Днями презентована нова програма створення кадрового резерву області під назвою «Статський радник». Вкрай потрібна справа, стара, як світ, з огляду на те, що навіть рутинна радянська дійсність віддавала належне вихованню надійного кадрового підґрунтя у відомих радянських «партшколах» різного рівня. Наголошувалося - програма унікальна, аналогів в Україні немає. У чому ж та неповторність? А в тім, що пошук і відбір кадрів, завдяки телебаченню, буде публічним, тобто зніматиметься цикл передач, який буде одночасно і цікавим шоу, і матиме певний навчальний ефект.

- Наголошую, що у програмі ми переслідуємо практичні цілі. По-перше, знайомство з новими амбітними людьми. Думаємо, що перспективами скористаються кілька сотень чоловік. По-друге, знайдення фахівців, які очолять 12 наших обласних програм, котрі вже діють на Кіровоградщині. А найкращий з них стане моїм особистим радником, – інформував  ініціатор проекту Сергій Ларін.

Тато-засновник надіється, що конкурсні засади, на яких відбудеться «просіювання», створять гарні конкурентні умови. А журналісти допоможуть провести результативну рекламну кампанію, аби мешканці Кіровоградщини почули, що є така програма. Подальші таємниці і подробиці проекту розкривали інші учасники презентації – Олександр Шаталов, координатор проекту, перший заступник голови обласної ради, голова наглядової ради благодійного фонду «Розвиток Кіровоградщини»; Олег Козловський, радник голови ОДА; Вадим Мурований, генеральний директор обласної державної телерадіокомпанії, – але головної таємниці про вартість втілення задуму, мов партизани, так і не видали.

Найвідвертішими, і тому найцікавішими виявилися думки керівника обласної організації спілки роботодавців України, голови наглядової ради ЗАТ «Гідросила Груп» Павла Штутмана та директора компанії «Вересень Плюс» Віталія Денисенка. Вони розповіли про нові віяння у формуванні сучасного способу життя і бізнесу. Ділові люди висловили надію, що скористаються наслідками відбору для запрошення перспективних – креативних, як останнім часом люблять казати, – виконавців у свої структури. Ну й оплатять, звісно, деякі статті видатків.

Хід змагання бачиться так. З усіх поданих анкет журі відбере 36 найудатніших, а потім

через кастинг (інтерв’ю, самопрезентації, рекомендації, ігрові симуляції, психологічні тести та письмове есе) дійде до 24 осіб. У серпні ці двадцять четверо пройдуть через квест – окремі завдання, що будуть прив’язані до наших обласних соціальних програм. Проводитимуться навчання, майстер-класи, тренінги, спілкування з лідерами різних секторів суспільства. Такі собі курси вдосконалення. У результаті залишиться дванадцять осіб, які оберуть свої теми, за ними будуть закріплені наставники – разом вони за вересень-жовтень пройдуть стажування, щоб під кінець року видати і захистити проекти. За реалізацію їх отримають кошти. Реалізація планується на грудень 2012 року. Виникає запитання, а з чого жити ці півтора року, чи передбачається якась стипендія? З цього приводу ненав’язливо пояснено, що навчання бачиться без відриву від виробництва у вільний від кохання час. Добре, це варіант для тих, у кого на руках – робота, і є бажання «підскочити» вище. (Правда, воно, озвучене мас-медіа, перестане бути таємним, й чи сподобається керівникам ймовірних претендентів на вихід у фінал?) А чим снідати студентам чи випускникам ВНЗ, котрі теж можуть пнутися в проект – ідеї з них вижмуть, а гарантій робочого місця – ніяких…

Вік заявників не обмежений, географія – теж. Приплив свіжої крові передбачається не тільки із Кіровоградської області, але й з Києва, Харкова, чи ще звідкись. Головне, щоб очі горіли, хоча зовсім недавно вимагалося, аби претенденти на співпрацю «били копитами». Ось така «фізика» проекту. Тепер про лірику.

Звідки з’явилася така суперова назва – «Статський радник», на презентації не пояснювали. Жартома направили до Бориса Акуніна (Григорія Чхартишвілі). Треба думати, когось із теперішніх рульових  зациклило на фільмах про фанерного російського супермена статського радника Ераста Фандоріна. За імперським «Табелем про ранги» звання статського радника було V рангу із чотирнадцяти і прирівнювалося до генеральського чину. Цьому ж ступеню відповідало звання камер-юнкера, яким батюшка-імператор пожалував у 1834 році Олександра Сергійовича Пушкіна, котрий на той час уже написав всі свої поетичні, прозові, драматичні, крім «Капітанської дочки», твори. Найнижчим у «Табелі» вважався чин колезького реєстратора, відповідника армійського прапорщика. Отже, тепер у кожного прапорщика з’являється унікальна можливість, написавши одне-єдине есе, опинитися на одному щаблі з Пушкіним. Жаль лише, що всього на обласному рівні, а не державному. Хоча хто знає? Сьогодні ж уже прижилося в ужитку не голова ОДА, а губернатор, може, з’явиться і обласний імператор. А що, – і креативно,  і гучно, – як  Незнайкова гра на трубі.

Микола Лисогор