«Мандри мене тягнуть, - неодноразово повторював Юрій Яновський в «Автобіографії». – Кожен свій день устаю з бажанням
їхати за море і за сині обрії. Лягаю теж із цим. Люблю багато ходити».
Романтизовані твори Д. Лондона, Р. Кіплінга, О’Генрі, М. Твена та інших
«правили мені вікно до великого світу. Тоді я захопився морем, не
побачивши ще його», - писав у відкритому листі до Миколи Хвильового. Мабуть, саме тому Ю. Яновський створив цілу галерею творів про мандри та море («Море», «Майстер корабля», «Шаланда в морі», «Голлівуд на березі Чорного моря» та ін.)
Однак
запал подорожей не забрав у Ю. Яновського любові до рідної землі
(народився майбутній письменник 27 серпня 1902 р. в селі Майєровому на
Єлисаветградщині, тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської
області). Радше, навпаки – утвердив непохитну істину про найдорожче,
випробувану багатьма «заморськими принадами».
«До
безуму люблю степ... » - підкреслював Ю. Яновський у своїй
«Автобіографії». Завдяки цьому став не лише «майстром корабля», а й
майстром «степового малюнку»: славнозвісний роман «Вершники», повість
«Байгород» - вигадане місто степового краю, точніше, замінена назва
радянськовстановленого Зінов’євська (з 1924 по 1934 рр. Кіровоград носив ім’я іншого ката українського народу - Г. Зіновєва). Отож, прототипом художнього образу Байгорода послужило наше місто, охоплене
тогочас громадянською війною. До речі, чим поганий цей варіант
перейменування (проголошений у назві твору одним зі світочів
української літератури) досі нинішнього Кіровограда?
Та ж
нічого – наші люди й без того натхененно, день-у-день, віддячують
своєму землякові – будинок, у якому мешкала родина Яновських з 1909 по
1919 рік, зараз знаходиться у приватній власності (що передбачає
довільне користування та перепланування історичної споруди), а в
декількох метрах від нього встановлений цілком рукотворний пам’ятник –
сучаний смітник з усіма передбачуваними наслідками: іржавими баками,
розкиданими гілляками та різноманітними відходами. Така-от, шана про
своїх велетнів слова і думки, котрі прославили наше місто в безсмертних
творіннях, а їхня любов повернулася до них самих невдячним бумерангом.
Левицький Василь
