« Ви не уявляєте, як у них усе сяє!!»… «Вони ніколи не роззуваються, коли заходять у дім, бо у дворі так само чисто, як і в кімнатах!»… «Вони на деревах у місті кожен листочок миють!» - це типові фрази з розповідей людей, котрі повернулися з поїздки у яку-небудь цивілізовану країну. На якій відстані від цивілізації  в санітарному сенсі перебуваємо ми в Кіровограді?

     Жителі Кіровограда можуть позбутися  побутового сміття кількома способами. У багатоповерхових масивах є контейнери, Час від часу вони міняють дислокацію після того, як досягають критичної маси скарги жителів на те, що у них на кухні пахне не смаженими стейками, а  вокзальним  туалетом радянських часів..
  У приватному одноповерховому секторі  сміття збирає машина,що з’являється раз на тиждень. Відповідно у спеку навіть запаковані картопляне лушпиння чи обгризені курячі суглоби  стрімко розкладаються і були випадки, коли перелякані люди викликали аварійну  службу  через загрозливі запахи,  як при витоку природного газу.  Сміттєвозка  запрошує публіку до завантаження пронизливою сиреною, що  буквально виносить мозок, надто о  сьомій ранку, як у центрі, чи  безперервно з ранку до ночі, як на Новомиколаївці.

      Наскільки ж  продуктивно кіровоградці користуються такою люб’язністю комунальників? Відповідь на це питання дають кілька, вибачте, найсмердючіших адрес нашого міста.

      Зліва від залізничного переїзду, що відділяє Нову Балашівку від Старої, розташувалася ціла батарея великих баків для сміття. Метрів за 200  лісовий масив  з романтичною назвою Злодійська Балка  суціль завалений мотлохом кілометри на два вглиб. Час від часу сміття там палять і слабкою втіхою для охайної натури є те, що отруйними димами горілого пластику дихають якраз  творці даного потворного відстійника.  А  на смугу відчуження між  Злодійською Балкою та залізницею  будівельне сміття, тирсу, макуху, трупи  домашніх тварин  везуть з усього міста. Тут же постійно випорожнюються навіть асенізаторські цистерни місцевих комунальників, яким по службі випало за гроші боротися за чистоту та охайність міста.

     Друга гаряча точка між вулицею Черкаською та дачами Песецького, де  дамба  перед невеликим ставком   своїм виглядом нагадує  офіційне звалище  зі стажем.  Контейнери ж в в 30 метрах від неї! Часто вони напівпорожні, а довкола щодня виростають нові терикони непотребу!

      На Ковалівському пляжі відпочивальники лише думають, що купаються у воді. Насправді ж це жахлива хімічна суміш, що стікає з  боку вулиці Кременчуцької. Вміст черева сміттєвоза на вигляд і по запаху кращі, ніж покриття прилеглих  до неї схилів.

      Провулок Веселий- ця назва звучить знущально для кожного, хто опиниться тут уперше.  Забудований він одноповерхівками з доглянутими садами, городами та клумбами, але ця доглянутість поширюється лише до парканів. За ними, у  кручі   вже  кладовище всього, що у цих мальовничих садибах недоїли, недопили і недоносили.

    Сосновий  ліс на краю Кущівки. Якби у нього ніхто нічого не кидав,  це була б  майже курортна зона. Але сюди не кидають - звозять тоннами. Трагізм ситуації поглиблює  те, що ця екологічна катастрофа розповзається між деревами, можна сказати, у двох кроках від   загальноміського Завадівського смітника, під романтичною офіційною назвою – «полігон»!

     До перелічених ще можна додати аналогічні масиви покладів непотребу на перехресті вулиці Комарова та Межового бульвару,  у верхів’ях балки на Катранівці, на   недобудованій злітній смузі неподалік Солдатських ставків… Практично кожне зі згаданих та їм подібних місць періодично загортали бульдозерами, закопували екскаваторами,  тут порядкували учасники суботників та мужні волонтери, і з часом усе поверталося на свої місця і навіть примножувалося новими обсягами сміття.      

    Характерно, що дуже багато сміття прибуває сюди на машинах, і  водії   часто палять бензину навіть більше, ніж витратили б його, аби довезти мішок  зі старими чобітьми до найближчого контейнера. Але чому вони цього  не роблять? Чому Кіровоград квітне  поліетиленовим пакетами?  Чому Інгул за Кіровським мостом виходить з берегів через затори з пластикових пляшок? Чому і досі не вдається подолати давню хворобу, яку булгаківський професор Преображенський майже сто років тому діагностував як розруху в головах?       

  Ніна Даниленко