В Кіровограді видавництвом «Імекс» видано та презентовано книжку-альбом «На память о родном крае». Видання дуже цікаве, яскраве і пізнавальне створенно автором укладачем Олександром Чудновим та командою складеною з колекціонерів, істориків, краєзнавців, художників. Нове видання випущено в альбомному форматі та двох версіях: сувенірній з футляром та звичайній.

З цього приводом днями в Кіровограді в актовому залі музичного училища відбулася урочиста презентація нового краєзнавчого видання за участю її авторів та місцевого камерного оркестру. Приємне враження можна було отримати, як від першого так і від другого. Видання створене авторами, за їх словами лише вершинка від айсберга накопиченого на терені краєзнавства, що розповідає мовою живих документів, спогадів, світлин листів та репродукцій місцевих художників Андрія Ліпатова, Володимира Волохова та інших. Серед колекціонерів, що по крупицям збирали матеріали, а потім прикрасили ними збірку документів Володимир Могилюк, Юрій Тютюшкін, Віктор Петраков та інші.

Зовнішній вигляд книги викликає захоплення. А ще перехоплює подих і від повідомлення місцевого сайту «Весь Кіровоград», що вказав ціну фоліанту – 180-250 гривень без коробки, а суперсувенірне видання в ній всі 400 гривень. Не для простої людини однак… Але, на думку письменника Василя Бондаря, висловлену іншими словами для простого українця то мабуть отрута… Як ложка дьогтю для чудового видання є його російськомовність та проімперський зміст. В своїй статті голова обласного відділення СНПУ запитує, чому на таке в Україні знаходять гроші, а державницькі дослідження українських патріотів видаються « в убогенькому антуражі за власний кошт».

Далі письменник –патріот застерігає:» Я попереджаю українство свідомо, аби не довелося у січні кусати лікті та позичати у Сірка очей. А режисери з Білокам’яної потиратимуть руки, як роблять це сьогодні, після бенефісу п’ятої колони …», маючи на увазі видання книги до 75-річччя створення Кіровоградської області.

Про ситуацію в місті пан Василь констатує відверто: «Ми ж, українці, добрі і терпіння маємо воляче. Але є речі, якими поступатися не маємо права. І не треба соромитись чужинцям за духом нагадувати, хто має хазяйнувати на нашій землі. Як це роблять усі цивілізовані народи, у тому числі і росіяни.(Попробували б ви сьогодні видати в Краснодарі українською мовою ошатний альбом про запорозьких козаків!) Мені здається, що і в владних кабінетах нині про це гаразд міркують і не мовчать. Те, що встановлення пам’ятника колишньому ретельному виконавцю розпоряджень колоніальної влади Пашутіну відклали на рік, - добра ознака: краще здати його в музей Так же ? А поставити Винниченкові.»

Читаючи сторінки присвячені рідному місту та відкинувши враження від чужої мови викладу, дізнаєшся багато цікавого. В цікавому місті жили мої предки. Багато правди викладено відверто. З довідки станом на 1855 рік відкривається приголомшливий факт, що з кількох тисяч будинків у місті не було і 50 кам’яних. Отакий Париж, панове підспівувачі російських принад колоніальних часів … Цікавим є і факт, що саме тут у 1881 році відбувся перший в імперії єврейський погром, а один з його описувачів висловлює думку про… погроми і росіян.

Гарно оформлене видання мають намір в майбутньому продовжувати, але «німа мова» документів, чого гріха таїти, має проімперське начиння здатне бомбувати малосвідоме українство та агітувати за сусіда, що довгі століття був гнобителем України. Таким виданням, на жаль бракує відповідних аналітичних коментарів, для акцентування думок на своєму, українському.

А самій презентації, проросійськи налаштоване панство не проминуло нагоди агітувати і за повернення місту проімперської назви, яке воно носило до 1917 року. Середовище та аура створена презентованою книгою, на жаль, до того створювала зовнішню атмосферу повернення до «імперського раю». А в самому залі відверта агітація проросійського лоббі викликами, на жаль, несхвальні вигуки протесту.

Анатолій Авдєєв