Будинку, який розпочинає в Кіровограді вулицю Леніна, – вже понад півтора століття. Звели його у зв’язку з потребою мати в часи аракчеєвських поселень спеціальне штабне приміщення та місце, де могли б розміщуватися раз на кілька років російські імператори зі свитою під час приїздів на військові маневри, які відбувалися за участі до ста тисяч осіб у навколишніх полях після збору врожаю.

Спочатку міська влада планувала виділити для будівництва місце на Перспективній (К. Маркса) вулиці, де сьогодні знаходиться облдержадміністрація. Але, зрештою, 1847 року Микола І заклав споруду на Ковалівці, на що відгукнувся у своїх спогадах російський поет Афанасій Фет, який тоді служив у тутешньому штабі:

"Під час свого перебування в цьому році в Єлисаветграді государ затвердив будівництво, якщо не помиляюсь, на кошти поселення обширного палацу, для котрого при в’їзді до міста біля самої річки були споруджені величезні цегляні сараї і заготовлені мільйони цеглин з приводу цієї споруди, котра пізніше була використана на приміщення кавалерійського училища, із Петербурга прибули казенний архітектор Шохін та інженерний полковник Мельцер”.

Будівництво розпочалося навесні 1848 р. під керівництвом "Височайше затвердженої комісії” у складі флігель-ад’ютанта полковника Ламберта (голова комісії, якого згодом замінив генерал-майор Лауниць), поліцмейстера підполковника Халтуріна (того ж року його замінив майор Іванов), ротмістра Безрадецького, інженера штабс-капітана Роде та згаданого архітектора Шохіна (згодом – Верлопа).

"За височайшим велінням будуються приміщення для корпусного штабу, які складаються із 3-х головних триповерхових корпусів, із котрих перший – для приїзду Імператора, свити Його Величності і квартирування начальників; другий – для розміщення корпусного штабу; третій – для квартирування панів штабс- і обер-офіцерів штабу, манежу і госпіталю з усіма належними йому будовами… Присутственні місця: а) штаб другого резервного кавалерійського корпусу; б) Височайше затверджена тимчасова комісія для побудови приміщення штабу другого резервного кавалерійського корпусу”, – йшлося в "Історичній та статистичній записці про військове місто Єлисаветград” очевидця будівництва дослідника минувшини міста Григорія Соколова, опублікованій 1848 р. в "Записках Одеського товариства історії та старовини”.

А. Фет пише, що під час будівництва трагічно закінчилося життя першого архітектора палацу, який прибув зі столиці: "І так як матеріал подавався на будову з усіх боків по риштуваннях, прилаштованих до широких вікон, – зрозуміло, що всі ревізори, в тому числі і начальник штабу, входили у приміщення по риштуваннях. Але хто повірить, що одного разу при новому огляді фасаду виявилося, що у величезному палаці немає ніде дверей. Розповідала мені Сливицька, яка добре знала Шохіну, що, коли бідний Шохін дізнався про свій недогляд, то, повернувшись додому, схопив себе за голову і почав вигукувати: "Дверей немає! Не розумію! Голова тріщить, мозок витікає!”. Жодні зусилля дружини не могли його відволікти від цієї фатальної думки, і на вечір він зійшов з розуму, а через два дні помер”.

Тодішній міський архітектор А. Достоєвський наводить слова із пісні поселян про начальника штабу резервної кавалерії фон-дер Лауниця, який безпосередньо курирував будівництво:

"На те денежки дворцовы

Взял именьице Клевцовых –

Вот так молодец! (бис)”.

Тут містився натяк на те, що, як тоді говорили, генерал, серед інших добре "хапнув” під час будівництва. (Сучасні ж архітектори, напевне б, сказали про "відкати” і "відмивання”.)