Один з ім’ядавців - Мої статті - Каталог статей

Цього чоловіка знають, як земляка кіровоградців, іменем котрого в 1924 році місто було перейменовано в Зінов’євськ. Раніше це робили просто. Проведено захід було одночасним документом з перейменуванням Петрограда в Ленінград. Скромно і зі смаком…

Насправді його звали Герш Аронович Радомисльський. За іншими даними його прізвище, а саме по матері, – Апфельбаум, бо що не ладилося з батьком. Він один рік провчився на хімічному факультеті Бернського університету, та рік на юридичному. Тому вважався одним з найосвіченіших лідерів революції. Як тоді просто «записували в овітчені»…

Дореволюційна його діяльність зводилася до виступів на з’їздах, конференціях, пленумах й сторінках газет. Практичний вклад в революцію почався з 3 квітня 1917 року після прибуття разом з Леніним в Петроград у знаменитому опломбованому вагоні, в супроводі першої та другої його дружин Сари Равич та Злати Ліліної. З тих пір він став надійним помічником Леніна і навіть ховався разом з ним в курені на станції Разлів, що породило навіть певні чутки. Утім, справедливості заради слід звернути увагу на те, що він не завжди погоджувався з «Великим Іллічем», наприклад, виступаючи проти термінового здійснення Жовтневого перевороту. Але до самої своєї смерті Ленін тримав його при собі на ключових постах, і він майже завжди виправдовував його високу довіру.

Поряд з практикою він і теоретизував. Цитата зі статті Г.Зінов’єва в газеті "Северная коммуна" (вересень 1918 року): "З 180 мільйонів населення в сучасній Радянській Росії, ми повинні зберегти 90. Щодо залишку, то ми не маємо йому чого запропонувати: він повинен бути знищений". Чисто по ізувірськи! І тапер їх послідовники, ще бандерівців звуть фашистами…

17 серпня 1918 року колишній студент Канегісер убив шефа Петроградського ЧК Урицького. З цього приводу історик Ігор Буніч вважає, що цей замах організував Зінов’єв за дорученням зверху, щоб створити привід для масового терору в країні та виправданя «зачисток». Якщо так, то у Сталіна, котрий за версією Хрущова організував знищення Кірова, були вправні попередники. Наступного дня Зінов’єв розпорядився розстріляти 500 заручників, що належали до "колишніх", як комуністи називали всіх, хто до революції займав навіть незначну державну посаду.

Тоді ж військовий священик Ломбарт доповідав лорду Керзону. "В останні дні серпня затоплено дві барки з царськими офіцерами. Їх трупи викинуто в маєтку одного з моїх друзів на берег Фінської затоки. Вони були зв’язані по двоє й по троє колючим дротом". Вважається, що це нововведення – зв’язати кілька чоловік таким чином, щоб затим їх втопити, також належить Зінов’єву. Такі «букети» почали називати "гідрою контрреволюції". Одночасно в Кронштадті розстріляно ще 400 осіб. У дворі тюрми вирито три великі ями, засуджених підводили до них і вбивали одного за одним. Приблизно тоді теоретик Зінов’єв вніс в юридичну науку ще один «значний» вклад: "Дозволити всім робітникам розправлятися з інтелігенцією по-своєму – прямо на вулиці". Навіть в ЧК на таке не пішли. Деякі історики твердять, що проти жорстокості Зінов’єва інколи заперечував навіть Урицький, хоча, здавалось би, що повинно бути навпаки.

У липні, серпні й вересні 1920 року розстріляно 5000 чоловік. Вважається, що акцію ініціював голова виконкому Комінтерну Зінов’єв для демонстрації перед учасниками 2-го конгресу Комінтерну революційної рішучості більшовиків. Тоді ж у Кронштадті з незрозумілих причин страчено 20 лікарів. Як сказано в розпорядженні, підписаному Зінов’євим "...за надто велику популярність серед робітників".

Той конгрес знаменитий ще й тим, що звернувся з проханням до Російської комуністичної партії тимчасово взяти на себе матеріальні витрати для роботи виконкому Комінтерну. Наступного дня делегатам конгресу прочитано відповідь Григорія Овсійовича: "Російська комуністична партія вважає найбільшою честю допомогу братським партіям усім, чим вона зможе". Цікава подробиця: прохання й відповідь на нього написані тією самою рукою.

Зінов’єв створив при виконкомі Комінтерну військовий відділ, що відразу ж розгорнув кипучу діяльність. Він по всій Європі заснував підпільні бойові загони, на кшталт німецького Ротфронткамфбунду. Сьогодні такі ж осередки по всьому світу створює мусульманська Аль-Каїда. Тож визнаємо, що в неї був «хрещений батько» на прізвище Зінов’єв.

Делегати 1-го й 2-го конгресів Комінтерну роз’їжджалися по домахне з порожніми руками, а з валізами валюти, золота й діамантів, призначених для світової революції, а говорячи по-сучасному – організації терроризму. Характерно, що фінські прикордонники затримали с вантажем діамантів майбутнього члена Політбюро ЦК КПРС Отто Вільгельмовича Куусінена, котрий в лютому 1920 року втік до Москви від рідного правосуддя по льоду Фінської затоки.

Мали місце і невеликі ґешефти, коли великі князі Микола Михайлович і Георгій Михайлович, що тоді сиділи в Петропавлівській кріпості, давали хабара Зінов’єву, Володарському, князеві Андронникову – другу Григорія Распутіна, роль котрого в революційних справах до цих пір не прояснилася і який в той період був головою Кронштадтської ЧК. Авантюра частково вдалася: за кордон уже поїхала велика княжна Ксенія, сестра останнього царя, а з нею шестеро її дітей.

Володарського убили, Андронникова розстріляли, а Зінов’єва виручив особисто Володимир Ілліч. Великих князів також стратили. Миколу Михайловича, історика зі світовим іменем, спробував захистити Максим Горький, але Ленін на його клопотанні написав: "Революції історики не потрібні". От тепер і читаємо «нову історію» та слухаємо табачників з її викладками.

Коли на Петроград наступав Юденич, переляканий Зінов’єв в агоніїї, віддаючи накази розстріляти ще не страчених "колишніх", одночасно писав партійцям: "Нехай надовго нас запам’ятають, якщо переможуть".

Про людські риси Григорія Овсійовича пише співробітниця Комінтерну А.Куусінен в книзі "Господь скидає своїх ангелів": "Особа Зінов’єва особливої поваги не викликала, люди з найближчого оточення його не любили. Він був честолюбний, хитрий, з людьми грубий і неотесаний. Це був легковажний жінколюб. Був упевнений, що невідпорний красень. З підлеглими – зайве вимогливий, з начальством – підлабузник".

Г.Соломон, торговий представник Росії в Естонії розповідав, як особистий представник вождя Комінтерну Сливкін вимагав 200 тисяч марок для закупки й два вагони для транспортування. На питання: "Кому все це?", Сливкін, котрий, очевидно, не дуже шанував шефа, відповів: "Ці предмети для стола й тіла товариша Зінов’єва. У паршивого Гришки царському повару (Зінов’єв запросив до себе на роботу царського повара) не вистачає делікатесів, всяких трюфелів й чорт знає чого ще для панського столу. Ананаси, банани, різні фрукти в цукрі, сардини... А там народ голодує."

Розстріляний Григорій Зінов’єв був в 1936 році за звинуваченням в антирадянській змові, тобто в злочині, якого, найвірогідніше, не скоїв. А злочини, які на його совісті, юридичної оцінки не отримали. Знаходячись в тюрмі, він писав Сталіну дуже своєрідні листи: "У моїй душі горить бажання довести вам, що я вже не ворог. Немає такої вимоги, яку я не виконав би, щоб довести це.

Я доходжу до того, що довго пильно дивлюся на Ваш портрет и портрети інших членів політбюро в газетах думкою: рідні, загляньте в мою душу, невже ви не бачите, що я не ворог вам більше, що я с вами душею й тілом, що я готовий зробити все, аби заслужити прощення..."

От ім’я такої людини, а вірніше псевдонім носив десять років Кіровоград. В місті, ще цілий будинок, де він народився, і який належав його батькам. Молодший брат Михайло теж мав псевдонім, що нагадував про брата та чимось викривав сутність його власника. Міша Злой був одним з відомих анархістів. Два яблучка з одної отруєної злом гілочки, і обидва закінчили життя передчасно і не зі своєї волі.