Четвер, 27.07.2017, 05:35
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Не зупинили вік, кордон та заборони

Про якісь високі культурні традиції Єлисаветграда серед багатьох інших провінційних закапелків півдня України говорити не доводиться. Ну, певно, Одеса дещо виділялася на такому не надто показному тлі. Генерал-лейтенант Порфирій Глібов називав Єлисаветград затишним містечком Новоросійського військового поселення, де багато люду, що має гроші, але й кілька штабів з великою кількістю голодних шлунків.

Один із таких не завжди ситих, Афанасій Фет, описуючи у спогадах період своєї військової служби в цій глушині, пишався, що натренувався від нудьги за один сеанс «перекидати за комір» десятків зо два чарок оковитої і їхати додому, як кажуть, «ни в одном глазу». А трапилася та провінційна служба наприкінці сорокових років ХІХ століття. Тоді ж Єлисаветград шаленів від концертів Ференца Ліста, що відбулися між 13 і 20 вересня 1847 року. Але мета його приїзду була далеко не гастрольна…

Музикант слідував по п’ятах за імператором Миколою І, надумавши виклопотати дозвіл на розірвання шлюбу своєї нової пасії Кароліни з її престарілим і гультіпашним чоловіком князем Миколою Вітгенштейном. Княгиня Сайн-Вітгенштейн завдяки батькам отримала непогане виховання. Мати любила світські розваги, знайомства із знаменитостями, подорожі. Батько ж умів рахувати гроші.  Саме за його порадою Кароліна в 17 років виходить заміж за князя Миколу, сина російського фельдмаршала, людину далеко не ідеальну. Так у характері молодої жінки формуються й уживаються романтизм із суворим реалізмом.

Квитки на концерти якраз і розповсюджував відомий поет Афанасій Фет, який у той час проходив службу в якості ад’ютанта кірасирського полку. Вони розійшлися по рублю. На той час це були шалені гроші. М’ясо, наприклад, йшло по 4 копійки за кілограм, пшениця – 1,5 копійки, молодий кріпак – близько 150 рублів.

На єлисаветградських концертах Ференц Ліст вперше виконав обробку українських пісень  «Ой, не ходи Грицю…» і «Віють вітри, віють буйні», що мали шалений успіх. А починалося все - і кохання, і гастролі, і новий виток життя так.

Три роялі - вщент

… У середині січня 1847-го Ліст приїхав на гастролі до Києва. Там на Водохресний ярмарок з’їхалося багато поміщиків й купців. Перед концертом 23 січня композитор прогулювався ярмарковою площею. Раптом його увагу привернула пісня, яку співала сліпа дівчина під акомпанемент старого бандуриста. Це була «Віють вітри, віють буйні». Піаніст був так вражений її співом, що в той же день імпровізував на цю тему. Пророча пісня. Бо й справді, «хто в любові не знається, той горя не знає».

Про виступи Ліста Афанасій Фет згадував: «Важко описати ентузіазм, що справив піаніст своєю грою. Й так само запам’яталася всім його артистична голова з білявим, зачесаним назад, волоссям. Водночас і збудований нашвидкуруч дощаний театр виявився не тільки вельми красивим, але й затишним». Ті концерти вигідно відрізнялися від тих, що давалися інколи в Єлисаветграді заїжджими гастролерами-балаганниками, котрі навідувалися в край з періодичністю десь раз у три-чотири роки – якраз із такою частотою проводилися огляди військових контингентів, зосереджених тут. Особливо шанувалися варшавські арфістки, які, втім, найбільше славилися не музичною майстерністю, а своєю богемністю та амурними скандалами, про які місцеві пам’ятали чи не десятиліттями.

На час вояжу по Україні Ференц Ліст був у зеніті своєї виконавської майстерності. Коли піаніст-віртуоз наказав виставити на сцені спорудженого балагану три роялі, місцеві антрепренери аж роти пороззявляли. Такого в їхньому житті ще не траплялося.

Маестро грав на всіх по черзі, показуючи можливості кожного. Знавці музики мудро-ствердно кивали головами, а не знавці висловлювали неймовірний захват експресивним виконанням. Дійство справді було варте витрачених грошей. Піаніст сідав так, щоб найефектніше підсвічувався його виразний профіль, а звук хвилями падав на публіку. І музикант, і звук, були в невпинному рухливому екстазі, видаючи із глибин інструментів неймовірної краси акорди. Під завісу всі три роялі ставали непридатними для подальшого використання – струни порвані, молоточки розбиті, кришка відірвана. Це був апофеоз великого майстра.

Місцеві красуні в легендах
Ліст закрутився в богемно-світському середовищі, що навіть дещо призабув про мету свого прибуття до військово-поселенського центру. Щовечора – виступи, а потім цілодобові пиятики з випадковими людьми. Набралося коло шанувальників, як таланту, так і широкої душі, котра розкидалася грошима наліво й направо.  

А місто повнилося молодими красунями. Тоді Ліст захопився такою собі Марією Лазич, з якою серйозно фліртував також і Фет. Композитор високо оцінив здібності світської левиці як піаністки, так і всі інші. За словами Фета, помістив навіть в її альбомі  «прощальну музичну фразу надзвичайної душевної краси», і потім Марія не раз повторювала цю фразу на роялі. «Під впливом останньої я написав вірша: Какие-то носятся звуки И льнут к моему изголовью…» – натхнення Ліста відгукнулось в душі Фета римованими рядками. Молодша донька відставного військовика Кузьми Лазича чудово зналася на літературі. Може тому й звернула увагу на автора багатьох популярних романсів. Але… «Я не вінчаюся з Лазич, – писав Фет приятелю, – і вона це знає, а між тим умовляє не рвати наших стосунків, вона переді мною чистіша снігу – перервати неделікатно й залишити, як є, неделікатно. Вона – дівчина, а потрібен Соломон». І так трапилося, що романтична донька бідного відставника загинула. Вона з цигаркою в ліжку читала книжку і незчулася, як невелика іскорка запалила легку вдяганку. Марія встигла лише гукнути, аби порятували Фетові листи… Злі язики пліткували, що якби вона була з багатших, то сумна доля обминула б її.

У тодішньому і пізнішому Єлисаветграді - Кіровограді ходила ще й така вперта легенда, що торкалася угорського чародія. Серед шанувальниць його таланту опинилася 16-річна донька місцевого промисловця (прізвище, як завжди у таких випадках, не запам’яталося) Еліна – дівча неземної краси. У неї й закохався старший на 20 років композитор. Відразу ж зробив пропозицію, сказавши, що прийнявши її, нехай прийде на останній концерт з червоною трояндою, а коли – ні, то з білою. І хоч Еліна теж полюбила композитора, на той концерт вона прийшла з білою квіткою, бо вже була заручена з іншим місцевим  багатієм. Для неї той Крез заклав найкрасивіший будинок в місті – нинішнє приміщення СБУ. Всередині воно викладено мармуром, виті ажурні сходи, вітражі, мозаїка. Однак, не було щастя бідній Еліні в тому домі. Через пару літ містом прокотилася епідемія чуми, від якої вона померла зовсім юною. Але до цих пір живе сентиментальна казка про дівочу красу і любов.

Фатальні чоловіки

…Але прийшло нарешті й закінчення свята. Був теплий ранок бабиного літа. Кричали півні, ревли корови. Після проведеного височайшого огляду (з яким невипадково збіглися гастролі угорця) наступили дні звичайного в таких випадках розслаблення. Цар вирішив трохи фізично розім’ятися. Почав забивати кілочки, закладаючи майбутню споруду, яку свита відразу пишно охрестила палацом. Про який палац тут може йтися? Микола Павлович не розділяв ентузіазму наближених – йому потрібне лише помешкання з кількох кімнат, щоб не пустошити казну для найму квартир на випадки приїздів на військові навчання й огляди. Государ-батюшка був скупуватий. Цей високий, мов верста, здоровий, головатий, окатий і сердитий чоловік міг нагнати жаху на кого завгодно. Жінки непритомніли під поглядом його світло-сірих злих очей або коли чули його схожий на ієрихонську трубу голос.

Якось Карпо Адамович, батько братів Тобілевичів, розповідав випадок, який спостерігав колись. До імператора з якогось приводу пробилися прохачі, упавши навколішки перед ним і піднявши уверх супліки. Той громоподібно проревів: «Разве так подают прошения или начальство об этом не знает?» Усі перелякалися, а Микола спокійнісінько звернувся до теж переляканого чоловіка з тих, хто стояв найближче: «А где здесь нужник?», куди той слухняно царя й повів.  
Ось і цього разу заклопотаний розміткою імператор, піднявши очі, раптом побачив двох людей – чоловіка й жінку, – котрі припали на коліна. Міністр двора граф Адлерберг представив пару. Так і так, мовляв, хочуть одружитися, але для того жінці потрібно розірвати попередній шлюб. Уважно вислухавши митця і його коханку, самодержець тільки й мовив: «Господин Лист, экипаж уже вас ждет». А княгиню навіть не удостоїв своїм лячним поглядом.

Отже дозволу на розлучення не отримано. А пізніше вийшов наказ про конфіскацію помість та відмова у поверненні до Росії громадян, які беруть шлюб з іноземцями.
Ференц упав у жорстокий запій в офіцерсько-жіночій компанії. Десь через тиждень Кароліна Сайн-Вітгенштейн, ледь не силою вивезла з осоружного Єлисаветграда втомленого маестро в своє помістя на Вінничині, а ще через тиждень з 10-річною дочкою втекла від чоловіка, виїхавши з Лістом у Веймар. Там вони 12 літ щасливо прожили в громадянському шлюбі. Доки у любого Ференца не завелася нова невідпорна симпатія.

У такі ось романтичні історії були вплутані в Єлисаветграді фатальні чоловіки Ліст, Фет і Микола І. Правда, й жінки тут були неординарні. Скажімо, років за десять до описаних подій принагідно інтригувала в краї престаріла Жанна де ла Мотт. Знаменита Міледі з «Трьох мушкетерів», якщо хтось не знає. Подейкують, що Марія Лазич загинула, зачитавшись саме цим романом.

 

Леонід Багацький

Категорія: Мої статті | Додав: graf (09.11.2011)
Переглядів: 127 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz