Субота, 23.09.2017, 08:44
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Батьківщина поета Некрасова

Село Синьки розташоване із північного боку області – за 20 кілометрів від районного центру Ульяновки. Відстань між його околицями із півночі на південь сягає дванадцяти кілометрів, а зі сходу на захід – чотири. Як і сусідні села, Синьки потопають у зелені садів, а з тієї зелені садів пишно виглядають голубі хати, криті шифером.

Кажуть, що у давнину у цій місцевості було джерело, біля якого розташувався шинок. Хазяйнував там єврей Сєня, тож, збираючись у дорогу, чумаки казали: «Спинимось у Сєньки». Є ще одна версія походження назви села. Колись у цій місцевості був безкрайній степ. в якому водилися орли дрохви, дикі кози, свині та вовки. Забрів у дрімучий степ мисливець і йому сподобалась багата, ніким не заселена місцевість. Мисливець розповів про неї своїм товаришам, і згодом тут з’явились перші поселення, люди вели осіле життя, тож і прізвище мали Осадчий. Спочатку на нинішній території села було кілька хутірців, поблизу яких проходив чумацький шлях. Зупинилися чумаки, вдивилися у поселення, що здалеку бриніло синявою степових квітів, і сказали: «Хай будуть Сині!». Далі ці хутірці злилися в одне велике село Синьки. Про це говорить і архівний документ: «Синьки розташовані на межі з Уманським повітом Київської губернії при однойменній невеличкій річечці Синьки, яка впадає у поселення Великі Трояни».

Колись мешканці села жили у землянках, а потім почали будувати і дерев’яні хати. Ще й сьогодні тут можна побачити хатинки, яким понад 200 років, а поруч з ними – просторі, під твердою покрівлею та з великими вікнами і верандами будинки. Населення віддавна займалося у селі обробітком землі, та сохою її багато не обробиш. Тож, доводилося займатися іншими промислами: скотарством, рибальством, бортництвом та гончарством.

З часом польські пани зі своїм військом все більше і більше загарбували українські землі, тож територія Синьок розділили між собою Потоцькі, Яроцькі і Драгомановські. Про це говорить і архівний документ: «Маєток був власністю графів Потоцьких, останнім з яких був Михайло Потоцький». Після революції панський будинок був перетворений на колгоспну садибу, а зараз і того не залишилося.

Під час будівництва славного парку «Софїївка», що знаходиться неподалік, в Умані, пролилися ріки поту, сліз і крові знедолених кріпаків, її безвісних творців. Марно було б шукати в архівах імена бодай не багатьох із них, адже кріпаків зганяли сюди з усіх величезних графських володінь. Та все ж через усні перекази старожилів до нас дійшло, що кілька людей із незліченної кріпацької армії були саме із Синьок, і загинули під завалами каміння під час будівництва. Щодня на тому будівництві працювало близько 800 чоловік, тому у досить стислий термін був створений шедевр, який протягом століть вражає своєю красою.

А ми повертаємось у село Синьки, де є багато цікавих історій, легенд. Є документи, які свідчать про те, що саме тут народився і провів перші роки свого життя поет Микола Олексійович Некрасов. Його мати, Олена Андріївна Закревська, була дочкою поміщика, а батько – Олексій Сергійович Некрасов, – штабс-капітаном єгерського полку. Олена Андріївна мала добру освіту, освоїла кілька мов, вивчила музику і захоплювалась класиками світової літератури. Батько кажуть був жорстоким і грубим солдафоном, зіпсованим службою, і весь вільний час віддавав грі у карти та пияцтву. Тож, увесь час родина Закревських шукала спосіб полегшити долю своєї дочки, і якраз у той час дід поета, Андрій Закревський, додав до своїх обширних володінь невелике село Синьки, яке колись було власністю магнатів Потоцьких. Невелике, тихе, розташоване в оточенні мальовничих дібров і ставків, село стало місцем відпочинку для сім’ї Закревських. Його дуже любила бабуся Миколи Некрасова, тож саме сюди сім’я вирішила відправити Олену, яка готувалася стати матір’ю. Зять не заперечував – сімейні турботи були не для нього, але у січні 1823 року Олексій Некрасов вийшов у відставку і на деякий час поселився біля сім’ї у Синьках. Саме у цьому селі 7 жовтня 1824 року малого Миколу христили у місцевій церкві. Невдовзі після того Некрасови переїхали.

Є у Синьках різні цікаві пам’ятки. Так, на території сучасної школи росте величезний дуб, який за підрахунками налічує 107 років, а в обхваті сягає близько трьох метрів. Раніше на цьому місці була церква, а біля неї попівський двір, попереду якого квітнув фруктовий сад. Скраю біля алейки непомітно ріс молодий дубок, якого згодом не стали зрубувати, адже дуб вважається символом могутності, величі і краси. Це справжній заповітний куточок Синьок. Так само не можу не згадати про Кнюхову криницю, або як ще її називають «Вікторову криницю». Це живильне джерело знаходиться у полях, і має цілющу воду. Детальніше про нього читайте в окремому матеріалі у цьому номері журналу «Кіровоградський форум» у рубриці «Жива вода».

Що стосується географічного розташування села, то воно розтягнуте вздовж річки, і від нього до Кіровограда їхати трохи більше 200 кілометрів, так само як до Одеси, Києва, Вінниці чи Черкас. Це майже центр України. Раніше на території села було шість колгоспів, потім їх об’єднали в один. З розпадом базового господарства люди залишись без роботи і почали виїжджати із села. Ще 10 років тому в селі проживало більше 1,5 тисячі населення – тепер залишилося десь біля тисячі.

Синьки було саме старе за середнім віком населення село у районі – тут мешкало біля 650 пенсіонерів, тож не дивно і дуже сумно, що кожного року у селі помирає 25-27 чоловік, а народжується лише 3-7. Втім, нині молодь не так прагне покидати село – якщо раніше багато юнаків та дівчат виїжджало на заробітки в Київ, Одесу чи за кордон, то через економічну кризу цей потік зменшився. Житло у селі не дороге, є земля, яку можна утримувати. Зважаючи на це сім’ї залишаються у селі, будують життя на рідній землі, тримають підсобне господарство.

У Синьках гарний дитячий садок, розрахований на сотню малят, хоча зараз через брак коштів тут лише 30 діточок. Непоганий тут і будинок культури, а у Синьківській школі навчається трохи більше сотні учнів, для яких учительський колектив створив більш ніж сприятливі умови для навчання шкільних предметів та життя. Одні тільки намальовані «класики» на підлозі у коридорі чого варті! Рушниками на стінах та квітами у коридорах нікого не здивуєш, але є тут дійсно дивовижні речі. Наприклад, малюки у кожному класі вітаються з тими, хто увійшов під час уроку, по-своєму. Одні кажуть: «Добрий день нам! Добрий день вам! Добрий день всім»! А в іншому класі зустрічають так: «Доброго ранку, доброго дня! Бажаємо сьогодні здоров'я й щодня»! І прощаються тут оригінально: «Ідіть здорові»! На кожній парті лежить своєрідний набір для здоров'я. Під час фізкультхвилинок (це обов'язково у всіх класах) учні масажують собі спинки нанизаними на мотузочку каштанами. Сидять вони на спеціально пошитих мішечках, теж із каштанами. А на голову кладуть мішечки з сіллю – для правильної постави. Найголовніше тут – правильний емоційний настрій всього колективу, який створює директор Альбіна Семенченко.

Головна проблема у селі – зайнятість населення. Зрозуміло, що коли є свій будинок і біля нього присадибна ділянка – вижити можна, але потрібно десь і заробітну плату отримувати. Зате із житлом у селі проблем немає – за нормальні кошти можна придбати будинок із городом площею 50-60 соток землі.

Друга проблема – брак коштів на ремонт доріг та утримання інфраструктури. Дитячий садок потребує капітального ремонту, так само як і водогін. Добре, що місцеве підприємство взяло на себе відповідальність за утримання водогону, а у іншому випадку сільському бюджетові довелося б скрутно. Гостра проблема із вивозом сміття. Чого гріха таїти, були люди, що викидали побутове сміття де заманеться. Тепер знайшли місце на території сільради, куди у майбутньому планується вивозити сміття. Звісно, на спеціалізований автомобіль тут не розраховують, але матимуть заохочення люди, що керують гужовим транспортом, тож проблему із несанкціонованими сміттєзвалищами буде знято.

Як і в більшості українських сіл, в Синьках відзначають усі державні свята, проводяться концерти, іноді запрошуються артисти із районного Будинку культури, а частіше обходяться власними силами. Багато у чому у підготовці та проведенні свят допомагає школа. Дякуючи директору, там працюють два гуртки – танцювальний і художньої самодіяльності, є прекрасний тренажерний зал, якому може позаздрити навіть районна спортивна школа! Викладач фізкультури наполіг на створенні такого атлетичного класу, а дирекція школи пішла йому назустріч. Та й мешканці села ходять до залу, адже самі допомагали встановлювати тренажери. Ветерани тут грають у настільний теніс, та так добре, що навіть беруть участь у районних змаганнях і іноді їздять на турніри у сусідні області. Молодь крім тяжкої атлетики займається волейболом – місцева команда неодноразово нагороджувалась на районному рівні, тож зараз є намір відродити і футбольну команду.

Нещодавно у Синьках створили громадську організацію рибалок, до якої входить близько 60 місцевих жителів. Люди взяли собі в оренду ставок, розчистили його і запустили малька. Тепер тут немає проблем із рибою. Що стосується культурного дозвілля, то Будинок культури у селі доволі великий, і на його ремонт у цьому році сільська рада виділила 80 тисяч гривень, щоб встановити у будівлі метало-пластикові вікна. Що стосується вуличного освітлення, то на його реконструкцію сільська рада вже виділила 30 тисяч гривень.


Роман Борисенко – для журналу «Форум»

http://www.kirovograd.net/sport_ease/2011/10/19/batkivshina_poeta_nekrasova.htm
Категорія: Мої статті | Додав: graf (20.10.2011)
Переглядів: 171 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz