|
|
 |
Каталог статей |
 |
Який літописець був «двійочником»?
Довгий час за для слави Куликового поля замовчувалася Синьово́дська би́тва; що відбулася в степах Центральної України на теренах сучасної Кіровоградщини. Нині довідники пишуть про це з посиланням на різні джерела, що часом не співпадають за датами, хоча стверджують факт битви та окремі деталі. Би́тва на Си́ніх Во́дах (Синьово́дська би́тва; вірогідно між 24 вересня — 25 грудня 1362) — битва, що відбулася на річці Сині Води між литовсько-руським військом Великого князя Литовського Ольгерда Гедиміновича та ордами монголо-татарських правителів на Поділлі, поблизу фортеці Торговиці (нині село Новоархангельського району Кіровоградської області). А за деяким дослідженнями битва відбулася південніше між селами Добре та Тернова балка Вільшанського району. Збереглося тільки декілька літописних звісток про битву. Розгром трьох ординських князів, тогочасних спадкоємних володарів Подільської землі, військом великого князя литовського Ольгерда в битві біля Синіх Вод уперше згадується в літописній оповіді «Про Поділля». Як зазначає історик Фелікс Шабульдо, «ім'я автора цієї писемної пам'ятки залишилося невідомим. Певним є те, що він мав причетність до вищих урядово-бюрократичних кіл Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського й написав свій твір на початку 1430-х років, у розпал польсько-литовського воєнного конфлікту, в ході якого обидві сторони розв'язували політичну проблему: кому саме — Польському королівству чи Великому князівству Литовському — належатиме вся Подільська земля» .
Рогозький літопис, складений в остаточній редакції восени 1396 року, теж повідомляєпро цю подію. Така ж, але дещо скорочена звістка міститься у Никонівському літописному зводі кінця 1520-х років. І, нарешті, Густинський літопис теж повідомляє про подію, але з датою 6890 замість 6891, яук у попередніх.
І все було би гаразд з датою битви, якби не запис у Хроніках Литвських і жмойтських:"Року 1332 . Олгерд, постановивши примире на д†лЂтЂ з крижаками прускими и листанскими, выправился против татаров в Поля Дикие; тягнули теж з ним и чотыри его сыновци Кориятовичи: Александр, Константин, Юрий, Феодор — Корията, князя новгородского сынове. A гды пришли до Синей Воды, минувши Канев и Черкасы, указалася им в полю великая орда з трома цариками на три обозы роздЂленныи, то есть Котлубая, Катибея, Бекера и Дмитра солтана. То обачивши, Олгерд, же до войны готовы татаре, розшиковал войско свое на шесть гуфов закривленых з боков и на чоло розсадивши, абы их татаре танцами звыклыми огорнути и стрЂлами шкодити не могли. A потом з великою запалчивостю татаре град желЂзный з луков на литву густо пустили, але им стрелбою не зашкодили, для порядного ушикованя и прудкого розступеня. Литва зас з русю скочила зараз з копиями и шаблями, потыкаючися, чоло им перервали и танцы помешали 56, другие зас з куш белтами, a звлаща новогорожане з Кориятовичами Я валили их з коней, натираючи на них з боков, летали не иначей як снопы от гвалтовного вЂтру татаре розбурены, a не могучи болш лит†на чолЂ вытрвати, почали мЂшатися и утЂкати по широких полях. Там же цариков их трох: Котлубая, Катибея, Бекера — забито, от которогр и теперь есть озеро в Диких Полях названое Катибейское, идучи ку Очакову; при них теж и Димитрий солтан. Мурзов и уланов побито велми много, трупов тежь татарских полны поля и рЂки были, стад килкадесят, верблюдов, обозы их, в которых всю маетность звыкли свою татаре з паши на пашу возити. \л.474об.\ Литва з русью по том звитязст†забрали Торговицу, котрой еще и теперь в полях мури на устю Бугу рЂки стоят, Белую Церковь, Звиногород и вси поля аж за Очаков, от Киева, a от Путивля аж до устя Дону от татаров волно учинили и отстрашили аж до Волги, a других в Кафу и ку Азову и Криму загнали…"
Прочитавши останнє, виникає слушне питання про те, який літописець був «двійочником»? Похибка в даті вже не в один рік, як Гуситському, Рогозькому та Ніконівському літописах, а в цілих 30…
Певні джерела, аналізуючи проблему входження Поділля до складу Великого князівства Литовського в другій половині 14 століття, з посиланням на історика Дмитра Ващука зазначають: «Синьоводська битва здавна привертала до себе увагу дослідників. Незважаючи на велику кількість наукових праць, достеменно не встановлено час битви, її місце і чи взагалі вона була». Започаткував розгляд же питання про Синьоводську битву польський історик 16 століття Мацей Стрийковський. У творі «O początkach, wywodach, dzielnościach, sprawach rycerskich i domowych sławnego narodu litewskiego, żemojdzkiego i ruskiego…», написаному 1577 року і виданому тільки через 400 років — 1978 року у Варшаві, Стрийковський коротко висвітлив битву і датував її 1329 роком. У праці «Хроніка польської, литовської, жмудської і всієї Русі», виданій 1582 року в Кенігсбергу, історик детальніше висвітлив битву на Синіх Водах, а датував її вже 1331 роком.
Предметом дискусії істориків 19 — початку 20 століття були час і місце битви (у тому, що битва була, вони не сумнівалися). Володимир Антонович у «Нарисі історії Великого князівства Литовського до середини 15 століття» (Київ, 1878) зазначив, що «1362 року Ольгерд здобув рішучу перемогу над трьома татарськими князями: Кутлубугою, Хаджибеєм і Дмитром на берегах ріки Сині Води. Залишки розбитої ним Орди відійшли частково у Крим, а частково на Добруджу — і Поділля перейшло під владу Литовців». Антоновича підтримали історики права Михайло Ясинський у праці «Статутні земські грамоти Литовсько-Руської держави» (Київ, 1889) і Федір Леонтович у праці «Нариси з історії литовсько-руського права. Утворення Литовської держави» (Санкт-Петербург, 1894) .
Іншу думку щодо дати Синьоводської битви мав Матвій Любавський. Він її оприлюднив у працях «Обласний поділ і місцеве управління Литовсько-Руської держави до часу видання першого Литовського статуту» (Москва, 1892) і «Нариси історії Литовсько-Руської держави до Люблінської унії включно» (Москва, 1910) . Матвій Кузьмич вказав, що «Поділля було зайняте сином Коріята Гедиміновича після того, як 1363 року великий князь Ольгерд побив на Синій Воді татарських ханів», яким «місцеве руське населення через своїх отаманів платило данину». Михайло Грушевський теж вважав, що битва відбулася 1363 року. У четветому тому «Історії України-Руси» (друге видання, Київ — Львів, 1907) він писав: «Кінець кінцем мусимо задовольнитися тим виводом, що в 1363 р. Ольгерд увійшов у конфлікт з Татарами, ходив походом в полудневу Київщину й погромив там Татар, і що в зв'язку з сим, по всякій правдоподібности, стояла формальна окупація Київщини й Поділля».
Історик Олексій Брайченко зазначив: «Зауваження щодо цього опису, як його прихильників, так і у критиків, ґрунтуються на одних і тих джерелах і не дозволяють, на наш погляд, ані щось напевно стверджувати, а ні аргументовано відкинути. Залишається констатувати, що такий опис існує і зазначені в ньому дії військ Ольгерда й татарських князів відповідають рівню воєнного мистецтва тієї доби». Внаслідок здобутої перемоги Ольгерд відвоював у татар Київ i захоплене ними у середині 13 століття Поділля і розширив свої володіння далеко на південь у напрямку до Чорного моря, утворивши «Велику Литву від моря до моря».
Перемога литовсько-руського війська у Синьоводській битві задовго до Куликовської битви 1380 року суттєво і остаточно підірвала могутність Золотої Орди і поклала початок звільненню східнослов'янських народів північніше України від монголо-татарського іга. Синьоводській битві було присвячено дві наукові конференції, які відбулися 1997 та 1998 року в Кіровограді. 2005 року за матеріалами цих конференцій Інститут історії України НАН України видав збірник статей «Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях».
Анатолій Авдєєв
|
| Категорія: Мої статті | Додав: graf (03.02.2010)
|
| Переглядів: 671
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
 |
Copyright MyCorp © 2024 |
 |
|
|
