|
27 жовтня Кіровоградська міська рада вирішила перейменувати чотири вулиці обласного центру. Згідно з прийнятим рішенням, вулиця Друга
Поперечна носитиме ім’я Героя Радянського Союзу Литвинова, вулиця Володарського
– поета Арсенія Тарковського, вулиця Карла Маркса називатиметься Великою
Перспективною, а Леніна – Дворцовой. Щодо останньої, то як уже повідомлялося,
думки громадськості розділилися. Топонімічна комісія на чолі з секретарем
міської ради Ігорем Волковим агітувала за повернення їй буцімто історичної
назви. Але, мабуть, через надмірну грамотність, не за «Дворцовая», як
називалася вулиця за часів Російської імперії, а за суржикову «Дворцова». Таку
ініціативу підтримали деякі архітектори та культурні діячі. Як з’ясувалося, не
без допомоги міської ради, бо саме звідти, як в старі добрі компартійні часи,
централізовано надходили настійні і не дуже «прохання» підписатися під так
званим зверненням до голови обласної державної адміністрації Сергія Ларіна та керманичів тієї ж міськради –
міського голови Олександра Саінсуса та
вже згадуваного Ігоря Волкова. Дехто з підписантів зізнається, що не знав про
ініціативу науковців та інших представників громадськості – назвати вулицю
Леніна на честь корифеїв першого українського професійного театру, що
знаходиться на ній, «Театральною». Тож і підпис ставили не стільки за
«Дворцову», скільки проти радянських назв. Під час сесії, про альтернативу
«Дворцовій» ніхто не обмовився й словом. Напевно, прихильникам суржика прізвища
докторів філологічних наук, професорів Г. Клочека й С. Ковтюх, які підписалися під зверненням до
топонімічної комісії на користь «Театральної», нічого не кажуть, що вже
говорити про решту підписантів. Донести альтернативну думку до депутатів одному
з ініціаторів переіменування вулиці Леніна на Театральну, голові Обласної
організації Української Народної Партії та обласного осередку Всеукраїнського
товариства ім. І. Огієнка, кандидата педагогічних наук Олександру
Ратушняку не знайшли можливим. Ми запропонували Олександру сказати те, що не
вдалося висловити з трибуни міської ради.
- Загалом, перейменування вулиць – прекрасна ініціатива. В нашому місті
давно назріла потреба вирішити топонімічні питання, без цього воно не матиме
свого обличчя. Адже уніфіковані, стандартні для усіх міст, містечок та сіл
колишнього Радянського Союзу, назви вулиць на честь Леніна, Маркса,
Дзержинського та інших радянських діячів, гостям і мешканцям Кіровограда нічого
не кажуть про його багату культурно-історичну спадщину. Багато міст України,
Росії, вже не кажучи про Прибалтику та інші колишні республіки, давно
звільнилися від цього радянського баласту. Розглянувши пропозиції топонімічної
комісії та вивчивши думки громадськості міста, я хотів запропонувати
компромісний варіант: 1. Вулиці Карла Маркса повернути її першу назву –
Велика Перспективна, віддавши таким чином належне первинному обличчю міста,
його історичній пам'яті. 2. Присвоїти вулиці Другій Поперечній ім'я Героя Радянського
Союзу М.Литвинова, врахувавши радянську сторінку історії Кіровограда. 3.
Вшанувати в назві вулиці Володарського нашого земляка поета Арсенія
Тарковського, віддавши належне російськомовній культурі міста. 4. Врахувати
запити представників українського культурного середовища і назвати вулицю, на
якій було засновано перший український професійний театр на честь цієї події,
що майже збігається зі 130-річчям від його народження – Театральною.
Не можу не звернути увагу на філологічний аспект цього питання. Особисто
мені, як українцю, назва «Дворцова» ріже вухо, адже такого слова немає в
українській мові. Але тепер, завдяки депутатам Кіровоградської міської ради
буде. Виходить, що учні у своїх творах тепер можуть писати не палац, а «дворец»
Снігової королеви. Для українців «Дворцова» є суржиком, вкрапленням чужомовної
культури, яка тепер над нами тяжітиме. Взагалі питання правопису власних назв
досить складне. Власні назви приміром російського походження з одного боку
повинні зберігати свою фонетику, тобто «Дворцовая», а з іншого боку, це ноу-хау
трансформації власних назв дійшло до нас ще з радянських часів, коли все
орієнтувалося на російську мову. У Росії таких викрутасів з власними назвами
немає. Там ви не почуєте, щоб, скажімо, нашого спікера називали Володимиром,
згідно української вимови, а не Владіміром, або хтось піднімав ініціативу щодо
повернення першої назви місту Калінінграду — Кенігсберг?! Такі ініціативи там
просто неприпустимі, бо вони чужомовні! У них єдиним критерієм історичної
справедливості є російськість!
Багато хто з симпатиків назви «Дворцова» вважає, що ми з назвами повертаємо
історичну справедливість. Разом з тим, це відкидає сучасне українське місто на
півтора століття назад, в імперські часи, коли українців не вважали за націю,
коли й мови не могло бути про те, щоб українці дали свою назву вулиці. Це все
одно що, образно кажучи, жінка називає свою дитину на честь ґвалтівника. Адже
Російська імперія принижувала й ґвалтувала Україну, нехтувала українськими
культурою і традиціями. Коли ми вже почнемо себе шанувати?!
Сьогодні по суті йде інформаційна війна. Зараз не потрібно брати до рук
зброю, достатньо переконати українців, що вони живуть, скажімо, в Пєрмской
волості. Прийде до влади Партія Путіна (в Україні є і така, навіть брала участь
у минулих парламентських виборах) і скаже, що ми область Росії, й Україну буде
переможено без єдиного пострілу. Ми, на жаль, потерпаємо поразки в цій
інформаційній війні. Це перейменування – також чергова поразка, об українців
укотре витерли ноги.
Н.
Кравченко „Нова газета”
|
