Гончарство - це диво , що
народжується завдяки чарівному кругові. В минулих століттях від року в
рік удосконалювалося гончарне ремесло, що зросло з повсякденної потреби
і піднялося до рівня мистецтва. Ще в минулому столітті на терені
сучасної Кіровоградщини існувало кілька потужних центрів гончарства,
про які нині лише з сумом згадують. Кращі витвори майстрів гончарного
мистецтва нині зустрінеш хіба що в музеях. Нещодавно натрапив на кілька
блюд, куманець та інші вироби цвітненських майстрів гончарства у
Кіровоградському обласному художньому музеї.
З письмових джерел відомо що гончарство у старовинному селі Цвітному під Олександрівкою почало розвиватися ще в XVIII столітті,
але не виключено, що можливо і раніше. Поштовхом промислу стала місцева
дуже чиста глина. Її видобували з глибоких, часом до двадцяти метрів
колодязів – шахт зі зрубом. Шари виробничої глини часом були не дуже
товсті всього 20-60 сантиметрів. Місцева глина була багата на кварцовий
і слюдистий пісок. Через такий спосіб її видобутку в Цвітному навіть
побутувала приказка - «Пішов у Сибір», що означало - «пішов копати
глину. Глина була того варта, пластична і без камінців та домішок, мала
невеличку усадку, що дозволяло сушити влітку вироби на осонні. На
практиці, як кажуть фахівці це буває дуже рідко. На практиці місцева
клина, стаючи черепком після випалу набувала природного
білувато-жовтого кольору.
В
позаминулому та минулому столітті цвітненський посуд, чк полив’яний так
і простий був дуже відомим у південних областях України, в Київщині та
Полтавщіні і навіть у Молдові. З неполивного посуду місцеві гончарі
виготовляли макітри. Горщики, глечики та риночки з трубчатою ручкою для
смаження сала, форми для випікання тіста – папушники. Висока якість
глини дозволяла робити і посуд великих форм, такі, як двовідерні
горщики та чотиривідерні макітри. Їх робили майстри удвох, коли один
крутив круг, а другий формував виріб.  Серед
полив’яного посуду місцеві майстри виробляли чайники, глечики, куманці,
тикви, глечики, барильця, кухлі, миски, полумиски та горнятка. Серед
іншого були скарбнички, іграшки, блюда, свічники,сільнички, фігурний
посуд свистульки та скульптурні фігурки. Вироби обливали зеленою і
жовтою поливами, а рідше брунатною.
Згадані
вище полумиски іноді робили з чашечкою в середині для вареників з
сиром. Деякі дуже рідкісні вироби цього промислу зберігаються і в
Державному музеї українського народного декоративного.
Нині
древній промисел став можливо вже неповоротною історією. Слідів
колишнього артільного промислу, я не зміг знайти у Цвітному навіть 10
років тому. Залишилася в історії і учбова керамічна земська майстерня,
що діяла в 1913-1943 роках, де учнів навчали гончарству та розписам та
артіль заснована в 1933 році.
Ще в
дореволюційні роки майстер Марко Кучеренко почав у Цвітному виробляти
посуд та махор очниці у вигляді чудо-звірів. Лише в письмових джерелах
на в музеях можна прочитати славні імена гончарів-скульпторів Агея
Койди, Аврама Кабака, Василя Кучеренка, Каленика Головка.  За
даними місцевих досліджень та анкетного перепису 1912 року подібні
центри гончарства на терені сучасної Кіровоградщини були у селах
Аджамці, Рівному, Мошорино, Іванівці та інших.
Сумна доля
«чарівного круга» засмучує. Невже відгомоніла слава цвітненського
гончарства? Невже втрачені традиції, школа та мистецька ниточка і
зв’язок поколінь? Анатолій Авдєєв
| 
