|
|
 |
Каталог статей |
 |
Тарас Шевченко і Новомиргород
За підрахунками шевченкознавців, усього Шевченко відвідав понад 130 населених пунктів (російські, польські, білоруські міста та ті, в яких він відбував солдатчину, до уваги не беремо). Найпершу свою подорож малий Тарас здійснив у 1824 році у міста й села сучасної Кіровоградщини. В їх числі Гуляйполе (пізніше Златопіль, який тепер входить до складу Новомиргорода).
Перебування Шевченка в нашому краї ми, перш за все, пов’язуємо з відомим фактом, що хлопцем Тарас із батьком десь у 1823 -1824 роках чумакував нашим степом.
Розглянемо російськомовне видання твору «Наймичка». Сам великий Кобзар пише:
«Во время самой нежной моей юности (мне тогда было 13 лет) я чумаковал тогда с покойником отцом.
Выезжали мы из Гуляйполя, я сидел на возе и смотрел на Новомиргород, лежащий в долине, и на степь…
…Смотрю – опять степь, степь широкая, беспредельная, только чуть мреет вдали что-то похожее на лесок.
Я спрашиваю у отца, что это видно? – Девятая рота, - отвечает он мне. Но для меня этого не довольно. Я думаю, что это – 9-я рота? Степь и все степь…»
Далі згадуються Дідова балка, Єлисавет, Грузівка… Усі ці населені пункти нині — на території Кіровоградської області. А Дев’ята Рота — то село Панчеве, Новомиргородського району. У цих краях в Аракчеєвські часи були військові поселення, що мали свої порядкові номери: 8, 9,10 рота. В них солдатів навчали військовій справі. Характерно, що Гуляйполе Шевченко згадував і в драмі «Назар Стодоля». Гуляйполе пізніше було перейменовано на Златопіль, тривалий час містечко було районним центром. Зараз входить до складу Новомиргорода.
Чумацький шлях, яким мандрували Шевченки, співпадає з сучасною дорогою, що пролягає через Златопіль, Новомиргород, Каніж, Володимирівку, Грузьке, Кіровоград.
У статті «Перша мандрівка поета» («Вечірня газета», 07.03.2001 р.) дослідник Юрій Матівос вказує на « географічну» неточність згадки: «…і річку, на якій розташований Новомиргород, назвав Тикичем. Насправді це Велика Вись». Але і пояснює ці неточності тим, що «Наймичка» - це художній твір і такі деталі не мали для автора історичного значення.
Гідрографічна карта області підтверджує ідентичність ще однієї назви, яка вгадується в повісті «Наймичка» - Дідова Балка. Так називалась невелика, завдовжки 10-12 км річечка в Кіровоградському районі, яка під селом Канежем Новомиргородського району впадає в річку Велика Вись.
Саме тут, ймовірно, поблизу сучасних сіл Володимирівки або Могутнього ночували Шевченки: «Степь и все степь. Наконец мы остановились ночевать в Дидовой Балке».
Далі шлях ішов на П’ятихатки Долинського району, Кривий Ріг, Бериславську переправу, Перекоп. Більше 150 км пройшов територією Тарас із чумаками по землі сучасної Кіровоградської області.
Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства напровесні 1847 р., та арешту Шевченка, рукописна збірка «Три літа» стала головною підставою для жорстокого покарання митця - висилки в казахські степи: він був відданий в солдати Оренбургського окремого корпусу під пильний нагляд з тим, щоб від нього «ни под каким видом не могло выходить возмутительных и пасквильних сочинений».
Микола І власноруч дописав: « Под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать».
Одначе поетова реакція в пустельних степах була загальновідомою: «Караюсь, мучусь, але не каюсь».
Кирило-мефодіївцями були також Дмитро Павлович Пильчиков та Олександр Данилович Тулуб.
Д.П.Пильчиков познайомився з Шевченком влітку 1846р., вступив до товариства. Уродженець Полтави, Д.П.Пильчиков значну частину свого життя провів у Златополі (Новомиргород), де закінчив повітове училище та гімназію в Єлисаветграді.
О.Д.Тулуб, як і Д.Пильчиков, походив з Полтавщини, але життя його тісно переплелося з нашим краєм: Олександр Данилович у 1847-1848 рр. був учителем історії Златопільського повітового училища.
З Шевченком познайомився в 1846 р. На відміну від Гулака, Шевченка та інших Тулуб уник покарання, оскільки слідчим не вдалося віднайти доказів його безпосередньої участі у Товаристві. До речі, опублікував свою працю з історії Златополя.
Всюди, де довелося побувати Тарасу, живе пам’ять про нього. Живе вона і в нашому степовому краї, куди доля в дитинстві закинула майбутнього поета. В кожному місті, районі нашої області є вулиці, навчальні заклади, названі іменем Кобзаря. С/г
підприємства носять його ім’я, створені музеї, встановлені пам’ятні знаки.
Ім’я великого Кобзаря тісно пов’язане з творчістю відомих письменників, поетів, художників, митців – наших земляків. Лауреатом Державної премії України ім. Шевченка став Віктор Шульга – новомиргородський художник. «Тарас Шевченко запав мені в душу з дитячих літ і мені захотілося побувати на батьківщині Кобзаря», – писав Шульга. Мрія здійснилася. Результатом поїздки стали акварелі, зроблені в місцях, пов’язаних з життєвим шляхом Кобзаря.
Минали роки. Шевченко в творчості В. Шульги посів чільне місце. Народилися картини «Малий Тарас з батьком в Єлисаветграді», «Шевченко малює портрет Полусмакової», «За думою дума», «Шевченко в Петербурзі» та інші. В 1971 р. була персональна виставка акварелей художника в Республіканському будинку письменника.
Коли Златопіль відвідував Шевченко, місто було значним економічним і культурним центром степової України. Тут жило до десяти тисяч мешканців (у Новомиргороді, Єлисаветграді — близько п’яти тисяч у кожному), діяли три тютюнові фабрики, костьол, синагога, чоловіча та жіноча гімназії, міністерське (дворянське) училище. Щороку проводилося два ярмарки.
Багато води спливло у Висі з тих часів, коли на її берегах виникло місто Гуляйполе. Місто, яке увічнив у своїх творах Тарас Шевченко.
|
| Категорія: Мої статті | Додав: graf (29.01.2010)
|
| Переглядів: 704
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
 |
Copyright MyCorp © 2024 |
 |
|
|
