Вівторок, 30.05.2017, 01:39
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

ІНФОРМАЦІЙНА ЗАЧИСТКА




Перемога регіоналів на місцевих виборах, звісно, дала їм можливість поставити своїх людей на чолі переважної більшості рад. Це логічно і не викликало заперечень. У деяких райрадах, правда, з’явилися й свої «тушки» -- депутати, обрані від опозиційних політичних сил, але які голосують за кадрові призначення, запропоновані регіоналами.

Анекдот – глас народу?
Головою обласної ради обрано авторитетного й досвідченого Миколу Ковальчука, який досі не один рік очолював бюджетну комісію і добре знає тонкощі роботи органів місцевого самоврядування. Днями він став членом Ради регіонів – дорадчого органу при Президентові України. Запитання хіба що викликало введення нової посади – першого заступника голови обласної ради та призначення на неї привезеного головою ОДА Сергієм Ларіним свого земляка і помічника молоденького Олександра Шаталова. Становище помічника керівника для цього юнака було природним, але першого заступника голови облради?..
Представники опозиції взагалі ставили питання про доцільність введення нової посади, якої досі не було і без якої цілком обходились. Депутат Ігор Добрянський навіть прорахував, що новоспечений керівник коштуватиме обласному бюджету майже мільйон гривень (зарплата з нарахуваннями за п’ять років плюс представницькі витрати). Чи так необхідно це для дотаційної області? Але більшість проголосувала «за», молоде обдарування займатиметься, мовляв, інвестиціями. Правда в голови ОДА уже є спеціальний заступник, який займається інвестиціями, і якого свого часу теж представляли, як дуже грамотного спеціаліста у цій сфері. Кіровоградщина ж як пасла задніх за обсягами інвестицій, так і пасе.
Не зовсім вмотивованим видається і призначення начальником управління внутрішньої політики так само новоприбулої в область Валентини Вишневської. Некомпетентність, яку часто небезпідставно закидали її попереднику Сергію Каракуліну, може перейти у спадок і новій керівниці. І справа не в її ділових якостях, бо ж найважливіше тут – бути добре обізнаним із громадським життям області, існуючими громадськими організаціями, їхніми лідерами, специфікою їхньої діяльності. Людині з боку, яка не варилася у цьому котлі, тим більше не місцевій, важко відразу окунутися в цей процес.
Бюджетну комісію Кіровоградської облради (звільнена посада) очолила Вікторія Крамарова, теж землячка голови облдержадміністрації – родом з міста Харцизьк Донецької області. Звісно, це не значить, що ці люди будуть погано працювати. Очевидно, вони фахівці своєї справи, але в місті стає популярним анекдот, який опублікувала одна з місцевих газет: у Донецьку люди бояться виходити з дому, бо їх ловлять і відправляють на керівні посади у інші регіони України.
Або – добре. Або -- нічого?..
Та все це справді має вигляд невинного жарту порівняно з тією зачисткою інформпростору, яка відбулася в Кіровограді. Відразу по приїзду в область Сергій Ларін продемонстрував свою небайдужість до ЗМІ, заявивши в одному з інтерв’ю, що був свого часу робкором. Більше того, він привіз з собою своєрідну медіа-групу, до якої входили колишні кіровоградці, відомі як члени команди КВН початку 90-их, які потім знайшли себе, працюючи у сфері ТБ. Ця група, за словами Ларіна, мала допомогти ОДТРК готувати цікавіші, популярніші передачі. І справді, у програмі обласного телебачення з’явилась тижнева підсумкова аналітична програма «Погляд», пожвавішали новини, добре зарекомендувала себе розважальна «Ранкова кава».
Але в той час, коли Олександрійська територіальна виборча комісія після рішень десятків судів тупо не реєструвала кандидатів у депутати місцевих рад від «Батьківщини», «Погляд» і словом не обмовившись про це беззаконня, мило розпитував у регіонала, тоді кандидата на посаду міського голови Олександрії Степана Цап’юка, як він працюватиме на благо народу. Аналізуючи виборчі рекламні кампанії різних політичних сил, «Погляд», звісно, критикував їх усіх, крім ПР. Угадайте з трьох раз, хто тепер генеральний директор ОДТРК? Правильно, Вадим Мурований, керівник згаданої медіа-групи. Правда, не журналіст, а сценарист і телепродюсер.
Редактор обласної газети «Народне слово» Валерій М’ятович пропрацював на цій посаді майже двадцять років. Не один раз був на грані звільнення, але втримувався за рахунок того, що свого часу, очевидно користуючись своєю юридичною освітою, обачно не підписав контракт про власне призначення. А раз нема контракту, що ж розривати? Попередні керівники профільного управління, опинившись перед цією дилемою, відступали.
Але не Євгенія Шустер. Добре знаючи редакційну кухню, вона таки добилася звільнення М’ятовича (обоє керівники – і ОДТРК, і газети самі написали відповідні заяви). Валерій Павлович у минулому скликанні облради був депутатом від «Батьківщини», тож хтось може вважати відсторонення від редакторства за політичне переслідування. Але це не так. Амбітний керівник, він волів бачити поруч з собою не повноцінних партнерів, а слухняних виконавців, що вкупі з багатьма іншими причинами призвело до зниження тиражу і авторитету видання. Прямо навпроти редакції обласної газети з’явилась ще одна редакція – розважального видання «Нова газета», редактором якої офіційно став шофер Валерія Павловича, а неофіційно його зять. Колишньому редакторові треба дякувати Богові (чи власній завбачливості?), що КРУ не знайшло порушень.
Звісно, щоб сьогодні підняти «Народне слово», серйозно збільшити тираж і повернути хоча б частину колишнього авторитету, треба докласти колосальних зусиль. А видання ж було свого часу флагманом і свободи слова, і процесів національного відродження у краї. Тож представники журналістської громадськості зверталися і до голови ОДА, і до новообраного голови обласної ради з проханням провести повноцінний конкурс на заміщення посади редактора, аби відбувся справді чесний відбір серед тих, хто має достатню професійну підготовку, щоб справитися із цим завданням. Слід зазначити, що таких людей в області небагато – більше двадцяти років на Кіровоградщину не приїздили випускники факультетів журналістики, а місцеві навчальні заклади, знову ж, очевидно через брак кадрів, досі не отримали акредитації спеціальності «Журналістика».
Але як зазначив на своїй першій після обрання прес-конференції Микола Ковальчук, проведення конкурсу не передбачено статутом редакції, тож засновники (ОДА і облрада) створили робочу групу, яка провела відбір претендентів. Цей процес важко назвати публічним. Менш як за два дні до завершення прийому документів на сайті ОДА з’явилось повідомлення про цей відбір. Той, хто прочитав той текст, вже здивувався рівню вимог до претендентів. «Повна вища освіта (чому не спеціальна?), досконале володіння комп’ютерною технікою (?), спеціальні знання з планування і верстки газети, володіння спеціальними науковими знаннями щодо сучасних підходів до видавництва друкованих газет». Кожен журналіст знає як планувати роботу редакції, що таке макет і т. п. Останній же пасаж щодо «видавництва друкованих газет» свідчить хіба про те, що текст готувала людина, яка має дуже віддалене поняття про журналістику. То хто і кого таким чином мав намір відбирати?
Вже до того, як це квазі-повідомлення з’явилося на сайті, в управлінні преси і інформації лежали документи кількох претендентів, найкращим з яких визнано Валентину Бажан. Для журналістської громади області такий вибір став шоком. Пенсіонерка, викладач Кіровоградської філії відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», колишня випускниця російського філфаку місцевого педінституту, вона, очевидно, колись мала наукові амбіції. Чомусь не склалось. Довелося працювати літредактором в тижневику «Україна-Центр». Пізніше стала редактором приватної маргінальної газетки «Елісаветградскіе вєдомості», яка досить швидко віддала Богові душу. Так само, як і газета «Молодіжне перехрестя», яку певний час редагувала Валентина Василівна. Ці видання запам’ятались читачеві хіба що систематичними антиукраїнськими випадами (Бажан очолює в області «Русское движение»), які тепер перекочують і на сторінки «Народного слова»?
Чому ж зроблено такий вибір, адже навіть серед кандидатур, які розглянула комісія (а начальник управління Євгенія Шустер, знаючи журналістський загал області, безперечно могла б запропонувати набагато креативніший і професійніший контингент) були люди досвідченіші, з певними творчими здобутками. Можливо, причина у тому, що Валентина Бажан під час минулої виборчої кампанії працювала у штабі регіоналів і, очевидно, добре (як своя людина?) зарекомендувала себе. Але чи ці якості найпотрібніші, аби поставити на ноги колись авторитетну обласну газету?
Навіть за умови, що видання очолила своя людина, на сесії обласної ради було однозначно сказано: «Народне слово» не матиме окремого рядка в обласному бюджеті, як це було раніше. За словами Сергія Ларіна, влада оплачуватиме якісну інформацію про її діяльність. Тобто газета управлятиметься абсолютно в ручному режимі. Про яку ж об’єктивність, служіння інтересам читача й суспільства може йти мова?
Найавторитетніша в області «Україна-Центр» ще задовго до виборів потрапила під контроль впливового підприємця Павла Штутмана, нині депутата обласної ради від Партії регіонів. Звісно, редактор і журналісти, розуміючи ситуацію, старались як могли, але минула виборча кампанія показала: того різноманіття думок і суджень, яким раніше славилася газета, немає. Під контроль Штутмана перейшов і місцевий телеканал ТТV, який належав колишньому судді Володимиру Ярошенку. Володимир Іванович чомусь був вирішив, що кращого міського голови для Кіровограда, ніж він, не знайти, тож і критикував, готуючись до виборів, тодішню міську владу вздовж і впоперек. Про якийсь серйозний професійний журналістський рівень передач каналу, звісно, не йшлося. Але – хоч якась альтернативна думка. Тепер не буде й цього.
Є ще у Кіровограді видання, які й тиражі мають ніби непогані, але швидше належать до інформаційно-розважально-рекламних. Їх купують, щоб мати програму телебачення та черговий рецепт, як квасити капусту. Що на них зважати?
Таке враження, що влада хоче, аби про неї або – добре, або – нічого. Але ж так – тільки про покійників…

Світлана Орел

http://svetlana-svetka.blogspot.com/
Категорія: Мої статті | Додав: graf (27.10.2011)
Переглядів: 171 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz