Субота, 19.08.2017, 14:08
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Непереборна віра у правду землі


День минув, поки Анатолій Петренко показував своє господарство, об’їжджаючи найдальші закапелки чорноземного черезсмужжя. Навіть на Миколаївщину завітали, бо й там є «земля Калитчина».  Кавалер чотирьох орденів не ображається такому визначенню, а посміхається, – Калитці далеко до площ у 4,5 тисячі гектарів ПСП «Україна», що в Устинівському районі. Але точно образився б, якби його раптом хтось порівнював з хазяїном Терентієм Гавриловичем Пузирем, героєм іншої п’єси Карпенка-Карого, оскільки обіди у господарстві, заробітки і ставлення до робочої людини щонайкращі. Та і який би Пузир приймав близько до серця потреби селян, найнятих працювати на його ланах?

А тут ось за тридцять з добрим «хвостиком» років Петренкового хазяйнування в Криничному та Новоустинівці прокладено більше ста кілометрів асфальтованих доріг, збудовано спортивний зал, приміщення сільради та пошти, чотири магазини, 257 (уявляєте?) житлових будинків. Проведено водовід із розгалуженням до кожного двору. Уже в часи незалежності з’явився газ. Теж за рахунок господарства. Не обминув він школу та інші соціально важливі об’єкти. А ще Петренко був ініціатором будівництва церкви, посадки 365 гектарів листяного й хвойного лісу зі створенням на території господарства кількох природних державних заказників.

Тому, мабуть, мотаючись у жнивний період разом з директором стежками-доріжками, вдалося побачити, як шанобливо вітаються з ним зустрічні люди. Навіть фермери-конкуренти, котрі завели власне сільгоспвиробництво.

За водія сам Анатолій Олексійович – на час жнив шофера відпустив у комбайнери підзаробити на збиранні. І, скажемо так, рука сімдесятитрьохлітнього чоловіка не здригається на кермі «розумного японця», як не здригається й на кермі великого ПСП. А тривог вистачає. Остання – довге бездощів’я, якого Криничне не пам’ятає вже тридцять п’ять років. Тільки завдяки агротехніці, прийнятій тутешніми аграріями, вдалося зібрати пристойний урожай ячменю, хоч на пшеницю види не найкращі. А попереду ще рапс, кукурудза, соняшник, кормові культури для згодовування тисячному стаду великої рогатої худоби та ще більшій кількості свиней.   

        Я останній із могікан, хто займається м’ясо-молочним стадом у районі, – зізнається Петренко, –  принципово не беруся за вирощування сої, хваленого замінника  м’яса. То все казки про солом’яного генномодифікованого бичка, до якого не приведи влипнути. Тому й совість моя чиста перед споживачем і нащадками. Ніяка швидка, але  сумнівна вигода не змусить мене сіяти соняшник по соняшнику, обминаючи сівозміну. Знаєте, декому не подобається моя непоступливість. Ще з радянської епохи, бувало, змушували робити те, чого душа не сприймала. Пам’ятаю, у Новгородківському районі починав свою агрономічну кар’єру бригадиром. Щось виходило. Перший секретар райкому партії Микола Сердюченко сватав на партком в одному господарстві. Я по простоті душевній відмовився складати протоколи зборів та перекладати папірці на столі – не моя справа. Після вигнання з кабінету дійшло, що цим я й на першого кинув непривабливу бюрократичну тінь. Трохи згодом, десь після опівночі, з’явилися дебелі хлопці та й повезли кудись на авто. Грішним ділом подумав, чи не 37-й, з батьківських розповідей відомий рік повернувся? Виявляється, доставили мене на бюро райкому, звідки направлено головою у слабеньку артіль.

На новому місці роботи змусив колгоспний актив з’являтися на наряд зранку, а не опівдні, і вже цим налаштував проти себе сільську громаду. Жалілися на авторитарні методи керівництва. Але коли переводили мене на інше поле діяльності, люди не хотіли відпускати. Я справді не прихильник широких дискусій щодо методів управління. Ще головуючи в колгоспах не полюбляв засідань правління, на яких товклася вода в ступі. Але тепер, проводячи збори за підсумками року, які мало де сьогодні проводяться, а у мене це – закон, прислухаємося до думки кожного. Думаю, тому не соромно перед людьми ні за свою роботу, ні за своє життя.

Далі Анатолій Олексійович розповів, як при зведенні житла для працівників тодішнього радгоспу в Криничному дана була установка на спорудження багатоквартирних будинків. Він же всупереч наказу пішов шляхом індивідуальної забудови коштом господарства. Тоді по судах тягали, а сьогодні люди, приватизувавши житло, мають дах над головою, пристосований до сільських умов.

Ось зараз їдемо по дорозі, яку не ремонтували понад тридцять років. А хіба скажеш? Теж була відкрита судова справа за перевитрату матеріалів і, відповідно, коштів. Сьогодні видно, що не собі Петренко їх забрав. Бо заради особистої вигоди не ступає на криву доріжку і не торгує совістю. Тому й повірили йому майже шістсот пайовиків, віддавши в оренду свою землю. І коли настав час договори переукладати, то ніхто із пайовиків не роздумував, кому доручити своє кровне. Адже знали, що ПСП «Україна» подбає і про розвиток усього села, і про кожного мешканця зокрема.

Можна подумати, ніби тут Едем достатку і благополуччя поза межами криз та незгод. Як би не так! Чужі здобутки частенько не дають спати багатьом охочим до ласого шматка. Уже знаємо, що розвал кожного успішного господарства завжди починається з критиканства. Саме воно є живильним грунтом для виникнення гучного або тихого рейдерства. Як тут не згадати про село Суботці Знам’янського району з колгоспом імені Леніна, де колись кермував нині покійний Василь Гуртовий, вольовий і в чомусь навіть деспотичний голова. Додамо СВК імені Шевченка Бобринецького району, радгосп імені Щорса, що у Долинському районі, агрофірму «Панчево» Новомиргородського району, на чолі яких стояли досвідчені і башковиті Анатолій Тесленко, Олексій Собко, Анатолій Чорноіваненко. Де ці осередки вдалого хазяйнування? Пропали через тих же Феногенів, Ліхтаренків, Маюфесів, яких геніально ще сто літ тому змалював наш земляк-драматург Іван Карпенко-Карий і які не перевелися й до сьогодні.

Не менше, ніж засуха, дістають Петренка їх загребущі помисли і руки. Та як образливо, коли палиці в колеса ставлять не чужі, а свої. Адже сільська рада в особі голови М.М.Коваля та кількох депутатів також підпряглася до сумнівних ініціатив районної держадміністрації щодо визнання недійсним прийнятого 27 червня 1996 року рішення сесії сільради про надання земель «Україні» у постійне користування. Прокуратура опротестувала цей крок, оскільки закон не має зворотної сили. Вищий господарський суд України також визнав Державний акт на землю, яку обробляє «Україна», дійсним. Але тиск на Петренка не слабшає. До нього вже навідувалися «бритоголові», які настійливо рекомендували продати корпоративні права очоленого ним господарства. У мешканців навіть виникло припущення, чи сільський голова та деякі працівники РДА не стали маріонетками тих, хто смикає ниточки згори? Аж із самих київських пагорбів. Адже якраз туди, в столицю, перебралися дуже багато Григоріїв Мойсейовичів Маюфесів, які вже мислять себе українською елітою.

Це вони найширше доклалися до розвалу сіл і розкрадання народного добра, використавши спустошливі реформи і державний хаос; вони заради  власного збагачення гноблять землю соняшником, знищили тваринництво, залишили селян без роботи, без майбутнього, прирекли їх на пияцтво і вимирання. Прірва – економічна, соціальна, демографічна, в яку впало наше село, вирита саме цією самозваною «елітою».

Усі викладені подробиці криничанських наїздів нам стали відомі з всеукраїнської преси, та й «Кіровоградка» вже простягала руку підтримку цьому господарству під час спроб його розхитати, посіяти недовіру. Коли ж звернулися до Анатолія Олексійовича з проханням прокоментувати їх, він промовчав. А з іншого приводу розповів історію, почуту ним у дитинстві від бабусі. Треба сказати, що рідня по материнській лінії у нього кавказького походження. Так от, жінка з цього роду якось ішла з дитиною. Їх у дорозі застукала ніч, тому й довелося шукати затишку переночувати. Натрапили на якусь нору, де й прилаштувалися. Уночі хтось почав пхатися туди. Жінка з переляку закричала, схопивши непроханого гостя. Той теж несамовито заверещав і вирвався з нори. Вибравшись вранці зі сховища, люди побачили неподалік мертвого вовка. Виявляється, вовки, діставшись до своєї нори, залазять туди задки з непереборною вірою, що дома найбезпечніше. Цього разу віра підвела – сіроманця спіткав розрив серця. Не дай, Боже, зазнати удару там, звідки не чекаєш, особливо від своїх.  

У нас здавна велося, що справжня еліта, не страждаючи зірковою хворобою, добросовісно  й без галасу робить загальну справу. Є такі люди в наших селах. Це чесні сільські голови, небайдужі й активні у громадському житті вчителі, культпрацівники, лікарі, котрі люблять своє село. Вони доводять це, намагаючись зберегти у ньому на всі часи, прислухаючись до народних звичаїв і традицій, школу, і Будинок культури, дитсадок, ФАП і сільський музей. До них належать і представники виробничої сфери, котрі сповідують об’єднавче  відчуття громади, цінують добре й високе в душах, що підносить людську гідність і  визначає вищий сенс людського буття.

Назвемо таким керівництво великої сучасної агрофірми «Маріампільська» Петрівського району. Село Луганка – це трояндова оаза в центрі України, де збереглося заможне селянське життя. Від цієї загально визнаної еліти невіддільні подвижники села Микола Коваленко – директор ПОП імені Гагаріна Новоархангельського району, Анатолій Болюк – голова ВСК «Колос» Компаніївського району, Ніна Селецька – директор СФГ «Центр» Добровеличківського району, які поставили собі за мету добитися, щоб їхні люди жили краще, ніж деінде! У цьому ж переліку Василь Дробошевський – директор ТОВ ім. Чапаєва Новоукраїнського району, Любов Харченко – директор ФГ «Покровське» та Володимир Рибінський – директор СФГ «Маяк» Кіровоградського району і багато-багато інших.

До цього елітного ряду належить і Анатолій Олексійович Петренко, хто й синам своїм, Анатолію з Володимиром, ставить таку ж високу планку.

 

Леонід Багацький

Категорія: Мої статті | Додав: graf (21.07.2011)
Переглядів: 239 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz