До нього  якось поїхали дві люди просити землю під церкву, тому що пан на ім'я Віктор не хотів її дати задарма. Тоді цар запитав, за які гроші будуватимуть. Вони сказали, що будуть по людях ходіти  та просити на будівництво храму. Цар запитав, де біля їх села є найближча станція, туди мовляв приходитиме цегла, ви перевозитимете, а вам за це платитимуть.

Коли ж прийшов час освятити храм,  то цар був  особисто присутній на богослужінні в Іскрівці, переодягнувшись в мужицький одяг. Згодом, за погодженням с отцем Іоанном Кронштадтським, він запропонував замінити священика в побудованому ним храмі. Так. волею святих Божих: праведного отця Іоанна Кронштадтського і  самого царя  диякон Микола з Ісаакиієвського собору  Санкт-Петербурга зявився на  українській землі і починає своє пастирське служіння в далекому селі.

  Коли прийшов в цю церкву священик Микола, якого люди за життя назвали святим, все якось, за спогадами очевидців, змінилося. Він допомагав людям: біснуватих «вичитував», лікував хворих людей і їх худобу. Старі люди говорили, що до нього приїжджали навіть з Тули. У нього була послушниця Ефросинія.  Рабиня Божа Феона розповідала, що ця послушниця приходила в храм першою, а йшла останньою. Один раз прийшла вранці і почула, як Микола з кимось розмовляв і останні слова були: «Для тебе Господи все готовий зазнати». Коли батюшка вийшов з вівтаря, вона запитала, з ким він розмовляв. Він відповів: «Якщо чула, то нікому не говори, поки я живий. Мене повинні убити і потім три рази ховати».

Батюшка, як ясновидець, знав, яка влада прийде  і людей попереджав, що це буде безбожна влада. А люди були разні, і знайшлися такі, що зрадили батюшку. Того трагічного  вечора налетів загін червоних. Батюшка людей відпустив додому, а сам виліз на дзвіницю. Але староста сказав, де батюшка. Червоні його стягнули, вивели на цвинтар і розстріляли. Йшли мимо дві жінки з поля і прикопали його, а вночі прийшли знову ще з одним чоловіком і перепоховали в іншому місці. Через рік (у 1920 р.) приїхали багато священиків, зробили труну і пере поховали Отця Миколая біля храму.  Про це говорила очевидиця Головата Феона (вона померла в 1982 році, коли їй було 96 років), яка стверджувала, що тіло Миколи було нетлінне, таке, ніби його сьогодні убили.

Отця Миколу видав староста Коваль. Його син був комуніст і його заарештували кадети. Коваль звинувачував у всьому отця Миколу. За життя до отця Миколи  приїжджало дуже багато людей. На землі попівства ( так називали цю ділянку) було джерело, там він вичитував і лікував людей. За деякими данними тими червоними, що вбили отця Миколу були Махновці.

 При житті Отець Миколай іноді говорив, коли мене не стане покличте і допоможу. Нині до його цілющих молей та джерел, де він лікував і зцілював приїздять віруючі з різних куточків України. А на засіданні Священного Синоду 17 липня 2001 року під представництвом Патріарха Московського і всього Русі Алексія II отця микорлая Іскрівського долучили до ліку святих. В постанові Священого синоду сказано: «УХВАЛИЛИ: Прославити протоієрея Миколу (+ 1919г.) в лиці священномучеников.

1. Чесні його останки вважати святими мощами.

2. Службу священномученику Миколі Іскрівському скласти особливу.

3. Пам'ять священномученику Миколі Іськровському святкувати в день його мученицької кончини 2 жовтня.

4. Писати новопрославленному святому чесную його ікону для поклоніння і вшановування, згідно правилам Сьомого Вселенського Собору.»