|
|
 |
Каталог статей |
 |
Наші попередники - Українське Вільне Козацтво
1917-й став надзвичайно важким та переломним для українства. Революція, війна, розруха, які співіснували з національним відродженням і становленням державності. В цей момент найсвідоміші українці брались до творення основ державного життя без наказу, без розпоряджень.
Так у середині березня 1917 року селянин Смоктій із Русаківки, що на Білоцерківщині організував Русаківську сотню. Невдовзі селяни вирішили зібрати в Звенигородці козацький з'їзд і там виробити статут організації, упорядкуванням якого зайнявся Ковтуненко, людина з вищою освітою. На початку квітня всі виборні сотенні командири прибули на з'їзд і прийняли статут організації, яку назвали "Українське Вільне Козацтво" (УВК):
1. Вільне Козацтво організується для оборони вольностей українського народу та охорони порядку.
2. Вільне Козацтво - територіальна воєнізована організація, куди мають право поступити громадяни повіту не молодші за 18 років.
3. До організації не приймаються люди "ворожі до України, та люди, покарані судом за карні злодійства".
4. Всіма справами організації відають командири й ради козацької старшини.
5. На командні посади старшина вибирається народом. Обрані командири самі призначають собі заступників, писаря, скарбника та бібліотекаря.
Так, знизу, без допомоги влади, зайнятої на той час політичними розбірками й дипломатичною війною з Тимчасовим урядом, відродився козацький стан - через 142 роки після того, як імператриця Катерина II знищила Запорізьку Січ. Тут же, на з'їзді, обрали повітового кошового - Семена Гризла.
Структура українського реєстрового козацтва була така: головною бойовою одиницею була сотня. З сотень формувався курінь, із куренів складався Повітовий Кіш. Згодом кіш був замінений на козацький полк (аналогічну структуру має Характерне козацтво, за виключенням визначення "бойова одиниця"). На з'їзді обрали курінних отаманів по волостях: Смоктій став отаманом Русаківського куреня, Семен Гризло - Кальніболотського, Сорока - Лисянського, Шевченко (нащадок брата великого поета) - Тарасівського, Шаповал - Козацького. Сотні були різними за чисельністю: від 25 шабель до 1000, у середньому - близько 200 козаків.
До травня Українське Вільне Козацтво організувалося на Волині, у Подолії, на Чернігівщині, Полтавщині, Одещині, Херсонщині, Катеринославщині. Офіцери-артилеристи брати Горобці організували Катеринославський кіш, поручик Іван Римбалович - Чернігівський, поручик Костянтин Смовський організував кіш у Лохвицькому повіті, на Черкащині кіш організував політемігрант, колишній повстанський отаман Яків Водяний. В нас на Хмельниччині курінь УВК ім. Устима Кармалюка було створено в Кам'янці-Подільському.
Надзвичайно цікавою та повчаючою для нас є історія з козацькими клейнодами, що відбулась того ж таки пам'ятного 1917-го. Виконуючи постанову 2-го Українського військового з'їзду представник УВК, військовий старшина Іван Полтавець-Остраниця відправився в Петроград аби вимагати повернення Святощів Нашого Роду. 1969 року на сторінках часопису "Українське Козацтво" Каленик Лисюк, сучасник подій розповідав таке:
"...полковник зайшов із своїми козаками в Історичний музей і насильно відібрав там всі українські козацькі прапори та старовинну козацьку зброю і все те переніс до готелю, в якому мешкав, і в коридорах... поставив озброєну козацьку варту".
Справа дійшла до Керенського. Він вирішив розпочати переговори й послав до Івана Полтавця-Остраниці комісію, у складі якої був і солдат Каленик Лисюк, представник Петроградської ради солдатських і робочих депутатів. Комісія направилася в готель, але збройні козаки її не пустили. Начальник варти викликав Полтавця-Остраницю, який сказав:
"Нас пограбували, і я від імені Українського Вільного Козацтва відібрав награблене і передам його власникові, себто Українській державі. Ми чужого не хочемо, але свого не подаруємо!"
Комісія нічого не домоглася. Князь Львов наказав силою відібрати клейноди, але із силової акції нічого не вийшло. Це був один із чинників, який привів до відставки прем'єра.
В цей же час йшла активна розбудова структур УВК, До вересня 1917 року на території України діяло понад 50 тис. українських вільних козаків.
16 жовтня 1917 року відкрився Всеукраїнський з'їзд українських вільних козаків, який тривав до 20 жовтня. Організатори Всекозацького форуму ставили собі за мету відновлення в Україні не тільки централізованого координаційного центру і єдиноначальності в УВК, а й відновлення знищеного Катериною II козацького стану. Главою УВК став командир I-го Українського армійського корпусу генерал-лейтенант Павло Скоропадський, нащадок гетьманського роду Івана Скоропадського. Полтавець-Остраниця, головний організатор з'їзду УВК, став генеральним хорунжим, Василя Кочубея обрали генеральним писарем. З'їзд представляв 60 тис. багнетів і шабель. 20 жовтня 1917 року Іван Полтавець-Остраниця повіз статут УВК до Києва для затвердження.
Проте, ситуація не була такою ясною та райдужною для козаків. Генеральний Секретаріат добився згубної для УВК децентралізації її структури. Через багато років Василь Божор та Ілько Бондаренко, козаки з Глодос, які були направлені делегатами від Глодоської сотні за зброєю в Київ, згадували як Винниченко все випитував: чи не здійснять вони, отримавши зброю, контрреволюцію? Чи не направлять гвинтівки проти Генерального Секретаріату? Ошелешені таким запитанням, козаки довго переконували Генерального секретаря в зворотному. Він змилостивився й виписав на сотню 20 гвинтівок із багнетами і по 50 патронів на кожну. Як це все нагадує нам нинішню ситуацію. Коли, здавалось, козакам мали б сприяти у створенні осередків (зважаючи на відповідні указаи Президента України), натомість виникають різноманітні зачепки до статуту, документів тощо, як у випадку з реєстрацією Подільського полку Характерного козацтва.
Нажаль історики рідко акцентують на тому увагу, але єдиною збройною силою, яка могла протистояти карателям Антонова-Овсєєнко восени-взимку 1917-1918 рр., були Українські вільні козаки. 7 січня 1918 року командувач каральними армійськими групами Володимир Антонов-Овсєєнко дав наказ про наступ на війська Центральної Ради. Наступного дня його частини окупували Харків, роззброїли 30-й запасний український полк. Першим вступив у бій Катеринославський кіш УВК, яким командували брати Горобці. Козаки виступили проти червоногвардійців-підпільників, які підняли в місті повстання, і за допомогою артилерії вибили їх із міста. Та наступного дня підійшли частини армійської групи Єгорова, і 9 січня козаки залишили місто. 20 січня розпочалися бої за Полтаву. 25 січня група Муравйова захопила Ромодан і Лубни, впала Полтава. Муравйов змінив напрям удару: він повернув на північ і з'єднався з частинами Гомельського напряму, вирішивши атакувати по лінії Бахмач-Крути-Ніжин-Київ. 27 січня 1918 року Бахмачська сотня УВК і сотня юнкерів школи імені гетьмана Богдана Хмельницького залишили Бахмач і відійшли до вузлової станції Крути. Туди ж наступного дня прибули й дві чернігівські сотні УВК, які контролювали вузькоколійку Крути-Чернігів і захищали лівий фланг українських позицій.
Бій під Крутами розпочався 29 січня о 9.00. фронтальною атакою супротивника. Про цей бій написано достатньо. В основному це звинувачення на адресу Центральної Ради та військового українського командування, які допустили загибель 300 юнкерів і студентів. Та жодний з істориків не написав, що бій під Крутами був перемогою, а не поразкою: ціною своїх життів юнкери, студенти та Вільні козаки затримали наступ супротивника на два дні. Це дало можливість придушити в місті повстання більшовиків, не дати супротивнику відразу захопити Київ, а також вчасно підписати мирний договір із Німеччиною та її союзниками.
Лівобережний кіш Слобідської України з куренями чорних і червоних гайдамаків під командуванням Симона Петлюри також входив у систему УВК. Напередодні бою під Крутами він вирушив на допомогу захисникам станції, дійшов до ст. Бобрик, але тут Петлюра отримав звістку про бої в столиці й змушений був піти на допомогу Києву.
І що ви думаєте сталось після цих подій. У "вдячність" козакам Генеральний секретаріат 5 квітня 1918 р. видав наказ яким розпустив Українське Вільне козацтво. Вільне Козацтво було розформовано, але продовжувало діяти навіть після того, як чинна армія УНР у листопаді 1920 року перейшла ріку Збруч і Україна повністю опинилася під владою більшовиків. Основна маса вільних козаків пішла з чинної армії, але частина залишилася, поповнивши повстанські загони, які боролися проти чекістів і продзагонів, які забирали хліб і худобу на продовольчі заготівлі.
Останні козацькі загони були знищені більшовиками лише 1925-1926 рр. Хочеться згадати про моїх земляків козаків-подолян які до останнього, під проводом отаманів Якова Шепеляв, Якова Орла-Гальчевського, Лиха-Дорошенка боролись за свободу нашої Вітчизни.
Честь козакам та слава отаманам Українського Вільного Козацтва, богатирям,
гордим синам незламного народу!
За сторінками українських порталів Internet,
підготував Богумир Миколаїв.
|
| Категорія: Мої статті | Додав: graf (11.02.2010)
|
| Переглядів: 808
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
 |
Copyright MyCorp © 2024 |
 |
|
|
