У кожної нації є свої цінності, свої герої, свої кумири, свої святині. Коли з цим виникає якась ніша чи збій, то її замінюють фальшиві. В Україні, де навіть президент зміг обмовитись про те, що національна ідея не спрацювала з фальшивими цінностями набагато легше.

На цьому тлі спливають дивні «національні кумири» у вигляді Катерини ІІ, Петра І, князя Потьомкіна, графа Воронцова, Кутузова, Суворова. Всіх незгаданих можна було почути в теледебатах на зразок «Великі українці». Саме там спливають різноманітні уподобання вітчизняних покручів різного національного походження.

На рівні Кіровограда, на шастя, ще немає «ідеї» ставити монументи Катерини ІІ, чи навіть Єлизаветі, імя якої настирно намагаються повернути місту представники «п’ятої колони», але вже створили прециденти з двома іншими «героями України» - Кутузовим та Пашутіним, самим одіозним дореволюційним міським головою.

До чергового свята дня міста кіровоградцям знову готують черговий замаскований «прикол». Оголошено вже вдруге про можливе встановлення пам’ятника міському голові російсько-імперських часів панові Олександрові Пашутіну. Такий подарунок приписують місцевим підприємцям, які спритно і швидко нібито погодилися дати на це гроші. Не перестає дивувати, що ні на що українське не вперше у місті грошей ні у кого немає. Вже не один рік не доходять дальше розмов руки до спорудження пам’ятників Винниченкові, жертвам голодомору та політичних репресій та ряду інших земляків. Серед них багато непересічних особистостей народжених в області та місті, або з ними повязаних: Маланюк, Микитенко, Яновський, Тамм, Тарковський, Лангемак, Мейтус, Нейгауз, Шимановський та інші. Але про них повна мовчанка. Але тим часом в ЗМІ знову розгорнули чергову широку компанію з агітації за «найвидатнішого градоначальника» Олександра Пашутіна, долучивши радіо, телебачення та газети високого рангу – «Україну-центр» та «Голос України», агенці. УНІАН.

А якщо говорити відверто за Пашутіна то він керував містом найбільше всіх – довгих тридцять років, залишивши цим по собі пам'ять в тому, що написав книжку про своє правління, чим і звернув на себе увагу. Без неї ймовірно про нього та українське місто в руках росіян ми знали б набагато менше. І за це йому щира подяка. А ще подяка за одне речення чистої історичної правди в книжці. Писав Олександр Пашутін відверто, впевнено і без задньої думки, що його зрозуміють дослівно і вірно. Так от ним власноручно написано, а далі видрукувано те, що фортеця Св.. Єлизавети будували з метою оборони цих земель від татар та… запорожських козаків. Нас від нас же вирішено було захищати, а вірніше загарбану у нас нашу рідну землю. З документів надрукованих у книзі науковця Анатолія Пивовара витікає, що до приходу росіян в наші степи, нічого вільного від козацької власності не було, то відібравши її треба було обороняти він повернення законним господарям фортецею і багнетами російського гарнизону.

Другою особливістю книги є те, що Олександр Пашутін відверто хвалебно з використанням високопарних епітетів восхваляє себе та свою власну діяльність. І правильно робить, до чого там скромність коли треба, щоб все слугувало власній справі. Видана за його життя його і коштом книга є справжнім тодішнім PR-ом (вважайте передвиборним). А детальне вивчення біографії добродія Пашутіна говорить про не випадковість такого довгого терміну його праління. Серед Пашутіних він був вже не першим міським головою. До того не один рік ними були його батько та брати. Потужний купецький рік прихопивший майже на сто років до своїх лабет місто міцно тримав його в своїх руках. Основним товаром серед багатьох інших в трогівлі Пашутіних був алкоголь. Обпоєне місто було під контролем…

За Міським положенням 1870 року органи міського самоврядування складалися з міських зборів, на яких обирались раз на чотири роки гласні (представники громади міста), міської думи – розпорядчого й наглядового органу, міської управи – виконавчого органу, який обирався гласними думи, міського голови, який очолював одночасно міську думу й управу.

З 1878 по 1908 роки міським головою в місті був спадкоємний почесний громадянин Олександр Миколайович Пашутін, який, як вважається певними колами «істориків», багато зробив для міста. Під його безпосереднім керівництвом було здійснено брукування та освітлення центральних вулиць, відкрито рух трамваю, створено мережу освітніх закладів: відкрито міську гімназію, міські народні школи та інше. Але хіба в той час можна було залишити місто без усього переліченого? Показником його авторитету вважають відомості про святкування у 1903 році 25-річчя перебування Олександра Миколайовича на посаді міського голови, які не дуже скромний міський голова влаштував на свою честь, навіть назвавши на свою честь вулицю на якій мешкав. Контролюючи все у місті, він друкував телеграми з цього приводу і у місцевій пресі, авторами яких були державні службовці, звичайні громадяни.

При невеликій кількості осіб серед усього міського населення, які мали виборче право (4 – 10%), абсентеїзмі більшості виборців на виборах, за цих умов невелика тісно згуртована й дружньо діюча група осіб легко могла провести вибори у своїх інтересах й зайняти всі необхідні ключові керівні позиції у думі. Поступово така група перетворювалась у замкнуту фракцію і їх інтереси були міцно забезпечені при однорідності складу міського представництва. Інколи міські голови та члени управи, хоч і обиралися думою, зрештою про це забували й нерідко ігнорували своїх виборців, ставали від думи незалежними, входили в смак ролі цілковитих господарів міста. Нерідко один голова безконтрольно відав міськими справами, здійснював все своєю владою, а дума опинялася у становищі сліпого знаряддя в його руках. Адже голова в той час мав змогу просто не допустити обговорення у думі делікатних і невигідних для нього питань, і остання не мала права розглядати правильність таких дій…

Часто міське самоврядування складали особи, які відносилися до тісного кола знайомих та родичів, що займали найбільш прибуткові громадські посади. Між ними та іншими городянами зникала усяка спільність інтересів, ширшали зловживання. Найбільші зловживання відбувалися при розпорядженні міським майном. Так, членам громадського управління здавалася в оренду земля на довгі роки за фіктивну платню. Самі гласні й члени управи робили й свавільні захоплення землі.

Місто, де на довгий час до Олександра Пашутіна містом на посаді голови керували його батько та дядько, було міцно прихоплене та «привласнене» родиною Пашутіних. Нині представники організацій ворожих до української державності обожнюють Пашутіна та його епоху. Ймовірно той стан речей фактичного безправ’я громади в ті часи для когось у місті «бажана пісня». Продовженням цього і є в наші дні оспівування тої колоніальної доби та Пашутіна, як носія та організатора безправ’я корінного і переважаючого українського населення. Час сплив, але хтось вперто не бажає цього помічати та «співає своїх пісень» і намагається робити свої справи в своєму розумінні і дусі минулого колоніалізму, що здавалося вже став надбанням історії.

Сучасною мовою говорячи – на лице підкуп та корупція. От звідки ноги ростуть у нинішнього 100-го округу. Творити дива на виборах стала історична традиція «міста над сивим Інгулом». Зараз у умовах чергового витка в спіралі міського хаосу стало на часі вшанувати міського поільця та «вдохновителя вдалих демократичних перемог» на міських виборах.

Міський голова комуніст Володимир Пузаков знову через ЗМІ та з трибуни сесій просить у підприємців міста «гроші для Пашутіна», мабуть щоб йому не закинули на промосковське витрачання коштів. Другим в чергу на "збір коштів” стоїть Кутузов. Кого ще пропонуватимуть спонсорам? Хвиля російських монументів накриває місто. Вкладання грошей у «промосковський вітер» є сучасною ознакою Кіровограда, а про своє рідне українське і замислитись не спадає на думку…