Вівторок, 30.05.2017, 01:43
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Бастилія – Бородіно – Ми

14 липня 1789 року взяттям Бастилії – символом абсолютизму Франції, розпочалася буржуазно-демократична революція. Діяльність Установчих зборів, створення Національної гвардії, Закон про виборчу систему, вимушена відмова короля від влади, інші дії в Парижі неабияк насторожили монархічну Європу, спонукавши її до об’єднаних дій проти поширення революції континентом. 27 серпня 1791 року Австрія і Пруссія укладають декларацію про боротьбу проти Франції, після чого феодальна Європа розпочала відкриту підготовку до інтервенції в цю державу. Це привело до серії революційних воєн, які Париж мусив вести на своїй землі проти інтервентів або (попереджувально) на суміжних територіях ворога. Незважаючи на значні політичні й соціально-економічні внутрішні проблеми, загрози реставрації монархії та громадянської війни професійна армія Франції переможно діє проти об’єднаного військово-політичного фронту Пруссії, Австрії, Бельгії, Голландії, Англії. З часом, із висуненням на перші ролі й з узурпацією влади Наполеоном Париж перейшов від справедливих революційних до загарбницьких воєн.

На іншому боці Європи на рубежі століть активну експансіоністську політику вели Романови, приєднавши між французькою революцією до Бородіно до своїх володінь дві частини Речі Посполитої, Грузію, Фінляндію, частину Азербайджану, Бессарабію. «Жандарм Європи»  Росія була занепокоєна революцією у Франції і появою молодого сильного військового гравця, який виступав за переділ сфер впливу на континенті. Тому Петербург далеко за свої кордони посилав Суворова «через Альпи» (1799 рік), Ушакова в Середземне море до берегів Франції та Італії, брав участь в антинаполеонівських коаліціях (з 1798 року), зазнавши ряд поразок. Зрештою, після перемоги французів над російсько-прусськими військами при Фрідланді 1807 року. Наполеон і Олександр І  уклали договір про мир та союз, за яким Росія визнавала завоювання Франції у Європі, зобов’язувалася приєднатися до блокади Англії та вивести свої війська з Волощини і Молдови. Після цього два диктатори продовжили ділити Європу. Париж направив війська на Іспанію й Португалію, а Петербург посилив участь у війнах зі Швецією, Іраном і Туреччиною.

Зрештою «умиротворення» Бонапарта не унеможливило війну двох імперій, які зійшлися в червні через п’ять років. У складі півмільйонної армії Франції були як поневолені нею німці, італійці, іспанці, так і (25 %) поляки, литовці та білоруси, котрих Наполеон стимулював створенням Варшавського герцогства, проголошенням Великого князівства Литовського, намірами відродження Жмудського князівства.

Частина української еліти теж сподівалася, що в разі перемоги Бонапарт виконає обіцянку сприяти відродженню української республіки. Інші українці мусили воювати на боці Олександра І, сподіваючись на повернення козацької автономії, колишніх вольностей. Та, як пишуть автори навчального посібника «Історія України» (2010 р.) Ю. Мицик, О. Бажан та В. Власов, перемога Росії у війні 1812 року Україні «не принесла нічого, крім розорень, які особливо тяжко вдарили по козаках Лівобережної України. Царський уряд не повернув навіть боргів українському дворянству… які воно витратило на спорядження козацького ополчення… Кріпацтво, всупереч сподіванням широких народних мас, не було ліквідоване. Сформовані 1812 р. українські козацькі полки були реорганізовані у звичайні військові частини російської армії. Це викликало заворушення серед козаків… Повстання бузьких козаків (в нашому краї. – С.Ш.) влітку 1817 р. було придушене силою. Так само було придушене повстання слобідських полків, яке вибухнуло 1819 р., на знак протесту проти перетворення вільних козаків на військових поселенців, тобто майже кріпаків».

… Хтось із українців може випити шампанського або коньяку за взяття Бастилії, хтось – горілки за Бородіно. Але з погляду української національної історії, то – не наші революція та війна. І тому, напевне, нинішній прагматичній владі не обов’язково виконувати рішення попередників (де домінували депутати, які історію вивчали в радянські часи) щодо увічнення пам’яті відомого учасника війни 1812 року генерала М. Раєвського у вигляді цілого заповідника. Адже спорудження готелів, кав’ярень, нових пам’ятників в околицях його сімейного цвинтаря на Олексадрівщині має забрати багато мільйонів, не зайвих для збереження малокомплектних шкіл, ремонту обласного театру, відкриття експозиції обласного краєзнавчого музею, захисту фондів художнього музею від грибка. Пам’ять же героя Російської імперії, а в нашому краї – кріпосника, може бути увічнена реставрацією Розумівської церкви з використанням коштів дружньої східної держави.

 

Сергій ШЕВЧЕНКО.

Категорія: Мої статті | Додав: graf (23.10.2011)
Переглядів: 116 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz