Субота, 18.11.2017, 12:58
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Монастирище – український Стоунхендж

Це не Євпаторія і не Залізний Порт. Монастирище – це місце духового відпочинку, яке знаходиться в Устинівському районі Кіровоградської області, неподалік села Завтурове.  Мінімум людей і максимум природи. Рай для мисливців та любителів дикої природи.

Містичність Монастирища час від часу приваблює до себе групи туристів. Своїм виглядом він і справді у чомусь нагадує славнозвісний Стоунхендж, нічим не поступаючись всесвітньовідомому «родичу». Між старим і новим руслом річки Інгул знаходиться кам’яний острівок. Вважається, що тут знаходилася давня культова споруда про яку нам нагадують викладені півколом непідйомні кам'яні брили вище зросту людини, ритуальні написи на стінах та культовий камінь.

 Бувалі люди розповідають, що у повний місяць тут спостерігається пік енергетичної активності. Захопившись таємничістю Монастирища та ідеєю активного відпочинку, напередодні повного місяця, ми зібрали речі і відправилися у подорож. Як і тисячі років тому, ми вирішили здійснити таке собі піше паломництво дорогами Кіровоградщини до місця духовної сили.

 Коли Бобринець, Компаніївка і Богуславка були вже позаду, перед нами постали гірські кряжі, річка Інгул із своїми порогами і безкрайні поля кукурудзи та соняшників. Така природа сприяла тому, що ми, не зважаючи на сумки та втому, казилися всю дорогу і вивільняли законсервовану містом енергію радості та безтурботності.

Чим ближче до місця призначення, тим менш людні села зустрічалися на шляху. Асфальтовані дороги, якими рідко їздять машини, нежилі будинки та напівзруйновані ферми. Природа потроху замітала сліди від цивілізації. Зате тут ми зустріли представників дикої природи: зайців, великих ящірок, диких качок, куликів, лелек, сичів... Вони жили неподалік від нас і нагадували про своє існування шурхотом та тріском навколишніх насаджень, які теж привернули нашу увагу.

Такі насадження, а точніше, деякі види рослин занесені до Червоної Книги України, і на Кіровоградщині зустрічаються рідко. Через свою унікальність ця місцина отримала статус ландшафтного заповідника загальнодержавного значення, але, погодьтесь, що мало хто про нього знає.

По обидва боки від нас знаходилися села зі своєю сільською "екзотикою”: вівцями, коровами та гусима. Місцеві жителі виявилися дуже гостинними. Вони розповіли, що саме  називають Монатирищем, про місця, які варто було б відвідати та, в кінці мандрівки, допомогли нам дістатися додому, адже з автобусним сполученням там проблематично.

Декілька днів в єднанні з природою дали свої результати. Поспівавши пісень під гітару біля багаття, заваривши чаю із місцевих трав, зарядившись енегією гір, ми в бадьорому настрої відправилися додому — в цивілізацію, залишивши в пам'яті камінні глиби українського Стоунхенджу, місцеву флору та фауну.

Тетяна Левінська

Категорія: Мої статті | Додав: graf (23.08.2011)
Переглядів: 155 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz