Субота, 27.05.2017, 01:38
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Будівництво пірамід продовжується?
На одній з недавніх апаратних нарад в Кіровогадській ОДА, де звітувала начальник головного управління економіки облдержадміністрації Ніна Рахуба, повідомлено, що на ринку праці та з виплатою заборгованих зарплат в області, хоч вони й зросли, ще не все гаразд. Одночасно виявився такий факт: збільшилися депозити громадян у банківських установах – майже на 151 млн. грн. (6,7 відсотка) від початку року. Усього ж на таких рахунках, як уже встигли підсумувати всезнаючі журналісти, «залягли в окопах» 2,4 мільярда гривень – сума достойна, майже співрозмірна з обласним бюджетом, що вписується у 3 мільярди.

Цей факт зацікавив обласне керівництво тому, що українці загалом, а не тільки жителі області, тримають чималі кошти на депозитах, про це йшла мова і на останньому засіданні Кабінету Міністрів України. Ось тут і очі заблищали! Відтак, завданням влади є залучення цих коштів в економіку, при цьому організувавши свою роботу так, аби люди не боялися інвестувати власні кошти у розвиток як України в цілому, так і Кіровоградщини зокрема.

Дуже слушна думка. Якщо успішно працює благодійний фонд «Розвиток Кіровоградщини, то чому не використати ще й новацію?

  Однак повідомлення варто було б хоч трохи проаналізувати. Адже відомо, що збільшення середньої зарплати, яке спостерігається в області, відбувається за рахунок зростання виплат невеликій привілейованій частині суспільства і не торкається основної його маси. Отже, кошти на депозитах зросли саме завдяки вкладенням заможних людей. Якщо обласні кола мають намір залучити їх як інвестиції, то повинні б знати, що ті, хто оперує більшими сумами, уже вклали вільні гроші в різні проекти, вигідні їм. Мало того, сам депозит є інвестицією у банківську сферу. Слід думати, категорія досвідчених ділових партнерів не клюне на таку не зовсім реально окреслену приманку. 

  Звернення ж безпосередньо до клієнтури банків навряд чи можливе через гарантію збереження банківської таємниці. В усякому разі банки не повинні розкривати кому б то не було дані про своїх клієнтів. Та і який банк зацікавлений, щоб вкладник закривав свій депозит і направляв грошенята в інвестиційні проекти, запропоновані поза банківськими інтересами.

  Якщо так, то навіщо подібні пропозиції випускаються в широкі маси, яким доводиться  оперувати копійчаними сумами? Щоб залучити якісь нещасні півмільйона гривень? Але це сьгодні не гроші, бо, як свідчить практика побудови такого очікуваного дитячого майданчика в Ковалівському парку, їх не вистачає, щоб навіть засіяти травою або заасфальтувати його замість найдешевшої засипки відсівом. Ну, щоб, як кажуть, не було напівфабрикатів.

  Припустимо, що все-таки хтось ризикнув кровними, зацікавившись однією з дванадцяти обласних програм, що сьогодні на слуху. Скажімо, «Купуй кіровоградське». І вклав у неї кошти з надією отримати згодом дивіденди. Люди справді стали патріотами «на глибину власної кишені», як казав Євген Чикаленко, і почали купувати виключно достатньо дорогу кіровоградську продукцію. Грошові потоки зросли, місцеві виробники, переробники й торгова мережа вступили у смугу прогресу й успіху. З кого інвестор, за сумісництвом – маленький українець, повинен взяти свій відсоток? Механізму для подібних розрахунків ще не виникло. Найкращим варіантом був би, звичайно, якийсь конкретний, створений на місцевому конкретному стабільному капіталі банк. Такий собі «Приватбанк» або «ПУМБ» в мініатюрі. З десяток років тому, чи й більше, витала областю така ідея, але благополучно вмерла, так і не давши потомства – банк не народився.

  Натомість з’явилася ціла вервечка всіляких страхових компаній, трастів, кооперативів. Ну, та що там говорити, всенародного улюбленця Льоню Голубкова ще багато хто згадує незлим тихим словом.  Пишним цвітом розцвіла приватизація, яку аж через покоління громада вповні зрозуміла і називала «прихватизацією». Вони також дуже швидко зникли, прихопивши ненароком і внески довірливих кіровоградців.

  І ось аж тепер знову зазвучала стара, але ще пам’ятна мелодія. Ні-ні, ми не намагаємося кинути тінь на раціональну ідею чи на когось із достойників. Просто так вийшло, що запахло новою «прихватизацією» – продажем землі.

 

Савелій Шухер

Категорія: Мої статті | Додав: graf (16.09.2011)
Переглядів: 122 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz