«Великі»  з екрана, а я в інтернеті пригадаю як то було мені тоді 1 грудня 1991 року. Де я був, як «гриміло». Звичайно голосував, як і всі, але на додаток ще був спостерігачем, щоб не обдурили. Правила голосування були не нинішні, гегемона КПРС вже  не було, що означало що адмінресурс практично відпав. Проти незалежності теж практично ніхто не закликав голосувати. Перша частина практично була вирішена,  і лише не був відомий відсоток згодних жити самостійно. А друга частина з партійно невизначеним , але владним ресурсом тягнула ковдру життя у владних  кріслах на себе. І це вдалося, бо обрали  Леоніда Кравчука, який швиденько  переорієнтувався з  політичною розфарбовкою і трошки марив президентством. Виграв він вибори чесно, бо народ не так як зараз, не вірив тим хто побував за гратами. «Вчорашні зеки», хоча і з гордою приставкою «політичний» програли. Кандидатів було майже в чотири рази менше, а партій у  всі три десятки разів. Маловідомого аутсайдера перегонів і тоді не сприймали, а нині в ці аутсайдери, як на заробітки по відволіканню голосів йдуть бадьорим  натовпом.

 Відсоток спраглих за незалежним від північного сусіда життя виявилося дуже багато. Навіть росіяни, що мешкали в Україні через вигоди клімату, багатства краю голосували за волю України.  А серед  агіток були такі, в  яких писали про велику кількість багатства в надрах, велику долю в економіці та експорті,  і загалом з тою арифметикою обіцяли світле майбутнє з безбідним життям. Все так і було, як в графи обліку включили крадіїв,  дурнів та інших пройдисвітів , які потім і зіграли основну історичну роль в   нинішньому зубожінні простого люду.

   А ще двадцять років тому був свідком кількох цікавинок. Уявіть, що тоді вже в обідню пору з скринькою члени комісії йшли по домівках до тих то не прийшов Звичайно в першу чергу обирали зі списку виборців поважного віку, а по дорозі іноді давали голосувати і охочим. Голосували з піднесенням. От йдемо вулицею до однієї з бабусь, а вона відчуваючи на прихід сідає на табуретку біля хвіртки і вже чекає  на нас з портретом  В’ячеслава Чорновола в руках. Але перевершили своїм «політичним приколом» місцеві євреї.  На одному з подвірь Кіровограда проживало їх більше десяти.  Отримали вони бюлетені, і спокійно стоять, як по команді не ставлячи в бюлетені ніяких позначок. А між ними йде шепіт: «Голосуємо, як скаже Шая…». Через три-чотири хвилини вийшов посланець від того найстаршого і найповажнішого єврея, всі оточили його,  пошушукалися і почали дружно працювати з бюлетенями. Так проголосував весь двір за командою свого «старшого». А загалом на дільниці з майже двома тисячами виборців не визначились та були проти вільного життя всього близько 6%. Нині, на жаль, таких би виявилося майже втричі більше, бо дістало українців «нове життя» за минуле двадцятиріччя з олігархами, політиками та новим законами.

  Все в минулому…   Довіра до політиків, віра у світле майбутнє і ейфорійний романтизм на озброєнні. Важко жити без мрії, а з мріями, що не збулися ще важче.

 Анатолій Авдєєв