Пошепки й на виході – про заміну керівника кропивничан.

Оскільки наше матеріальне життя «покращало» вже сьогодні, обласна влада тепер взялася «лікувати» й духовну його складову, почавши з Кіровоградського академічного українського музично-драматичного театру ім. М. Л. Кропивницького. Почувши про «методи лікування», всі працівники театру, скликані з цього приводу на збори, вийшли із зали, залишивши голову облради Миколу Ковальчука з новим в.о. директора Ігорем Спінулом на самоті.

…1949 рік. Йде урядовий концерт у Кремлі. Один молодий журналіст із «Правди» випадково став свідком такого епізоду за сценічними лаштунками. Голова Комітету у справах мистецтв Храпченко строго вичитує відомого хореографа:

- Я ж наказував не ставити цього номера в програму.

- Але ж усе пройшло добре. Товариш Сталін аплодував – я сам бачив.

- Так, товариш Сталін аплодував. Однак раз на раз не випадає, і я вимагаю, щоб у майбутньому ви не порушували моїх вказівок. Це може погано закінчитися…

Раптом журналіст побачив, як до сперечальників майже нечутно підійшов Сталін і, щось тихо сказавши, попрямував далі. А Храпченко і хореограф, котрі тільки що майже чубилися, раптом обнялись і в повній тиші почали вальсувати.

Після концерту журналіст набрався духу і запитав хореографа, що ж все-таки сказав Сталін? Виявилося, той, проходячи мимо, кинув репліку:

- Все про справи та про справи, потанцюйте, чи що…  

Але це приказка, а казка ось така. Нещодавно на місцевих інтернет-ресурсах з’явилося повідомлення про призначення Ігоря Спінула виконуючим обов’язки директора Кіровоградського академічного музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького замість Заслуженого діяча мистецтв України Михайла Ілляшенка, директора теперішнього. Ну й що тут особливого? - скаже записний буркотун.  Аж ні! Не все так просто, як здається.

Під зав’язку 2011 року передноворічну цукерку розгорнув перед зборами працівників театру голова обласної ради Микола Ковальчук – він представив колективу Ігоря Спінула, котрий виявився президентом обласної федерації спортивного танцю, керівником танцювального колективу «Конвалія», лауреатом премії Кабінету Міністрів України,  Заслуженим працівником культури України, доцентом мистецького факультету нашого педуніверситету тощо. І він готовий пожертвувати усіма цими заслугами заради термінового порятунку від неминучої руйнації улюбленого всіма кіровоградцями приміщення театру корифеїв.

Актори побажали зустрітися з головою облдержадміністрації, але той, як пояснили, заклопотаний важливішими справами. Власне, те, що думку керівництва про ситуацію навколо театру доводив Микола Ковальчук, а не Сергій Ларін, справи не міняло. Микола Михайлович повторив тези голови ОДА, які той озвучив трохи раніше, взявши участь в телепередачі, де пояснював, як призначаються керівники обласних установ, тож театр Кропивницького не виняток. Він розповів, яке гнітюче враження справив на нього стан театру, мовляв, хід реставраційних робіт тут не дуже обходить його нинішнього директора. Ларіну здалося, що він сам частіше оглядає і перевіряє хід будівництва, ніж це робить Ілляшенко.

- Було прийнято рішення, що посаду директора, як таку, необхідно розділити. Має бути директор, що займатиметься менеджментом, а художній керівник – творчим процесом і в цьому рішенні нічого шукати політичного підтексту. Адже господарчий і організаційний, художній і творчий процес – різні речі. Тому директор має бути менеджером і ефективним управлінцем. У Ігоря Спінула буде можливість проявити такі якості, підготувати програму з розвитку театру і оптимізації його роботи, – зазначив тоді Сергій Ларін.

Однак працівники театру не сприймають такої трактовки і вважають масований наступ на театр та Михайла Ілляшенка безпідставним. Бо казати, що причиною відставки є закінчення терміну трудового договору з теперішнім директором, яка фігурує тепер, просто смішно. Чомусь, доки заклад терпів розруху, про заміну директора не йшлося, а коли за два роки роботи без власного даху театр все ж залишився театром, оновилася трупа (в розумних межах), щосезону перевиконується план, нарешті зрушився з місця ремонт будівлі – директор Ілляшенко раптом став поганим. І закиди в його бік, що «щось тече» на будівельному майданчику театру, більш, ніж дивні.

Хто дав гроші на відбудову, той і замовляв музику. Себто, знайшов підрядника. А цим опікувалася якраз обласна влада. То хто винен, що якість робіт не задовольнила замовника? Ілляшенко взяв театр з боргами, витягнув його з прірви. Колектив знають в Україні! Люди отримують зарплату, премії. Звання Академічного і доплати акторам за зайнятість - також заслуга директора Ілляшенка. Але він не «заносить хвоста» молодим членам нової команди і це, на думку колективу, і є однією з причин обструкції. Микола Ковальчук заперечував. А коли театрали на зустрічі домагалися, аби справжню мету запланованої пертурбації він все-таки назвав, Микола Михайлович загадково відповів, що кожному скаже її пошепки при виході із залу. Це ж скільки потрібно мати заготовок для відповідей, щоб кожний почув те, що хотів почути?

Тоді один з молодих акторів прямо заявив, що тут  головною причиною є гроші, призначені для відбудови театрального приміщення (а на неї виділено понад 100 мільйонів гривень). Мовляв, де великі гроші, там повинні бути й свої люди. Тому все робиться, аби «вживити» в тіло театру особу (не в образу Спінулу, котрого речник щиро поважає), яка не заважатиме іграм з мільйонами!    

Інша виступаюча, жінка похилого віку, звернулася на правах давнього знайомства  безпосередньо до Ковальчука:

- Миколо Михайловичу, згадайте будь-ласка театр 10 років тому. Порівняйте з сьогоденням... Обласні очільники потрапили під вплив суб’єктів у кріслах, яких Михайло Васильович не підпускає за рахунок театру вирішувати свої справи. Якщо вам цікаве реальне відношення нашої влади до театру, то я вам скажу: у 2010 році театр отримав майже на половину менше фінансування, ніж філармонія, і на четверть менше, ніж театр ляльок. А цього сезону співвідношення фінансування обласних закладів культури ще контрастніше. Це робиться умисно, аби виставити роботу театру нікудишньою. Хочемо високого мистецтва? А наш театр спроможний виділити не більше 20-30 тисяч гривень на постановку нової вистави через таке мізерне фінансування тоді, як, наприклад, театр імені Лесі Українки випускає вистави бюджетом у сотні тисяч.

Кілька слів промовив Михайло Ілляшенко. Він не хапається за директорську посаду, але залишатися тільки художнім керівником також не має наміру. І додав, що навіть при недостатньому державному фінансуванні  колектив спромігся залучити півмільйона власних надходжень. Отже питання неефективності театру є надуманим.   

Театр імені Марка Кропивницького, як з’ясувалося на зборах, має серйозні проблеми у творчості і в економічно-фінансових питаннях. На розвиток культури в області виділяється певна сума з бюджету. Отже багато хто потерпає, що із реконструкцією та з  розширенням творчого складу й обслуговуючого персоналу театру, зменшиться доля фінансування інших закладів культури. Ось тут влада й повинна виявитися на висоті, нікого не обділивши. 

Спливло на зборах і те, що начальник управління по пресі Євгенія Шустер, до якої зверталися театральні діячі з проханням сприяти зустрічі з головою ОДА, щоб донести свою точку зору на те, що коїться з театром, у досить різкій формі їм відмовила. Настільки, що це обурило колектив і він запитує, хто ж вирішує: влада чи чиновники при ній?

Усе стало на свої місця після спроби виступу на зборах Ігоря Спінула зі своєю стратегією оновлення. Він повівся вкрай зухвало, так, ніби справу вирішено і він вже вхопив Бога за бороду. Спочатку спровокував мовний конфлікт...Корифеї б горіли з сорому. Потім перейшов на особистості, почав страхати. Навіть Микола Ковальчук не зміг урезонити владного протеже. Голова обласної ради ненав’язливо наголосив, що коли новий директор не «уживеться» в колективі, то колектив піде, а Спінул – залишиться.

Але велике спасибі, як це не парадоксально, тому ж Ігорю Спінулу, що він своїм демаршем підтвердив, що владі вже мало тих «гоп зі смиком» танців, які у нас уже на кожному кроці, і треба ще й театр перетворити на місце, де бездумно махають ногами. Владі хочеться, кажуть театрали, вигнати звідти інтелект, українську мову, український дух. А тут впоперек Ілляшенко – професіонал з українським думанням. І не хтось інший, а саме Спінул спонукав двадцять вісім членів Партії регіонів, які працюють в театрі, заявити на зборах, що вони спалять свої членські квитки, якщо події розвиватимуться за хореографією, запропонованою владою.

Ось про що мовилося на зібранні, де влада намагалася представити нового директора.

Микола ЛИСОГОР