Події у магічному місці Холодного Яру в радянські часи старанно замовчувалися. Холодний Яр завжди був центром народної вольниці українців різних поколінь. Відомим його зробив гайдамацький рух XVIII століття та славний Тарас Шевченко, оспівавши народний подвиг у поемі "Гайдамаки”. Тоді саме цей яр став епіцентром народного повстання під проводом Максима Залізняка та Івана Ґонти, яке охопило значну частину Правобережної України. Їх послідовниками на початку вже ХХ століття стали козаки-холодноярці, що створили самоврядну повстанську республіку, орієнтовану на боротьбу за незалежну Україну. Розрізненість та неузгодженість дій, фактична відмова від створення єдиної і потужної української армії далися взнаки. Північніше тоді діяли загони отамана Зеленого, південніше Григор’єва та Чорного ворона, а далі була зона дій Нестора Махна. Все це при об’єднанні та координованості дій мало велику силу. А були ще Баштанська республіка та інші.
Очолили рух опору більшовикам у Холодному яру брати Чучупаки, що були молодими бойовими офіцерами першої світової війни та справжніми патріотами рідної землі. Територія республіки була захищена від здирства більшовицької продразвьорстки, а тому мала широку і міцну підтримку селянства, яке поповнювало лави холодноярських полків, давало їм продовольство та фураж. Але вистояти навіть кількатисячним полкам проти кількасот тисячної навали білих та червоних було важко.
Від решти отаманських "республік” холодноярська організація відрізнялась чіткою ієрархією. Коли гинув отаман, військо не розходилось, а обирало на його місце іншого достойника. Цьому сприяли тисячолітні козацькі традиції, дух волі та унікальна енергетика цієї місцевості.
Щороку в квітневі дні до Холодного яру з різних куточків України стікаються численні групи українських патріотів вшановувати пам'ять про борців за волю України. Перед поїздкою в ці священні місця в Кіровограді пройшло тематичне засідання Українського клубу присвячене саме Холодноярській республіки, дія якої розповсюджувалась і на терени нинішньої Кіровоградщини. Представники Українського козацтва, Товариства відродження української нації, Молодого Народного Руху, УНП, партії «Свобода», КУН приїхали на місця подій 1917-1923 років, отримавши своєрідний інформаційний заряд. Молоді, як і старшому поколінню мало що відомо про 90-літнє минуле, події навіть про інформацію на які більшовики наклали табу. А коли правда просочилася з емігрантських кіл заходу, то видали облудну крутійську книжку, де борців за волю нахабно назвали бандитами. Але правда має риси шила у мішку, і завжди стає надбанням розголосу.

Перебуваючи у черговий раз на магічній і святій землі Холодного Яру, на думку прийшли історичні паралелі та зв'язок у часі. Прикро, звичайно, що народна ініціатива по вшануванню героїчної боротьби холодноярців майже не пам'ятає сьогоднішня українська влада. Диво дивне, але ще в 2002-2004 роках місцеві керівники ще приїздили і брали участь в урочистостях, чого немає зараз. Багато говорять про визнання ОУН-УПА, їх провідникам іноді споруджують пам'ятники, на їх честь називають вулиці, однак ніхто не згадає, що вони навчились організовувати свою боротьбу саме у холодноярців. Книжка Юрія Горліса-Горського "Холодний Яр” була своєрідним посібником вояка УПА. Псевдо, криївки, основи підпільної роботи – все це було запозичено в наших земляків з Центральної України. УПА діяло в цих місцях і в 1941-1045 роках. Натомість нині ні в Кіровограді ( а саме Кам’янський і Чигиринський райони до створення у 1954 році Черкаської області були у складі Кіровоградщини), ні в Черкасах пам'ять наших героїв не вшановується на належному рівні. В школах цьому періоду історії краю не приділяють належної уваги, і базікають про щось віддалене, що не западає в душу, а заходи і встановлення пам'ятників фінансуються виключно громадськими організаціями за кошти патріотів благодійників, без жодної державної підтримки.
Серед маловідомих фактів боротьби в Холодному Яру і сумна історія села Буда, що розташоване поруч з легендарним тисячолітнім дубом Залізняка. За спротив окупантам і підтримку народних месників в роки другої світової війни майже всі мешканці села були зігнані до купи та спалені фашистами.
Шукати прикладів для патріотичного виховання молоді десь далеко від наших домівок зовсім не треба, бо потрібно лише відновлення історичної пам’яті про життя власних предків. Гайдамаками були не приїжджі чи випадкові люди, а наші власні прапрадіди, кров яких тече зараз в наших жилах. Невже вона настільки з часом розрідилася чи занапастилася вірусом безпам’ятства, що ми не здатні збагнути навіть свій генетичний зв'язок з тим героїзмом?