Храм,
як осередок духовності та місце спілкування з Богом завжди відігравав
непересічну роль. Та іноді все це ми сприймаємо занадто спрощено. Не
звертаємо уваги на віхи та знамення і святкуємо щось дуже мирське і
звичайне. 220 років відзначив один з храмів Кіровограда Спасо-
Преображенський храм. Історія створення храму досить цікава і розповідає про те, що сучасного вигляду споруда набула лише 95 років тому. Газета«Голос Юга» за 1913 рік надає відомості про 155-річну
історію цього храму. Першими засновниками церкви на місці сучасного
храму, були старообрядці-розкольники. Нарис «Исторический очерк города
Єлисаветграда» повідомляє: «Раскольники, заселявшие вблизи крепости
Св.Елисаветы большие и богатые селения, как-то: Злынку, Клинцы,
Калиновку и прочие, имели главное пребывание в форштадте крепости по ту
сторону реки Ингула, где находились их богатые церкви с драгоценной
утварью, рукописными богослужебными книгами, истреблённые впоследствии
сильными пожарами. Раскольники в нашем крае составляли из себя первое
купеческое сословие и считались купцами крепости Св. Елисаветы. В
ведении коменданта крепости Св. Елисаветы находились следующие
раскольничьи способы: Злынка, Каменовка, Клинцы, Красный Яр, Знаменка,
Николаевка, Покровское, Золотаревка. О первоначальнем пожелании
раскольников селиться в пределах крепости Св. Елисаветы видно из
рапорта начальству коменданта крепости Алексея Ивановича Глебова от 12
июня 1755 года...»
Вже через 100 років, а саме у 1850-1860-х роках основна маса старообрядцев, ймовірно під певним тиском влади, перейшла в офіційне православ'я. Про це тех. Писала газета
«Голос Юга» від 1913 року пише: «На місці, де тепер розташовано
Преображенську церкву, було побудовано невеличку дерев'яну церкву,
парафіянами якої спочатку були старообрядці, які потім перейшли в
православ'я».
Збудована в 1788 році старообрядцями дерев'яна церква згоріла вже через десять років. Причина пожежі неведома,
але невиключений підпал. Поруч була ще одна споруда старообрядців, яка
збереглася і нині діє, як Свято-Володимирський храм УАПЦ. В1799 році на
місці згарища за проектом і планом Кіндрата Парфенова було збудовано
кам'яну п'ятиглаву двоповерхову церкву. Вона була спроектована
неофіційно, без відповідної документації, через неточне урахування
технічних умов і згодом церква розвалилася. Пізніше, в 1813 році, була
здійснена ще одна спроба її перебудувати і освятити. Вона стала одноповерховою і трьохглавою. До храму приїжджало багато знатних осіб, серед яких був і російський імператор з родиною, який приїхав на повторне освячення 100-літнього храму.
На початку 1960-х років, під час так званої хрущовської відлиги, храм було закрито, а все церковне м айно описано та вилучено. В1965 році, в приміщенні Спасо-Преображенської церкви було відкрито картинну галерею. Це допомогло якось зберегти її від повного знищення і уникнути злої долі інших міських храмів.
У
травні 1991 року була створена релігійна Спасо-Преображенської громада
УАПЦ, яка звернулася до влади з проханням віддати їй для богослужіння
споруду храму. Але сталося зовсім інше. Влада в той час практично
переслідувала УАПЦ. Картинну галерею з часом закрили, позбавивши на
довгі роки місто осередку культури, а будівлю передали УПЦ Московського
патріархату. Нині храм відреставровано. При ньому діє недільна
школа разом з єпархіальним управлінням і організацією «Православна
Просвіта» регулярно проводять Преображенські читання, катехізаторські
курси для священнослужителів єпархії, семінари, конференції, а також
благодійні акції.На
жаль, згадана «Православна Просвіта» часто стає організатором
антиукраїнських акцій та провокацій у місті: перекручує його історію,
підтримує провокаційні дії «Руського блока» по впровадженні в краї
другої офіційної російської мови, на пікети до міськвиконкому прихожани
організації приходять не лише з іконами, але і портретами імператора
Миколи ІІ. А чого лише варті вимоги повернути місту ім’я імператриці
Єлизавети під брехливим приводом, що місто носило нібито ім’я святої.
Довершує букет антиукраїнської злоби вивіска на храмі, що сповіщає про
те що він стоїть у місті… Єлісаветргаді. Духовники від Москви заблукали
у часі, і живуть в іншому колоніальному вимірі, куди і долучають своїх
прихожан. На жаль у стінах храму-ювіляру перебуваєосередок духовної колонізації. Можливо тому у нього і така доля , з пожежами та руйнуваннями.
Серед
місцевих прикмет було підмічено, що біля костьолу та православних
храмів УАПЦ та УПЦ КП немає жебраків. Є вони у місті лише під храмами
УПЦ МП. Духовна бідність множиться та трансформується у матеріальну.
Поруч
з згаданим Спасо- Преображенським храмом, що реставрувався не лише за
кошти прихожан, але і державні, що надійшли у Кіровоград до його
250-річчя стоїть інший храм - Свято-Володимирський храм УАПЦ, на який міська не дуже українська влада не дала напередодні ювілею ні копійки.
Яка
буде у суспільства духовність при таких духовних орієнтирах з поворотом
голови на білокам’яну ? Антиукраїнський «посів духовності» ніяк не
сприяє побудові справжньої незалежності, відродженню українського духу.
А чи почує Господь наші молитви до нього чужою мовою з «осередків
духовної колонізації». В переліку тих за кого моляться в таких храмах
після Олексія ІІ, а нині Кирила, комусь залишилося лише вставити згадку
про Медвєдєва з Путіним і колонізація України буде завершеною.
Анатолій Авдєєв
|
