Понеділок, 26.06.2017, 20:20
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Ностальгія монархістів за дворцом Миколи Палкіна

  Кіровоградська міська топонімічна комісія прагне перейменувати частину вулиці Леніна на «Дворцовую». Насправді ж ця назва має порівняно невеликий хронологічний відрізок, і колись поширювалася лише на меншу частину вулиці. Як пише міський голова О. Пашутін, ще наприкінці ХVІІІ століття існувала Піховська – Донська вулиця. Згодом вона стала Верхньою Донською. І тільки в середині ХІХ століття менша частина сучасної вулиці Леніна (від Ковалівського парку до теперішнього майдану Кірова) стала «Дворцовой» (тобто вже третя назва на сучасній вул. Леніна, більша ж її частина – від сучасної К. Маркса і до закінчення залишилася В. Донською.) Так було увічнено появу на її початку «дворца», закладеного царем аракчеєвсько-кріпацької Росії Миколою І (у народі – Микола «Палкін») для того, щоб зупинятися тут під час приїздів із свитою свого петербурзького «дворца». Крім вінценосного «дарителя» нашому місту статусу військово-казарменого поселення та герба з двоголовим орлом, обрисами імперської фортеці й вензелем імператриці Єлисавети чиє ім’я тоді носив наш град, у «дворці» котрий дав назву вулиці фактично з кількох кварталів, зупинялися і його наступники (інші поневолювачі України) – три Олександри та Микола Романови.

  Радянська влада замінила головний топонімічний царський символ міста на свій – вулиця Леніна, якому до наших днів безперервно проіснувати не вдалося. За білогвардійців і фашистів вона знову ставала Дворцовою (а Карла Маркса при останніх – Великою). Тож повертати сьогодні місту в центрі незалежної України «дворцовую» назву часів романівської імперії, денікінської і гітлерівської окупації є образливим для національної гідності, пам’яті Кирило-Мефодіївців, Т. Шевченка, П. Куліша, О. Пушкіна, декабристів, котрих переслідував режим Миколи І за його активної особистої участі. Микола «Палкін» потопив у крові національне повстання поляків, став одним з організаторів придушення Угорської революції 1848 – 1849 років, за нього скасували магдебурзьке право й Литовський статут, а в нашому краї ним було знищено козацьку назву Петриківка та інші автохтонні історичні топоніми. Пропоноване перейменування стало б ганьбою для міста, де з’явилися на світ В. Винниченко і театр корифеїв, яке дало путівку в життя Є. Маланюку, В. Шульгину, Ю. Яновському. До цього ж, «дворцовой» в українській мові немає, а отже, це означатиме порушення її законодавчо захищеного державного статусу. А «двірцева» походить від слова «двірець» – «залізничний вокзал».

  Навряд чи топонімічна комісія мала повноваження (навіть, рекомендаційні) розділити вулицю Леніна на дві, а її мешканців – на три категорії. Жителі будинків від її початку до майдану Кірова мусять, як і їхні предки за царів, денікінців, фашистів, стати мешканцями «Дворцовой»; від К. Маркса до М. Кропивницького – теж, хоча ця частина ніколи так не називалася, і «Дворцова» не є для неї історичною чи першою, а новою, бо була вона В. Донською на честь полку, який ліквідував Запорозьку Січ. І, зрештою, мешканці «непрезентабельних» одноповерхівок залишаться ленінцями, хоча все одно, прописку, адреси їм, як і «презентабельним» «дворцовикам» змінювати прийдеться, адже їх перший номер має бути… на розі Кропивницького.

І ще. Ніхто з депутатів міської ради, в т. ч. членів теперішньої топонімічної комісії, не обіцяв у пресі минулої осені так «ощасливити» мешканців і фірми цієї вулиці. Особливо у 20-річний ювілей незалежності України, незалежної від «дворцов», «Николая Первого», а з ними й Второго – Кровавого, «Александров І–ІІІ», «Елисавет» Романових.

Через півтора десятиліття після спорудження «дворца» поруч з’явилося приміщення театру, у якому 1882 року постане у якості професійного трупа Кропивницького, Тобілевичів, Заньковецької, явивши нації і світу український театр. За майже 130 років наступники корифеїв підтвердили свій високий статус. Звідтоді саме це культурне вогнище стало головним символом цієї вулиці, та й міста загалом. Тож, якщо міська влада вирішить, що час головного ідеологічного символу радянської влади і Комуністичної партії закінчився, логічним буде перейменувати вулицю на Театральну, яка не містить ідеологічного забарвлення, меншовартісних комплексів сучасних кіровоградських монархістів перед імперською минувшиною, чужими царями. У цьому символі буде повага до своєї національної історії, славних традицій рідного степового міста, глибокі культурні традиції якого не зламали ні царі, ні денікінці, ні рейхсфюрери.

 

Сергій ШЕВЧЕНКО, кандидат історичних наук.

Категорія: Мої статті | Додав: graf (23.08.2011)
Переглядів: 154 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz