Про родовідне древо свого однокласника фрагментарно розповів у спогадах Фауст Нікітін: «На одному з уроків учитель П. Є. Брикало торкнувся питання про національну належність кожного з нас і про те, якими ознаками ми керуємося для її визначення. Усе нам здавалось ясним і зрозумілим, поки черга не дійшла до Ігоря Тамма. Він щиро не міг зрозуміти, до якої національності себе віднести: дід з батьківського боку – виходець із Тюрінгії, а мати по одній лінії – українка з домішкою кримськотатарської крові, по другій – із обрусілого грузинського роду…»

  Прийшов час і майбутнього нобелівського лауреата привели до гімназії. Чи можна сказати, що Ігор Тамм був надто помітним гімназистом? Ні, його успішність не виділяється серед інших. В обласному архіві Кіровограда знайшовся  розрядний список шостого класу гімназії, в якому вчився Ігор Тамм. Він на п’ятому місці. Та й гімназію закінчує зі срібною, а не із золотою медаллю. Ось неповний нагородний список його випуску: Б.Гессен – золота медаль, І.Тамм, Г.Поляновський – срібні медалі.
  Єлисаветградська гімназія давала досить пристойну освіту, коли вимогливість викладачів поєднувалася з бажанням вчитися у самих учнів. «Коли Гора Тамм почув, що йому вивели трійку (з латині), він миттю підняв руку і попросив викликати його для виправлення оцінки. Дубняков (вчитель латини) здивувався і сказав: «Виправляти нічого. Тамму й так поставлена краща оцінка для учня, я сам знаю латинь на чотири. І тільки Господь Бог може знати на п’ять. Якщо ж Тамму того замало, то можна додати йому ще плюс. Пізніше на педагогічній раді гімназії внесли деякі поправки, бо в табелях стояли вже нормальні оцінки» (спогади Фауста Нікітіна).

  Ігор Євгенович Тамм закінчив Єлисаветградську чоловічу гімназію в 1913 році. У тому ж 1913-му поїхав вчитися в Единбурзький університет (Шотландія), закінчив перший курс.  Тогочасний щоденник студента-першокурсника Единбурзького університету (жовтень 1913) рясніє записами: «… Лекцій з фізики зовсім не слухаю, беру тільки 100 годин роботи в лабораторіях (фізика першого року мені вже відома), зате зразу беру другий та третій курси з математики», «…Стосовно того, щоби тут в Единбурзі назовсім залишитися, мені й на думку не спадало. Добре тут якийсь рік провести, а за більше красно дякуємо. Ні університет, ані студенти, чи життя тутешнє мені не по нутру. В Росії, серйозно, все краще».

  З цитат дізнаємося про невисоку якість шотландського закладу, що давав тільки інженерні знання? Неспроста ж на початку літа 1914 року повернувся додому і вступив на фізико-математичний факультет Московського університету.

  А трохи пізніше вибухнула Перша світова війна. У 1915 році добровольцем пішов на фронт, кілька місяців перебував там в складі санітарного загону. За наполяганням сім'ї повернувся до Москви і продовжив навчання. У вересні 1917 року Ігор Тамм одружився з Наталією Шуйською, сестрою однокласника, з котрою познайомився ще в 1911 році й почав листуватися, коли вчився в Единбурзі. Шуйська походила з дуже багатої родини херсонських поміщиків, що пізніше додало тривог родині молодших Таммів.

   Брав активну участь у революційних подіях 1917 року, навіть став членом виконкому Єлисаветградської міської управи (ради). Належав до фракції меншовиків-інтернаціоналістів, підпавши під вплив колишнього однокласника Бориса Гессена, – сина управляючого одного з єлисаветградських банків, – що свого часу одержав золоту медаль за навчання і з котрим Тамм студіював в Единбурзі. Той став тоді політичним поводирем Ігоря, а коли пов’язався у 1919 році з більшовизмом, повів за собою і Тамма. Ігор закінчив Московський університет влітку 1918 року, але додому не поспішав. Батько, Євген Теодорович, припрошував приїхати й допомогти у розробці родовища бурого вугілля, відкритого під Єлисаветградом, дослідженого й описаного ще наприкінці XIX століття, академіком генерал-лейтенантом корпусу гірничих інженерів Г.П. Гельмерсоном.       Професор В.Н.Червінський відзначив високу якість цього вугілля, а тепер при сприянні німецьких фахівців складалася сприятлива обстановка з підготовкою копальні до експлуатації. Гетьман Скоропадський намагався підняти запущену економіку і створював для ентузіастів можливості зайнятися бізнесом. Коли ж австрійці та німці відступили, старий міський інженер продовжив гірничі клопоти. Серед найважливіших господарських питань постала проблема забезпечення підприємств і населення паливом. Особливо після того, як Донбас захопили денікінці, відрізавши увесь південь України від донецького вугілля.  

  У 1919-му з приходом більшовиків, гостюючи в рідному місті, Ігор Тамм разом з батьком став ініціатором розробки і видобутку бурого вугілля у районі Балашівки (Злодійської балки), мріючи створити успішне видобувне підприємство. Уже тоді місто одержало певну кількість палива, яке знадобилося, щоб пережити холодну зиму 1919-1920 років. Однак політична нестабільність в районі Єлисаветграда не сприяла становленню місцевого бізнесу. Колишній студент чомусь перебирається у Сімферополь, де на той час панували денікінці. Пишуть, що зі спеціальною метою. З осені 1919 року Тамм почав свою діяльність як викладач фізики спочатку в Кримському університеті, а з 1921 – в Одеському політехнічному інституті під керівництвом фізика Леоніда Мандельштама. З 1922 року – Москва. З тих пір працював з Борисом Гессеном пліч-о-пліч аж до арешту й розстрілу того у справі «троцькістсько-зінов’євського терористичного центру і ведення контрреволюційної троцькістської роботи». У 1936-у арештували брата Леоніда, крупного інженера. Його звинуватили в підготовці вибуху коксових батарей на Донбасі. Батько жив в окупованому німцями Києві й за те пізніше також потрапив за грати.

Ігоря Тамма обминула така доля.

  Відкриття діючої буровугільної шахти «Піонер» відбулося аж через десятиріччя, в 1931 році, після спорудження у 1930-му  районної електростанції, що влітку давала струм, як ГЕС, а взимку працювала, як ТЕЦ на місцевому вугіллі. А незабаром і шахта «Піонер-біс» видала продукцію. Архівні матеріали свідчать, що геологи оцінювали запаси Балашівського родовища як дуже значні. Вугілля мало прекрасну якість, неглибоке залягання (до 70 метрів). Воно масово йшло на експорт. Але експлуа­тація копалень продовжувалася недовго. Через часті затоплення підзем­ними водами «Піонер» закрили ще на початку 40-х років, а «Піонер-біс» – у 1947 році.

   Тутешнє буре вугілля у 1941-45 роках, як і в громадянську війну, дуже цікавило Німеччину. Ще у 1918 році шеф німецької розвідки Вальтер Ніколаї таємно спорядив на «чужу» територію (Херсонщину тоді окупувала Австро-Угорщина) групу з трьох чоловік зібрати якнайбільше відомостей про корисні копалини під Єлисаветградом. Агенти навели контакти з місцевою технічною інтелігенцією німецького походження і швидко склали повну характеристику родовища. Вона вражала. Та розвиток історичних подій вніс тоді суттєві корективи – в Німеччині вибухнула революція.  

  У другу світову війну широку вибірку балашівського вугілля вела відома німецька організація «Тодт», а не менш відома фірма ІГ Фарбеніндустрі виконувала глибоку його переробку. А найвідоміший німецький льотчик-винищувач Еріх Хартман (збив 352 літаки),  на жаль, відмітився сімнадцятьма літаками і в небі Кіровограда. Він із своєю частиною, що базувалася тут, ніс певний час повітряну охорону місцевих копалень. Адже буре вугілля – не тільки паливо, але й унікальна речовина для хімічної промисловості. З нього продукують бензин, нестачу якого Німеччина постійно відчувала, спирт, нафталін, лікарські засоби, гірський віск, вуглелужні реагенти, гумінові кислоти, що є стимуляторами росту й роз­витку рослин. У Німеччині з бурого вугілля виготовляли й виготовляють понад 100 найменувань різних препаратів, від медикаментів до косметики.

Як бачимо, ця сировина має дуже широке використання. Занепад галузі таїть серйозні негативи не тільки для нашої області, але й для всієї України. Буре вугілля – це стратегічна сировина України, від якої значною мірою залежить економічна не­залежність нашої держави, її подальший розвиток і процвітання.

Леонід БАГАЦЬКИЙ