В ці дні  Кіровограді в рамках святкування 225-ї річниці з дня заснування міста  місцева влада  встановила новий пам’ятник. Влада, як замовник цього бронзового шедевру стверджує, що це – монументальна композиція на честь найбільш відомого дореволюційного міського голови Пашутіна (не відомо, якого саме – батька чи сина – адже і Пашутін-батько і Пашутін-син керували в свій час Елисаветгадом, але то – дрібниці...). Людська фігура височить за кріслом, відлитим у щедро оплаченій спонсорами бронзі невідомо якої проби ( місцеві збирачі металобрухту стверджують що в пам’ятнику значна частина бронзи складає викрадені в останній час меморіальні дошки іншим відомим землякам), Пусте крісло, що до болю нагадує один з елементів гарнітуру з безсмертних „Дванадцяти стільців ”, є центральним елементом цього новітнього шедевру.

            Чому саме пусте крісло? Версій тут багато. Офіційна виглядає приблизно так: голова Пашутін, зробивши багато добрих справ для городян, поступається своїм кріслом іншим достойниками, щоб вони зробили ще більше. Інші стверджують, що Кіровоград – це таке специфічне утворення, що керують ним не міські голови, а якісь, так би мовити „пусті місця” – от і не видно городянам, хто сидить нині у кріслі міського голови – вони ніби є, а зиску від нього городянам – як від пустого місця, і саме цей факт фіксує пам’ятник.

       Ще одна версія говорить про те, що це – найдинамічніший пам’ятник у світі: мер ось тільки що сидів тут, але вибіг на декілька годин давати свідчення до місцевого суду Ленінського району міста – адже суд заходиться за декілька кроків від бронзового шедевру. А щоб місце ніхто не привласнив, мер-відповідач попросив дух колишнього голови постояти на сторожі пригрітого крісла. От Пашутін і вдивляється у вікна суду (зверніть увагу – він дивиться саме туди!)  та розмірковує, чи повернеться звідти взагалі його наступник. Кажуть також, що під постаментом пам’ятника – вихід із секретного підземелля міської ради, і коли владі вже буде зовсім нікуди подітися від гніву вдячних громадян, то вона спочатку в тих казематах буде переховуватись, а вночі постамент зсунеться і вельможі вийдуть і втечуть. Ось саме тому культурний об’єкт і будуть так пильно охороняти.

     А найбільш спостережливі наші громадяни помітили електричні дроти, що йдуть від крісла-пам’ятника – і виходить такий собі електричний стілець, на якому, будуть страчувати місцевих корупціонерів або наприклад, після чергової планірки у виконкомі чи сесії ради можна буде публічно виключити будь-кого зі штату або з членів виконкому та навіть з депутатського корпусу, попередньо включивши відповідний рубильник (ймовірно, він знаходиться у кабінеті міського голови і замаскований під прапор-штандарт міста)

            А ще подейкують про те, що мерія встановить плату за фотографування на стільці, за призначення побачень біля пам’ятника, за фотографування самого пам’ятника. Плату цю буде включено до обов’язкового переліку послуг, що їх надають КРЕПи мешканцям міста. А те, що „не був, не призначав, не фотографувався” – це нікого не цікавить – адже за інші ненадані послуги платимо справно. Так що дохідну частина бюджету пашутінське крісло має підправити суттєво.

            І насамкінець  - про сумне. Недобиті місцеві естети, які дивним чином ще залишились у Кіровограді, стверджують, що новітнє бронзове волевиявлення міської влади більше нагадує не пам’ятник, а надгробок. А що в тому поганого – буває ж таке, що замовляють деякі громадяни собі труни ще задовго до смерті (так, на всякий випадок). Чому ж тоді наша міська влада не має права замовити собі завчасно надгробок, та ще й за спонсорські гроші. Чи хтось з кіровоградців так любить місцеву владу, що бажає їй вічного життя?