Така розмова відбувається у відомій п’єсі Котляревського між паном Виборним та паном Возним. Драма, що другий місяць розігрується навколо театру корифеїв, змушує зробити певні висновки та поглянути на ситуацію в контексті історії. Мабуть, постановка цієї драми присвячена не інакше, як 130-му ювілеєві першого професійного українського театру, котрий 27 жовтня 1882 року виставою «Наталка-Полтавка» заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність.

Сьогодні ж і те, й інше ставиться під загрозу. І річ не лишень у тім, що обласна влада самовільно розпоряджається справами театру (тихцем ставить на посаду в.о. директора іншого, вводить практику попереднього перегляду вистав для представників облдерж- адміністрації і подібне.) Ну звісно ж, – запевняють можновладці, – це винятково задля суспільного добра, блага і т. д. Але ж, ради Бога, не ставте їм прямі питання, на кшталт: «Чому директор театру ім. М. Л. Кропивницького дізнається про своє зняття з посади фактично в останній момент (хоча за нормами є чітко встановлений термін)?», «Чому думки, звернення і пропозиції членів театральної трупи та широкої громадськості (а театр належить до об’єктів спільної власності територіальних громад) уже певний час владою ігноруються?» І, (можливо, головне): «Чому це все за дивним збігом обставин відбувається саме тоді, коли на ремонт приміщення театру з бюджету виділено понад 100 мільйонів гривень?!»

Отож, питань «чому» можна ставити багато. А от питання «навіщо» пропонує досить виважену підказку: щоб можна було правильно розпоряджатися багатомільйонними надходженнями. Як метикував пан Виборний із славнозвісної п’єси: « для чого? Для того... а ти буцім не знаєш?»

Певно що, возновладці Кіровограда навперебій і ревно щось пояснюють, навіть симпатичними обіцянками бавлять. От тільки, як казав Возний: « Она ізлагаєть нерезоннії – теє-то як його – причини». Ліпше пояснював ще Виборний: «А що ж вони будуть говорити? Не тепер же та й не од себе видумали таку перестройку города […] Ви думаєте, весело і старшині принуждати других виполняти те, що їм велять. Та що ж робить, нігде дітись, коли треба управлятись». Звісно, накази зверху (звідки гроші сипляться) обговоренню не підлягають. Тому перепрошуємо, шановні представники театрального мистецтва та їхні поціновувачі, але театр – також річ матеріальна. І не дарма головна героїня І. Котляревського задавалася питанням: « Чи уже ж ви хочете спхнути мене із мосту та в воду?» Адже, як відомо, хто платить, той і бал замовляє (от тільки чи для нас він?..)

Хотілося б вірити, що це все, як казав Возний: « Не лицемірство, а лицедійство». І, суто за законами жанру, треба поставити свого. Навіть залицяльник Наталки виправляється: «Для чего же неписьменного?» Ба ж ні, – на посаду директора театру ставлять письменного, керівника танцювального колективу «Конвалія». От тільки з театром, як зізнався сам Ігор Спінул, ще не знайомий. Ну нічого: покерує – а там розбереться, що до чого (не святі горшки ліплять). Звичайно, його призначили не за те, що він має членство в передовій партії країни (на відміну від попереднього директора Михайла Ілляшенка). Мабуть, він (як модно тепер казати) – просто «кросавчег»!

Загалом скидається на ту ж таку виставу, діалоги з якої лунали на сцені театру корифеїв ще близько 130 років тому: « Петро: Гарний город; там всього доброго єсть, я і в театрі був.

Виборний: Де? В театрі? А що се таке театр, город чи містечко?» А слухаючи нинішніх вельмож щодо долі театру, згадується коментар Возного: «Дивитись мило, а слухати, що міщанство і купечество говорить, чи мило, чи ні?»

« Не обрітається лі в городі новинок каких курйозних?» (той таки Возний). Гадаю, їх ще буде вдосталь.

Одначе віриться, що сучасна драма на старий лад бодай завершиться щасливо. Звісно, якщо ми будемо не просто глядачами, а й співучасниками дійства.

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ

http://www.pravda-kr.com.ua/articles/article.php?id=103