Кіровоград вже давно взяли під приціл прихильники трухлявої ідеї повернення українського міста у лоно колишньої імперії. Відчуваючи надійну підтримку міської ради і безпринципність певної частини її депутатів, «єлисаветинці» розперезалися і усіма дозволеними і не зовсім способами тиснуть на громаду, щоб втілити свої цілеспрямовані задуми у життя.

Найпалкішу підтримку вони знаходять серед духівництва УПЦ Московського патріархату. Раніше апологетом задуму зросійщення прихожан центрально української області був єпископ Кіровоградський і Новомиргородський Пантелеімон. Українофобську естафету він передав ще полум’янішому виконавцеві задумів патріарха Московського і всія Русі Кіріла єпископу Іосафу. Цей фарисей під архієрейською митрою вдався до кіріловського способу досягнення мети шляхом будівництва храмів у населених пунктах області. Ясна річ – Московського патріархату. У союзники собі іосафівці беруть безчесних керівників раду всіх рівнів, грошовитих ділків, для яких вищим виміром духовних і людських цінностей є нажива, а національні почуття членів громади та прихожан – химера.

Московська духовна інтервенція з особливою нахабністю проявляється у Кіровограді. Маючи надійних помічників на зразок священика Боголєпа, інших скороспечених служителів церкви, єпископ кинув їх у атаку на мирян. Названі особи частіше бувають у виконкомі міськради, ніж у церкві, стали своїми на телеканалі TTV, що належить секретареві міськради І.Волкову, і ведуть надокучливу пропаганду і агітацію у кіріло-іосафівському дусі. Ідеологічної зброї їм замало, тому вдаються до практичних дій: всупереч волі громади і за благословення виконкому міськради окуповують землю громади будівництвом храмів. Церкви московського патріархату, мов за помахом попівського рукава, виросли майже у всіх мікрорайонах міста. Ними захоплено парк ім.Крючкова на Миколаївці, колишній літній майданчик на Балашівці, площу біля пам’ятного знака Ангелу-Хранителю, території поблизу Далеко-східного і на Лелеківському кладовищах.

Дійшла черга і до густозаселених кварталів південно-східної частини міста. Тут безсоромні загарбники, ганьблячи священні одежі старозавітної церкви, вступили у відверте протистояння з рабами Божими, захисниками і духовними наставниками яких мають бути. Причому, стосунки вияснялися на рівні базарних перекупників з боку єпископа і його команди. Однак мешканці мікрорайону Жадова, судячи з публікацій преси та сюжетів державної телекомпанії, показали себе не такими вже смиренними овечками і буквально грудьми стали на захист своїх законних прав, визначених Конституцією України.

Громаді доводиться воювати на два фронти: проти знахабнілих священнослужителів (чи варті вони такого визначення?) і, що найдивніше, проти влади – яку вони обирали, і яка їх, своїх виборців, має захищати. Та ж сама влада глуха й сліпа до звернень священнослужителів Кіровоградської єпархії УПЦ КП, які вже два десятки років оббивають пороги міськвиконкому, вимолюючи шматок землі для зведення храму. Але… одержали на далекій околиці напівзруйновану будівлю. Певне, не з одного металу відливають нагороди українські та московські ливарні для нагородження чиновників міської влади – у декого з них церковні ордени вже не вміщуються на грудях. А нагороди треба відпрацьовувати…

…Хочеться вірити, що Господь додасть наснаги і терпіння людям, які вийшли на нерівну прю з подвійним злом. Нехай їх благословить заклик великомученика Тараса Шевченка: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає». Кривдникам з хрестами нагадаю євангелійське: всемогутній Бог не може схвалювати зло. Більше того, Бог забороняє зло. Зло, або гріх, є суперечність, заперечення Божої волі. І вас, гріховників, чекає суд Божий (якщо ви у Бога вірите).

Тим, хто роздає громадську землю, варто теж замислитися. Для них суд праведний настане у жовтні. Судді будуть найдемократичніші у світі, вони висловлять своє право бюлетенями. Пошли їм, боже, своє благословення.

Юрій Матівос

http://www.pravda-kr.com.ua/articles/article.php?id=443