 В Україні мало не
сто років існує традиція, згідно з якою її патріоти збираються через два тижні
після трійці на полі битви під Берестечком, щоб вшанувати подвиг козаків під
проводом Богдана Хмельницького в бою з польським королівським військом. Кажуть,
що битву було програно і тому немає чого «святкувати» поразки, але подвиг
завжди є подвигом, і тому до великих звитяг підходити треба з іншими мірками.
Про битву багато написано, але її переможців в Україні ніхто не оспівує, а умовно
переможених визнають героями навіть у Польщі. 
 В делегації
козаків з Кіровоградщини мені пощастило бути єдиним, хто на полі тієї битви був ще за часів СРСР.
Відмінностей було багато, і не лише тому, що тоді козаки були в єдиному
козацтві, а нині представляли кілька, але і в тому що цього разу нам сприяла і
допомагала в нова українська влада, за
що їй ми повинні бути вдячними. 
Екскурс у хід
битви та її значення міг би зайняти цілі томи досліджень, що зявилися за 360
років післі її закінчення. Невелику
частку цього було зроблено на науковій конференції «Берестецька битва в
історії України», яка проходила на базі Національного історико-меморіапльного
заповідника «Поле Берестецької битви» в будинку культури села Острів. Рівень її
був дуже високим: цікаві доповіді, привітання, збірник статтей науковців та
концерт чудової капели бандуристів «Карпати» зі Львова. Доповіді виголошені під
час конференції науковцями з Києва,
Львова, Луцька, Рівного та інших міст України навіть пролили нове світло на
битву та її наслідки. Думка про нещівну
поразку українського козацького війська була чи не вперше поставлена під
сумнів. Вагомою підставою того є те, що військо без великих втрат змогло
відступити після невдалого перебігу битви і вже через два місяці завдоло поразки
полякам під Білою Церквою, яку раніше ніби і не помічали, дроблячі історичну
минувшину на окремі події. 
Згадана
конференція була лише однією з перлин нинішнього ювілейного вшанування подвигу
українських козаків, які і нині, на жаль, теж організаційно роз’єднані.
Кіровоградська козацька делегація крім участі у науковій конференції відвідала
музей Берестецької битви, спілкувалася з побратимами з різних куточків України, була свідком реконструкції фрагменту битви та показових
виступів козаків майстрів бойового гопака. 
Серед цікавих
зустрічей і знайомств запам’яталося
спілкування з волиським козаком Генріком, голандцем за походженням та
громадянством. Коли нині дехто «кидає косяки» у бік козаків, обзиваючи
шароварниками, цей голандець приїхав в
Україну, арендував землю, створив робочі місця. Але цим не обмежився, бо одружився
з українкою, покозачився, вивчив мову і, як і годиться, одягнув шаровари.
Європеєць, що має сторонній погляд, ідендифікував справжній лицарський дух сучасних українських козаків, і не зміг не приєднатися до них. Як тут не
пригадати істину про те, що збоку
видніше. А сівши поруч з голандсько-українським лицарем ми довго говорили про
його картоплю, високі врожаї та свято
Івана Купала, на яке менезапросив на
Волинь мій новий друг.
А другого дня був
молебен, мітинг за участю політиків та громадськості. Обидва дні вирував ярмарок та козацький табір,
де варили куліш та частували гостей. Велике враження на присутніх справив салют
з козацьких гармат та святковий фейєрверк. А поруч, всюди снували в мундирах середньовічні рейтари,
мушкетери та лицарі, що зїхалися з історичних клубів Польщі, Білорусі, Латвії,
Литви, Росії, а біля багать лунали козацькі пісні . 
За двадцять років
після моїх перших відвідин поля битви витоптане
тоді бурякове поле навколо монумента
козакам –звитяжцям стало козацьким гаєм. Народу цього разу все ж трохи
поменьшало, а до козацьких прапорів та тих, що нині стали державними,
додалися і партійні. Не було, як тоді високих посадовців з Києва, але козацький
лицарський дух нікуди не вивітрився і козацького гарту та завзяття не
поменшало. Було багато молоді з вогником в очах, яка розуміла, що саме та битва
360 років тому заклала підвалини нинішньої незалежності.  Анатолій Авдєєв, полковник УК.
Берестечко-Кіровоград.
| 
