Субота, 23.09.2017, 08:39
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Тоді Зелена Брама зачервоніла

Сумна сімдесята річниця розгрому 6-ї та 12-ї армій, усього трохи більше, ніж через місяць від початку  Великої Вітчизняної війни, знову нагадала про себе. Вшанування пам’яті загиблих воїнів Червоної армії відбулося минулих вихідних у Новоархангельському районі. Такі заходи відбуваються тут щороку.  Цього разу на Кіровоградщині провели наукову конференцію з приводу трагічних подій 1941 року за участю істориків України і Росії  та урочистий мітинг з перепохованням кількох бійців, яким не вдалося вирватися з оточення. Знайшли їх випадково, в полі, а потім встановили особи. Хоча рахунок людських втрат йшов не на сотні – на тисячі смертей…

Літо 1941 року. Війська групи «Південь» противника на кінець липня виконали основні положення Директиви Верховного командування вермахту № 33 від 19 липня. Вони передбачали знищення 6-ї і 12-ї армій західніше Дніпра концентрованим наступом, не допускаючи їх відходу за велику водну перепону. І ось 1-13 серпня 1941 року між Новоархангельськом і Голованівськом сталося те, що мало статися. На стикові Південного та Південно-Західного фронтів потрапили в оточення дві радянські армії.

Шостого серпня 2011 року. Останки чотирьох оточенців в урочищі Зелена Брама знайшли свій вічний притулок – їх перепоховано у братській могилі над битим шляхом під лісом між Новоахангельськом і Уманню.

Участь в траурних заходах взяли голова обласної ради Микола Ковальчук, заступник голови обласної державної адміністрації Богдан Андрющенко, голова Новоархангельської районної держадміністрації Василь Бугаєнко, директор Департаменту персоналу Адміністрації Державної прикордонної служби України, генерал-полковник Михайло Коваль, священнослужителі.
Рік у рік, ще з радянських часів, з легкої руки учасника подій поета Євгенія Долматовського, тут відбуваються вшанування полеглих воїнів Червоної армії, котрі були оточені при відступі у межах Кіровоградської області на правому березі річки Синюхи. Загиблих було до 60 тисяч, а в полон фашисти взяли близько 100 тисяч чоловік.

І впродовж тривалого часу не стихає полеміка щодо тих трагічних подій. Одні твердять, ніби героїзму і святої пожертви радянської людини тоді було так багато, що вистачило й нам аж для теперішнього існування. Бо якби переміг Гітлер, усі ми опинилися б під залізною п’ятою окупанта. Опоненти заперечують, переконуючи, що більшовики-визволителі нічим не відрізнялися від завойовників-фашистів.

Цього разу заступник голови ОДА Богдан Андрющенко закликав промовців зробити цей день днем без політики. Переважна більшість прислухалися до слів здорового глузду, однак серед тих, хто брав мікрофон, знайшлися й глухі до подібних закликів. Наприклад, занесли до сонму страждальців за Україну Георгія Костянтиновича, чомусь назвавши його головнокомандуючим, хоча загальновідомо, що головнокомандуючим був Йосиф Віссаріонович. Сталіна, певно, не ризикнули возвеличити по-путінськи на українській землі. Але ж і Жуков не дуже-то визволяв Україну, –  справедливіше  було б згадати Конєва, Ватутіна, Толбухіна та інших, хто тут справді проливав кров. Мало того, Жуков був одним із ініціаторів планованої депортації українців з рідної землі. За що ж йому така шана?

З тих же вуст звучали заклики про консолідацію суспільства і відновлення могутньої держави, на яку не посягали б вороги. Гарні декларації, але з них, проголошених Езоповою мовою, було вилучене святе для наших громадян слово «Україна». То яку ж державу нас кликали відновлювати, дозвольте запитати?  

Можна по-різному сприймати дії Партії регіонів у її потугах заявити себе «розумом, честю і совістю» нашої епохи. Однак те, що робить у Криму Василь Джарти, стверджуючи, хто є владою на півострові і ставлячи на місце знахабнілих «казачков» і тамтешніх клерикалів, заслуговує поваги. Наші ж чиновники ніяк не вирішать, чи не хочуть вирішувати дражливого питання, почуваючись випадковими тут людьми, чи що?

Різали очі меморіальні дошки на споруді брежнєвських часів. Там значилося: «У цьому будинку знаходилися у роки війни штаби 6-ї і 12-ї армій…»

А ще багато на дійстві вешталося так званих «ряджених». Тут тобі і козацький «генерал» з лампасами до вух і масою саморобних орденів, котрий не зміг толком пояснити, до якого саме козацтва він належить. Зрештою, вдалося встановити, що сидить над ним гетьман Сагайдак, один з доброго десятка інших. У юрбі вешталися чи то комісари, чи то енкаведисти часів війни, але з невідповідним добі антуражем. А ось імітатори давніх прикордонників були, як справжні. Очевидно, з ними попрацювали спеціалісти з прикордонного відомства. Так само, як і з курсантами Оршанського навчального центру прикордонних військ, котрі достойно пронесли почесну варту на палючому сонці серпня.

Дивували довільним нагородним нагромадженням на грудях деякі представники ветеранських організацій. Адже кожен орден і кожна медаль мають своє місце в строгій нагородній ієрархії.  Видно було, що ці люди не нюхали пороху і не ковтали пилюку на спекотних ґрунтовках Великої Вітчизняної, але і їм дуже вже хотілося бути причетними до історичного минулого. Чи просто виконували забаганку керівників з консервативними політичними поглядами, котрі також прибули на вшанування полеглих? Однак, не будьмо до них та атрибутики надто прискіпливими, певно, сповідують синівські почуття цілком щиро.      

Після перепоховання кортеж дістався самого масиву «Зелена Брама». Тут, як повідомив Микола Ковальчук, знайде місце задуманий меморіал пам’яті загиблим героям. Планується відкрити його до 75-річчя трагедії. Адже на засіданнях науково-практичної конференції, що відбулася напередодні, оголошені результати настільки глибоких та грунтовних досліджень, що ми не маємо права залишити їх без уваги, заявив голова обласної ради.

Особливо фаховим рівнем, фактажем, деталізацією і насиченістю серед інших матеріалів виділялася монографія історика з Єкатеринбурга Олега Нуждіна «Хроніка трагедій». Робота рясніє топографічними назвами: міста, села, річки й річечки, ліси, висоти… Він скрупульозно проаналізував об’єктивні та суб’єктивні причини того, що трапилося біля Торговиці, Нерубайки, Копенкуватого й Підвисокого, розглянув через призму реальності мемуарні й художні сторінки інших авторів.  

Події сімдесятирічної давності народили безліч легенд і переказів. Наприклад, про закопаний танк з армійськими реліквіями та великими скарбами з банків, вивезеними військовими при відступі із західних областей України. Або про Героя Радянського Союзу, який збив з рушниці літак. Але не німецький, а свій, на якому втікав хтось із генералітету, покинувши напризволяще своїх бійців. Глухі натяки твердять, що звідти ніби втікав також маршал Будьонний. А командуючий Південним фронтом генерал Тюленєв прикрив власну вину рангового командира тілами підлеглих генералів Музиченка, Понедєліна та інших. 

Зрозуміло, перевірити все не маємо змоги. Але вже можна відкривати туристичний маршрут екстремального змісту! Потрібно лише уточнити в архівах, чи дійсно у серпні 1948 року на Вінничину та Уманщину із відвідинами Зеленої Брами здійснила карколомний рейд спецгрупа СБ ОУН у пошуках тих скарбів, маючи зашифровану карту німецької таємної служби Аненербе?

Днями отримано «справжні» координати затонулого німецького танку. Наші інформатори стверджують, що у певному місці в березні 1944 року застряв і затонув «Тигр» знаменитої дивізії СС «Вікінг». Його швидко засмоктало у болото. Потім нижче і вище насипали дамби, зробили ставки. Річка практично висохла, танк можна «взяти» детектором. Є свідок і провідник. Є і де жити, і що випити-закусити. Пропозиція хоч куди. Мабуть, варто ризикнути – майже під рідною хатою…

Тими краями йшов німецький наступ і радянський відступ. Те ж саме - у зворотному напрямку. Все може бути… В українських музеях практично відсутня фашистська трофейна техніка – десь у 60-х роках хтось з апаратників наказав розрізати на брухт, аби не рекламувати нацизм.

А сьогодні німці платять скажені гроші за подібні раритети. Поряд на Черкащині знайдено залишки двох «Пантер». Нині вони ніби відновлюються на Харківському танковому заводі.

Продовжується ажіотаж довкола 4 тонн золота Держбанку УРСР, захованого на Київщині. Однак, то вже київська історія…

 

Микола ЛИСОГОР

Категорія: Мої статті | Додав: graf (12.08.2011)
Переглядів: 340 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz