісно, зауважити, що в інших селах Карпенко-Карий не народжувався, а наскрізь розтрісканий панський будинок – то пам’ятка сільської архітектури. Але скільки коштуватиме реконструкція, зважаючи на його стан, та чи повернуться вкладені в нього гроші цікавістю туристів до цього далеко не екзотичного архітектурного об’єкта?
Треба віддати належне здоровому прагматизму представника обласної влади, який наголосив, що будь-який туристичний об’єкт повинен починатися з елементарних потреб та інтересів відвідувачів. Та й справді, можна довго говорити про особливу ауру, яка випромінюється від історичних дерев та стін, але якщо поруч з ними не буде де вимити руки чи пообідати, на туристичній долі такого об’єкта можна ставити хрест. За прикладом далеко ходити не треба, його можна знайти в тому ж Карпенковому краю. Хутір Надія - чудовий куток Кіровоградщини, в якому мала б бути юрба туристів. Проте якщо не брати до уваги школярів, привезених на екскурсію, головною особливістю цього місця залишається відсутність відвідувачів. Для випадкових туристів – це благо, яке вони потім з радістю фіксують у своїх відгуках про музей на туристичних форумах. Але чи комплімент це для музею? Тому питання, що на першому етапі має з’явитися на території туристичного об’єкта «Тобілевичі»: чи то відроджений історичний фасад будинку, чи то їдальня, - дискусійне. До речі, навколо облаштування інфраструктури Хутора Надія свого часу такі суперечки вже велися, і тих, хто не погоджувався розглядати туризм як перспективний прибутковий бізнес, було чимало. Приводом для суперечки була розбудова в історичному місці туристичної інфраструктури, яка передбачала кафе, готель, торговельні заклади. То чи не стане будівництво кафе в Арсенівці таким же яблуком розбрату? Але напевно, що арсенівський музей потребуватиме не тільки освітлення, а й опалення, без якого в міжсезоння перепад температури швидко зведе нанівець найякісніші роботи з реконструкції глиняних стін. Але чи буде пораховано ще до підведення до будівель всіх цих благ, скільки музей-заповідник потребуватиме грошей на своє утримання та звідки він їх братиме, коли навіть на шкільну комуналку їх не завжди вистачає?
Роботи з відродження Арсенівського заповідника в будь-якому випадку вестимуться поетапно – надто масштабний проект. Зрозуміло, що це чималі кошти. Правда, говорити про конкретну суму поки що не доводиться, її ніхто не може озвучити. «Дуже багато», - єдиний фінансовий орієнтир, який прозвучав у ході зустрічі в Арсенівці з представниками облуправління культури та краєзнавчого музею.
Але деякі конкретні суми все-таки прозвучали. Так, навесні на території заповідника було проведено роботи з благоустрою території. На центральному вході скосили траву, а доволі широку алею, що веде до будинку, засипали жорствою. Обабіч неї висаджено кущі та дерева, а біля будинку облаштовано клумбу та посаджено квіти. Вартість цих нехитрих робіт – 230 тисяч гривень. А щоб викосити бур’яни на території заповідника, кажуть, потрібно ще 30 тисяч.
Про початок більш серйозних робіт, скажімо, з будівництва об’єктів інфраструктури, поки що взагалі мова не ведеться. Щоб починати будувати щось на території заповідника, треба отримати для нього статус парку-пам’ятки, а тому нині лише триває тяганина з документами. Треба узаконювати право власності на будівлі, розташовані на його території, проводити до будинку освітлення. Якщо братися до реконструкції панських будинків, які перебувають в жахливому стані, варто розпочинати із замовлення експертизи їхнього технічного стану. І таких лише першочергових «треба» нараховується на мільйони гривень. Тому відсутність чіткого бачення результату всіх зусиль все ж дещо дивує.
Але Андрій Ніколаєнко запевнив, що всі подальші розмови про арсенівський об’єкт будуть вестися лише за наявності покрокового плану заходів, які зможуть забезпечити комплексний підхід до розвитку території та не дозволять розпорошити кошти.
Тим часом обвалена глина на доісторичній дранці музею, в якому сам будинок і є єдиним експонатом, тріщини товщиною в руку на сусідній будівлі так званого будинку творчості та хащі бур’янів на співочому полі поки що не стимулюють бажання повернутися в ці місця, тим паче з метою відпочинку.

Ірина НЕТРЕБА

http://www.n-slovo.com.ua/arhiv/16_06_2011_1.html

Категорія: Мої статті | Додав: graf (17.06.2011)
Переглядів: 166 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz