Вигадники російських свят працюють і далі - Мої статті - Каталог статей

«Сьогодні Кіровоград святкує свій день народження. 1 липня 1754 року росіяни, українці і переселенці-серби розпочали будівництво фортеці святої Єлисавети. Цю подію прихожани Спасо-Преображенського собору відзначили молебнем і хресною ходою.» - не поперхнувшись повідомили окремі місцеві ЗМІ, не згадавши, що та фортеця будувалася на нахабно захоплених росіянами землях козаків-запорожців, а «нові будівничі» виселяли українців з їхньої землі, або робили з вільних підневільними кріпаками.

Земляну фортецю святої Єлисавети загарбники побудували за три роки. На її території тоді діяли школа військово-польової хірургії, перша друкарня цивільного шрифту і собор Святої Трійці. До наших днів збереглася лише лікарня, у якій, до речі, свого часу оперував Микола Пирогов. А от імен інших видатних українців, що того часу жили тут, таких як Петро Калнишевський, Іван Сірко та інші, чомусь мало хто згадує, не говорячи вже про встановлення меморіальних дошок та пам’ятних знаків.

УПЦ МП запроваджує цілу «традицію дня народження» святкуючи день загарбання української землі, організовує прихожан Спасо-Преображенського храму з числа несвідомих місцевих хохлів, відзначають хресною ходою і молебнем. Через ЗМІ стверджується, що віруючі моляться «за місто, його духовність та його жителів і благодійників», а от якої духовності ніхто не роз’яснює. Місцева влада, на жаль теж користується подібною антиукраїнською риторікою та дозволяє проведення подібних ганебних проколоніальних антиукраїнських шабашів. Питання про те, яку державу будує місцева кіровоградська влада залишається відкритим і з жирним знаком запитання.

Цього року, чомусь трохи розгубилася та перенесли свято чомусь вже на 2 липня. А ще не дійшли до фортеці майже в ста метрах від неї встановили хреста на честь… призначеної московськими попами покровительки міста. Не зважаючи на те, що імя місту дали на честь цариці, що підтверджено старим російським офіційним гербом міста, де красується імператрицин вензель, нині представники п’ятої колони нахабно брешуть всій громадськості прямо міжиочі про святе походження старого імені міста. Вигадали навіть святу Єлизавету та написали на честь неї ікону, бо раніше таких, здається зовсім не було, як і храму на честь тої покровительки.

Серед інших цікавих моментів, є ще один, при тому суто релігійний. Відповідь на запитання стосовно його суті відмовляється давати жоден священник, а певну їх частину, і саме ту, яка розповідає про „святе” походження історичної колоніальної назви міста, просто до люті дратує. Господь, дозволивши задавати це запитання, допомогає і шукати і підказує правдиву відповідь. В спосіб, як зміна назви міста, привернули пильну увагу і до особи святої Єлізавети. В українських церковних календарях згадується не одна, а цілих три Єлізавети, що вшановуються в різні дні та пори року. Один з священиків дуже переконував, що наше місто носить ім’я матері Іоанна Хрестителя та рідної тітки Ієсуса. Тому розшукавши з трьох осіб, які, до речі, мають різні приписи-позначки, відповідно до своїх життєвих вчинків – „великомучениця”, правовірна” та „преподобна”, звернув увагу на ту Єлізавету, яку пошановують у вересні, одного і того ж дня з пророком Захарією та святим Іоанном. Всі троє належать до однієї родини, та є матерю, батьком та сином за ступенем родства. А от приставка „св” є лише у одного Іоанна, що має своє не лише логічне, але і достовірне пояснення. Як потрапив до ліку беззаперечних святих Іоанн, якого звуть Предтечею і Хрестителем, пояснювати зайве. Але його рідні батько та мати „на зорі” християнства були звичайними... правовірними іудеями. Саме тому „повністю” до ліку святих вони не долучені, а лише вшановуються, мабуть за „родинним” принципом, бо іновірців в інших вірах... самі розумієте. З таким підходом до ліку святих могли приписати і… пророка Мухамеда. Захарія тому і звуть пророком, а його дружину Єлизавету праведною без «святих дадатків», які потім самотужки, майже по-шахрайськи додали окремі священики, а зараз інші мовчать і не пояснюють чому така різниця в «святих дебрях». Що до цього ще додати ? По-перше в черговий раз звернути увагу на те, що святі ніколи і ні за яких обставин не мали вензелів, що за неуцтвом не врахували „творці” сучасного герба Кіровограда. По-друге на вензелі у старому гербі присутня літера „П”, яка і розповідає , що маємо справу з Єлізаветою Романовою, яка саме була Петрівною, і відповідно російською імператрицею, що колонізувала центральну Україну.
Нові прихильники колоніальної назви, що без усякого сумніву працюють „ під російське замовлення” на чергове поросійщення України, не будуть будувати українцям храми, бо храм на брехні великий гріх, обмежилися малими „доказами”: замовили намалювати „реконструйовану копію «зниклої ікони» з образом Єлізавети та змінили вивіски з назвою міста на своїх церквах, ніби перейменування Кіровограда вже довершений факт і ми всі живемо ні де небудь, а вже в... російському колоніальному Єлізаветграді.

Звертає на себе увагу і беззубість багатьох українських патріотичних організацій, які не дають належної відсічі подібним «ініціативам» провокаційного характеру, що раз за разом намагаються вказувати пересічним українцям на їх нібито меншовартість. Великий земляк Євген Маланюк писав: "Малоросійство - то не москвофільство і не ще яке-небудь фільство. То - неміч, хвороба, каліцтво внутрішньо-національне". А Кіровоградщина страждає, здається хронічно, цією хворобою як ніхто в Україні. Погано, ще не дуже українська влада не лікує ту хворобу, але тішиться з наявної патології.